Про стан шахт і шахтарів

Ще навесні Микола Волинко «сурмив в усі сурми», щоб уникнути окупації Донбасу, бо це фактично вб'є вугільну промисловість. Все, що ми бачимо сьогодні, - це свідчення слів лідера профспілок про загибель галузі. Але не тільки.

Як би не говорили про те, що вугільна промисловість на Донбасі останнім часом вмирала, це не зрівняється з тим, що відбувається там зараз. Шахти під дулом автоматів затоплюють, зокрема і найбільш нові і «передові». Без роботи залишаються не окремі люди, а населення міст, що може призвести до ще більшої трагедії, масштаби якої оцінити сьогодні практично неможливо. Ситуація ще загострюється і наближенням зими. Про права людини, про соціальний та економічний достаток регіону сьогодні говорити фактично не доводиться - їх там просто вже немає. Чи все насправді так трагічно, чи це чергова «страшилка» зі ЗМІ? Про це ми вирішили поговорити з головою Незалежної профспілки гірників Донбасу, а нині ще й кандидатом у народні депутати по округу № 107, самовисуванцем Миколою Волинком.

— Яка ситуація на сьогодні: скільки шахт є на території України, скільки на окупованій території?

— На території Донбасу в підпорядкуванні Міністерства вугільної промисловості є 93 шахти. З них близько 60 % - на окупованій території. Я не можу сказати, що вони знаходяться під впливом ДНР і ЛНР - це саме окупована територія. Практично всі ці шахти не працюють. І вже близько двох мільйонів тонн вугілля мінімум ми втратили.

— Ви говорите про те, що вони практично не працюють. Це затоплення шахти чи є інші причини зупинки?

— Одні - через відсутність електроенергії затоплюються, інші не працюють через відсутність рухомих шляхів, бо ті були пошкоджені під час військових дій. А треті - просто зруйновані копри, розбиті підстанції тощо.

— Ці руйнування та пошкодження відбуваються внаслідок військових дій чи навмисно?

— Свого часу в лютому-березні я попереджав не тільки шахтарів, а й населення Донбасу про скорочення вугільних підприємств у Росії. Приміром, в Ростовській області було 64 шахти, а залишилося - чотири. Все закрито, інфраструктура зруйнована. Міста там депресивні. Працював тільки міський транспорт і міськгаз - всі інші  не працють. Російські шахтарі змушені були їздити на заробітки в Кузбас та інші вугільні регіони. Це не життя. Тоді в лютому-березні я попереджав про те, що такими можуть бути наслідки від діяльності тоді ще сепаратистів і пропаганди. Але, на превеликий жаль, мене не послухали.

— Раніше була інформація про те, що з шахт, які знаходяться на окупованій території, в Російську Федерацію вивезли 15 тисяч тонн вугілля. Це єдиний випадок такого злодійства чи систематичне явище?

— Так, вивозять, постійно. Те, що було на вугільних складах і встигли добути, але не встигли вивезти з окупованих шахт, - все вивозиться за межі України. «Грабуй награбоване». Хіба ці терористи можуть щось створювати? Вони тільки руйнують старе. Людина, яка хоче працювати і жити на цій території, ніколи не буде руйнувати, адже потім їй треба буде відновлювати. У терористів же інші цілі.

— Як це відбувається? У грабунку беруть участь власники шахт і шахтарі чи вони змушені віддавати майно під дулом автомата?

— Якраз під дулом автомата. Крім того, я вам скажу так: директорам шахт неодноразово погрожують щодо їхнього перебування на окупованій території, і якщо встановиться факт того, що вони покинули своє місто і окуповану територію, вони не зможуть повернутися. Тобто, приміром, до Міністерства вугільної промисловості України ці керівники потрапити не можуть.

Я можу тільки сказати, що ті директори шахт, які залишилися, всією душею вболіваю за виробництво, і всіляко намагаються зберегти те, що залишилося.

— А що стосується української території. Яка там ситуація з шