Як треба захищатися

Ігор Смешко — громадський та політичний діяч. Свого часу був начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони, військовим аташе в Швейцарії, заступником Секретаря РНБО, а з 2003 по 2005 рік очолював Службу безпеки України. Після звільнення зі служби очолив ВГО «Сила і Честь». Нещодавно його організація передала 1-му територіальному батальйону Волині на Чернігівщині матеріально-технічну допомогу («День» № 140 -141 за 1-2 серпня 2014 р.) Ми скористалися можливістю і поспілкувалися із Ігорем СМЕШКОМ на актуальні теми — щодо подій на сході України, відбудови Донбасу та майбутніх парламентських виборів.

«СТАН ВІЙНИ НАС ЗАСТАВ, КОЛИ СИЛОВИЙ БЛОК БУВ ДУЖЕ ОСЛАБЛЕНИМ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, У ВИЩІЙ ТА СЕРЕДНІЙ ЛАНЦІ»

— Пане Ігорю, в зоні АТО на сході країни можна спостерігати певний прогрес. Як зараз охарактеризували би наші силові структури? Наскільки вони змінилися? Які проблеми залишаються?

— Прогрес є, але питання: якою ціною і як довго, із застосуванням обраної тактики, він може зберігатися і вести нас до перемоги. Законне обрання нового Президента України у першому турі дало додаткові сили нашій державі. Трагедія із малайзійським «Боїнгом» пробудила Захід посилити його санкції проти Росії. Але, ми маємо справу із дуже серйозним ворогом, який не хоче відступати. І якому треба знайти спосіб «зберегти обличчя», як усередині країни, так і назовні, і він буде надалі підживлювати кровавий конфлікт у наших східних областях. Для режиму, який його ініціював, — це питання його власного виживання.

Те, що територія, яку контролюють ворожі сили звужується, — це рух у правильному напрямку. Але, факти попадання наших підрозділів у заздалегідь підготовлені засідки, вогньові мішки, відсутність завчасного підсилення їх сил і засобів та завчасно підготовлених планів їх порятунку — це приклади очевидних провалів у розвідувальному забезпеченні та оперативно-стратегічному плануванні проведення подібних операцій.

Останній приклад — події із оточенням майже 600 наших військових 72 механізованної бригади, коли близько 400 із них були вимушені, за свідченням ОБСЄ, залишити бойові позиції та перейти державний кордон із Росією, з метою збереження власного життя, коли у них не залишилося більше ні боєприпасів, ні палива, ні продовольства.

Усе це є свідченням, на жаль, того, що наш прогрес у проведенні АТО у цей час має надвисоку ціну. Він проплачений до цього часу насамперед героїзмом, кров’ю та життям наших простих солдатів і офіцерів, а не майстерністью вищого військового керівництва.

— Тобто, нічого не змінилося у наших силових структурах? Усі старі проблеми залишаються? Все ж таки, як би зараз ви їх охарактеризували ?

— Зміни, безумовно, відбуваються. Так як і наше громадянське суспільство на років десять-п’ятнадцять випереджає у своєму розвитку нинішню політичну еліту при владі, так і в силових структурах війна народжує нових героїв і справжніх воєнних професіоналів батальйонного рівня. Але, що ж до вищого керівництва силових структур, здатних на їх стратегічне відновлення та застосування, це питання, на мою думку, треба поділити на дві проблеми.

По-перше, необхідно відкрито назвати тих, хто несе персональну відповідальність за їхню руйнацію, особливо за останнє десятиліття. По-друге, визнати тих патріотів-професіоналів вищого офіцерського складу, які усі роки нашої незалежності активно виступали проти подібної руйнації. Без цього, перші — таємно чи явно будуть продовжувати свій шкідливий вплив на відновлення їхньої боєздатності та робити спроби приховати наслідки свого попереднього злочину. Без других — ми не зможемо їх відновити та вдосконалити, тому що їнших професіоналів стратегічного рівня — у нас просто немає.

— За останні часи ми часто чули, що в Україні було знищено боєздатне військо та був знищений найбільш професійний компонент у системі силового захисту національної безпеки й оборони. Коли це почалося, на вашу думку?

— Загрозливі тенденції у недооцінці потреби України в міцній сучасній арміїї — були завжди. Наприклад, я здав посаду керівника воєнної розвідки восени 2000 року, коли в моєму підпорядкуванні ще було три бригади спеціального призначення та кілька полків безпілотних апаратів повітряної розвідки. Після повернення із закордонного відрядження із Швейцаріїї 2002 року, з подивом дізнався, що ГУР МО їх більше не має у своєму складі... Але, принаймні до початку 2005 року ми ще проводили військові навчання бригадного рівня, вміли оперативно, на подив навіть наших західних колег, перекинути та розгорнути українську бригаду в Іраку, а також мали силові аргументи, щоб зупинити Росію, як під час першої кризи в Криму, так і біля Тузли.

Катастрофічна руйнація, як на мене, почалась із провальною кадровою політикою двох останніх президентів, коли була введена практика політично-вмотивованих призначень у керівництві силових структур. Саме після цього було завдано основних руйнівних ударів по стратегічних мобілізаційних резервах, діючій системі мобілізаційного призову через воєнкомати та тиловому забезпеченню Збройних сил у разі війни. Найбільш боєздатні бойові підрозділи ППО знімалися з бойового чергування, а їхні найкращі ЗРК типу «БУК» — продавали за кордон, без визначення джерел їхньої заміни. Було розформовано окремий Департамент воєнної контррозвідки СБУ, а його особовий склад розпорошено по територіальних органах СБУ. Було ліквідовано органи воєнної прокуратури. А керівні посади в силових структурах заповнили особисто віддані тимчасовому політичному керівництву держави політвисуванці — із найнизьким професійним рівнем та навіть ознаками професійного шахрайства.

Тому стан війни нас застав, коли силовий блок був дуже ослабленим насамперед у вищій та середній ланках, і саме в плані їх спроможності планування, координації, забезпечення та ведення бойових операцій. І сьогодні ми бачимо прогалину в роботі саме цих ділянок у забезпеченні АТО.

«РУПОРОМ АДЕКВАТНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПОВИНЕН БУТИ, ЯК МІНІМУМ, ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОБОРОНИ ЧИ СЕКРЕТАРЯ РНБО»

— Як ви оцінюєте ведення бойових дій на сході, саме як АТО, а не територіальної оборони?

— Непросте запитання. Із міжнародно-політичного погляду — це рішення може бути виправданим. Із воєнного — дуже небезпечним. Річ у тім, що в березні поточного року нове політичне керівництво держави обрало напрям ведення бойових дій, як саме антитерористичної кампанії. У той же час була альтернатива — організація та ведення територіальної оборони, у відповідності до Закону «Про оборону». У в.о. Президента було право, згідно із цим законом, створити Ставку Верховного Головнокомандування, взявши, ще тоді на себе особисту відповідальність за керівництво бойовими діями і визначивши Генеральний штаб, а не АТЦ СБУ, як відповідальний орган — за проведення територіальної оборони.

Натомість, до цього часу операцією згідно із Законом «Про антитерористичну діяльність» керує АТЦ при СБУ, тому де-юре — відповідальність за ії проведення лежить на першому заступнику голови СБУ — керівнику АТЦ. Але ця посадова особа, згідно зі штатом не є фаховим військовим і за своєю кваліфікацією не може бути обізнаним з теорією і практикою стратегічного планування і ведення бойових дій териториальної оборони, коли треба одночасно координувати зусилля ЗСУ, МВС, Держприкордонслужби, СБУ та розвідок. Тому ми і маємо разючі факти, коли наші військовослужбовці без видимого достатнього планування операцією, де мають бути передбачені різні варіанти вогневої підтримки та тилового забезпечення, підстраховки, відходу на запасні позиції, додаткового забезпечення боєприпасами, розвідданими — потрапляють у засідки та у вогневі пастки, і навіть змушені залишивши зброю, рятуватися на ворожій території.

— А як ви оцінюєте ступінь інформування нашого суспільства щодо цього з боку керівництва держави?

— На жаль, сьогодні вся інформація, яку отримує суспільство офіційно, надходить не через безпосередніх керівників АТО, а через речників або апарату РНБО, або сил АТО. Вони ж, вочевидь, володіють інформацією дуже прісною та такою, що часто не відповідає динаміці подій. Суспільство, у цьому випадку, отримує інформацію із неурядових джерел. Це є додатковою допомогою нашому ворогу. В інформаційній війні — пауз не буває. Пустоту заповнює ворог із власним трактуванням подій та пропагандою. Одим із елементів теорії інформаційних війн — є руйнація віри громадян протилежної сторони у здатність їхніх органів держави говорити їм правду, а також захистити їх.

Відповідно до досвіду західних країн, під час проведення бойових дій рупором адекватної інформації повинен бути, як мінімум заступник міністра оборони або Секретаря РНБО, який має кожен день давати вчасну, пере провірену, консолідовану, інтегральну інформацію, від імені держави, про те, що відбувається всередені та навколо неї.

— Ви особисто володієте інформацією про те, що насправді сталося із нашими військовослужбовцями та чому вони опинились в Росії?

— Мені відоме тільки те, що відомо усім. Після особистого втручання Президента міністр оборони призначив внутрішнє розслідування, але результати його ще не оприлюднені. Хоча, в подібних випадках, згідно зі світовим досвідом, розслідування має проводити військова прокуратура та військова контррозвідка, яким слід надати Президентові об’єктивну, відомчо незаангажовану та неупереджену інформацію щодо надзвичайної події в Міністерстві оборони. Не кажучи вже про те, що, як свідчать безпосередні учасники бойових дій, — ці дії інколи ведуться без будь-яких письмових бойових наказів, по усьому ланцюжку зони відповідальності певних керівників. А, це вже, само по собі, може бути питанням кримінальної відповідальності командирів відповідного рівня у майбутньому.

«РОЗВІДУВАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АТО Є НЕАДЕКВАТНИМ. НАЙКРАЩИМ ПІДРОЗДІЛОМ СБУ Є САМЕ КОНТРРОЗВІДКА»

— У експертів також багато питань виникає щодо роботи військової розвідки та контррозвідки. Як прокоментуєте?

— Кількість та обставини за яких ми втратили більшість наших найкращих патріотів — є підтвердженням того, що розвідувальне забезпечення під час проведення АТО є неадекватним. Ми про це вже говорили. Наші військові колони потрапляють у засідки, наші угруповання, займаючи позиційний район, щоб перекрити кордон та унеможливити підживлення бойовиків технікою та боєприпасами, потрапляють у «вогневі мішки»... Усе це — недоліки в плануванні, координації та контролі над розвідувальним забезпеченням сил АТО. Ще на стадії планування операції відповідні командири повинні отримувати від розвідки прогноз дій противника та на основі цього мають готувати, крім «плану А», «план В», «С» і «D». В якому найголовніше, крім виконання поставленого бойового завдання — зберегти життя своїх бійців та мирного населення.

Контррозвідувальне забезпечення. Вважаю, що найкращім підрозділом СБУ є саме контррозвідка. Вона вже багато зробила для нашої перемоги. Але, крім ефективної роботи центрального апарату є ще велика проблема відновлення боєздатності саме воєнної контррозвідки в усіх військових формуваннях та органів територіальної контррозвідки у зоні бойових дій. Адже сама контррозвідка, без допомоги інших структурних підрозділів СБУ із завданням оборони не справиться. Ми вже чули, на рівні заступника секретаря РНБО та міністра оборони, про те, що у штабі АТО був зрадник. Вочевидь, спрацювала оперативна складова контррозвідки. Молодці. Але сказати, що був зрадник і не сказати хто він конкретно, терміново не розслідувати цю справу із доведенням фактів зради до суспільства — це знову загроза підриву довіри населення та бойового складу, який бере участь в АТО, в здатність оперативно боротися із ворогом. Але це вже — питання до слідчих органів СБУ.

— Ми багато чули про п’яту колону, яка зруйнувала розвідувальні органи, СБУ, МОУ, але після перемоги Майдану минуло майже півроку — де ці п’яті колони тепер?

— На жаль, суспільство має право на такі запитання. Відомо, що верхівка цих п’ятих колон втекла, але суть у тім, що у цих «колон», вочевидь, були свої вертикалі, аж до низового рівня, і без них ці верхівки не могли б завдати такого руйнування оборонно-безпековому блоку держави. Якщо ці зрадники не знищені або не нейтралізовані — значить наша безпекова система не відновила свою працездатність. Це своєю чергою ставить запитання про рівень професійності нового керівництва у силовому блоці, який повинен був би знайти ці «колони» та їх знешкодити. Суспільство, після другого Майдану, повинно було б побачити судові процеси, знати, хто конкретно зраджував. А без цього воно мимоволі думатиме, що зрадники досі діють. Тому наші військові і попадають у засідки, а керівництво АТО не може спрогнозувати наші дії, більш ніж на один крок вперед...

«Гарна новина», при цьому, для всіх нас у тім, що у нас є новий легітимно обраний чинний Президент. Мабуть, ні у кого немає сумнівів у його щирому бажанні змінити ситуацію на краще та виграти війну. Він працює по 16 годин на добу. Робить дуже багато насамперед у сфері зовнішньої політики...

Але проблема, на мою думку, в тому, що до обрання Президентом, як ми бачимо, у нього не було своєї команди в сфері безпеки й оборони, якій би він міг повністю довіряти. Він тільки зараз ії формує. А робити це після перемоги на виборах — дуже складна річь. Першими ініціативними кандидатами можуть стати ті, хто насамперед захочуть сподобатися йому особисто та будуть намагатися говорити йому тільке те, що, як вони вважать, повинно йому сподобатись. Але, якраз тут і починається негарна для усіх нас новина. Не тільки у нині чинного Президента України, а й у всіх його попередників, не було і зараз немає жодної діючої системи та механізму контролю над силовим блоком та спецслужбами, які йому підпорядковані.

«ПРИЗНАЧАТИ КАДРОВОГО СПІВРОБІТНИКА МІЛІЦІЇ МІНІСТРОМ ОБОРОНИ — СПРАВА, ВІДВЕРТО, РИЗИКОВАНА»

— Який вихід?

— Можливо, для початку спиратися на світовий історичний досвід, у правильності підбору своїх підлеглих. А потім — терміново робити те, що не зробили його попередники, — розбудовувати багатоканальну та ефективну систему контролю, координації та планування дій силовиків. Згідно із одним стародавнім індійським трактатом є три основні критерії для тих, кого можна обирати своїми підлеглими, після отримання влади в країні. По-перше, найкраща освіта за напрямом діяльності; по-друге, практичний досвід та попередні добрі результати практичної роботи за цим напрямом, по-третє, доведена життєва порядність людини, яка, до прикладу, ніколи не зраджувала свого попереднього керівника...

— Ви вважаєте призначення нового міністра оборони вдалим?

— Призначати кадрового співробітника міліції міністром оборони — справа, відверто, ризикована. Він зараз діючий міністр, має величезну відповідальність за долю нашої країни і його треба безумовно підтримати. Але, вміння взяти на себе відповідальність, навіть готовність умерти, попри гарні якості, все ж таки є недостатніми, щоби фахово керувати різними видами Збройних сил, їх системно бачити, знати усі найсучасні віди озброєння, вміти планувати їх застосування, забезпечувати їхню координацію. Це професія, якій навчають 20— 30 років і готуються, поступово підіймаючись службовою вертикаллю від лейтенанта до генерала... Дуже важливим, при цьому буде сфера розмежування повноважень міністра та начальника Генерального штабу ЗС України, щодо безпосереднього керівництва бойовими діями, як їх визначить Верховний Головнокомандуючий — Президент України.

— Ви свого часу пропонували іншу кандидатуру на цю посаду?

— Це було ще у березні. І не тільки я. Група експертів при РНБО високого рівня: один екс-прем’єр-міністр України, два секретарі РНБО, колишні керівники СБУ та інших силових відомств і спецслужб України радили тоді в.о. Президента Турчинову призначити двох найдосвідченіших генералів армії на ключові посади — міністра оборони та першого заступника міністра внутрішніх справ по силовому блоку. На нашу думку, за рівнем своєї фахової освіти та практичному проходженню військової служби, вони краще за інших знали, що таке наші стратегічні резерви, кадровий потенціал сфери оборони, як їх практично розгорнути і забезпечити взаємодію. Але нашої поради не дослухалися.

На нашу думку, вже тоді потрібно було почати вибудовувати систему під нову військово-політичну доктрину, яка закладає, зокрема й передислокування військ із заходу на схід... Мир обов’язково наступить, але він буде, на жаль, ще тривалий час крихким, і на сході слід готувати стратегічні базові опорні пункти, нові фортифікаційні споруди, нове розміщення наших військових частин. А для цього новим керівникам силового блоку потрібні фундаментальні знання стратегічного рівня воєнної підготовки...

«ДУМАЮ, НАРЕШТІ В УСЬОМУ СВІТІ ПОЧИНАЮТЬ РОЗУМІТИ, ЩО СЛОВА «РУСЬКИЙ» І «РОСІЙСЬКИЙ» — ЦЕ ДВА РІЗНІ ЗМІСТИ ТА ПОНЯТТЯ»

— На сьогодні існує багато повідомлень про те, що російська артилерія обстрілює українську територію, порушується наш повітряний простір. Якою має бути адекватна реакція на такі дії сусіда?

— На мою думку, Росія не ввела до цього часу свої війська до Донецької та Луганської областей тому, що не очікувала такого опору українського народу на низовому рівні. Навколо президента Путіна вже давно сформувався «царський двір», який розповідає президенту РФ тільки те, що він хоче почути, фактично неправду. Йому ніхто не говорив, що український народ — це не росіяни. Думаю, нарешті в усьому світі починають розуміти, що слово «руський» і «російський» — це також два різні зміста та поняття... Тому активна фаза агресії з боку Росії, як введення військ як у Криму, на Донбасі — поки що не відбулася. Але Путін перейшов Рубікон — завдяки тотальній пропаганді його підтримка в Росії заходить за 80%. Він не даремно хвалив Геббельса навіть перед єврейськими ребе, адже, мабуть, і справді захоплюється цією особистістю та застосовує його методи в інформаційній обробці насамперед власного народу.

Об’єктивно, в Росії є 100—150 тисяч підготовленого війська для наступальних дій, але виграти війну в Україні їм не вдасться. Україна — це друга в Європі територія, а український народ уже історично довів, що свобода для нього — основне, це не народ з рабською психологією та покірністю. Але, з іншого боку, величезна проблема для Путіна зараз — як вийти з цієї ситуації, не втративши в Росії штучно роздуту підтримку населення. І нам треба поступово розгортати армію, зменшувати шанси для цих 100 тисяч російських військових пройти хоч 10 — 20 км углиб нашої країни. Іншого варіанту для нас немає. Кому, як не українцям хочеться завершення цього конфлікту, але він підживлюється не нами, а виключно з боку РФ.

— Минуло вже більше двох тижнів з моменту як збили літак Малайзійських авіаліній. На вашу думку, як ця подія змінила військово-політичну ситуацію в Україні та за кордоном?

Із геополітичної точки зору, цей випадок сколихнув Захід. Ми прагнемо стати частиною європейських загальнолюдських цінностей, бо лише західноєвропейська цивілізація народила демократію із ії повагою до основних прав людини та можливістю захисту людської гідності пересічних громадян.

Але треба дивитися правді в очі. Захід навіть, попри його власні цінності, — є доволі цинічним у його зовнішній політиці та дбає насамперед про економічний та внутрішньополітичний добробут своїх громадян: війна в Україні — це війна не на його території. Тому він і не поспішав до цієї трагедії вводити дієві санкції проти Росії. Але збитий літак зачепив уже внутрішню політику та стабільність західних країн, і вони прокинулися. Захід зрозумів, що межі ескалації з боку Росії немає. Безумовно, це відіграло акумулятивну дію, Захід почав консолідуватися, приготував третій етап санкцій. Цей, на превеликий жаль, трагічний випадок, об’єктивно, підсилив позиції України на міжнародній арені.

— Президенту України докладають про нові звільнені у проросійських терористів українські міста — у списку населених пунктів уже більш ніж 60. Як відбуватиметься відбудова цих міст? Якою має бути державна політика в цьому регіоні, зважаючи на те, що сепаратисти користувалися підтримкою частини місцевого населення?

— Різниця між подіями на Майдані та на сході України — велика. В Києві взимку вмирали люди, щоб зупинити диктатуру, але, на жаль, деякі одурманені російською пропагандою представники Луганської та Донецької областей умирають у цей час на сході України, щоб ії штучно законсервувати. Деякі із них підсвідомо вважають, що російська форма правління дасть їм більш гарантовану стабільність, чим життя до цього в Україні. Треба також дивитися правді у вічі: майже кожна попередня влада в Києві ще жодного разу не дала їм практичної можливості пересвідчитись у перевагах демократії... Вони, на жаль, не розуміють, що наш спільний ворог — це корупція, бідність, свавілля чиновників та правоохоронців, розвал судової системи. Що саме проти цього повставали два майдани в Києві. А система правління сусідньої держави — це консервація і продовження стабільності рабів — дещо дається, багато забирається, але ти будеш гордитися певними міфологемами: «...так, ми живемо погано, у нас немає доріг, інфраструктури, ми залежимо від торговлі енергоносіями та подачок згори, але ми зможемо, якщо захочемо, всіх «урити», адже ми найбільші по території й у нас наймогутніший ядерний арсенал...»

Але варто щиро усвідомлювати, що це також наші українські співгромадяни та наша українська земля, навіть якщо люди застрягли там ще ментально — в комуністично-радянському устрої. Все це можна перемогти лише власним прикладом, успіхами в розбудові економіки і демократії, починаючи із заходу на схід, переконанням та кропіткою інформаційною роботою. Ми повинні сказати нашим братам: «ми воювали в Києві за нашу і вашу Свободу, ми також не повністю задоволені нашими, навіть діючими, керівниками, які прийшли після перемоги другого Майдану, але ми більше не дамо нікому ще раз спробувати створити феодалізм в Україні...» Треба також показувати людям, що в Україні була спроба побудови феодалізму, на чолі із диктатором з кримінальним минулим. Росія ж хоче замінити його на нового, також феодального по суті, але із минулим офіцера КДБ. Варто відкрити людям, яким є справжне життя в Росії порівняно з Європою...

У проведенні АТО це також має передбачуватись. У польовому статуті армії США, зразка 2006 року, наприклад, йдеться, що в разі проведення операції проти заколотників, на першому місці має бути захист мирного цивільного населення — їхнє убезпечення, на другому — інформаційна робота із цим населенням, щоб зробити їх своїми союзниками. І це має бути інтегральною частиною дій керівництва АТО, як на оперативно-стратегічному, так і на тактичному рівнях...

«ПАРЛАМЕНТ МАЄ ХОЧА Б ЧАСТКОВО ВИПРАВИТИ СВОЮ ВИНУ ПЕРЕД НАРОДОМ, УХВАЛИВШИ НОВЕ ВИБОРЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО»

— Уже запущено процес дострокових парламентських виборів. Але питання в тому, за якими правилами вони будуть проведені?

— Повне перезавантаження влади — це те заради чого стояв останній Майдан, який зупинив диктатуру. Але жоден Майдан, жодна революція не спроможні відразу побудувати демократію — її будує тільки еволюція. Тому потрібен тотальний перезапуск нової влади, адже сьогоднішній парламент несе солідарну відповідальність з Януковичем за кров у нашій країні, за втрату частини нашої території. Із мовчазної згоди цієї Ради Янукович згвалтував Конституцію, провів антидержавний конституційний переворот, зруйнував Збройні сили, а п’яту колону зробив керуючою у силових структурах.

Але, до кінця своїх повноважень цей парламент має хоча б частково виправити свою вину перед народом України, прийнявши нове виборче законодавство — відкриті партійні списки та механізм прозорого фінансування політичних партій, адже без цього в депутатах так і будуть водії, масажисти та секретарки можновладців, а олігархи продовжуватимуть купляти собі кишенькові політичні сили. Вибори не матимуть сенсу, якщо вони відбудуться за старими правилами.

Тільки після нового якісного перезавантаження парламенту може бути сформований уряд, який зможе насправді взяти на себе відповідальність за справи в країні. Поки що у нас обрано лише нового Президента, але нам потрібні нові всі три гілки влади, які ще треба на практиці зробити незалежними одна від одної. Їх ще треба додатково законодавчо розвести, ввести кримінальну відповідальність за спробу однієї гілки влади перетягнути на себе функції іншої. Причому це питання не нової Конституції, а відповідних термінових змін до вже діючих законів, розроблених на ії основі. Під цими законами мають бути і нові нормативно-правові акти, які переведуть правільні гасла Конституції про демократію у правову традицію...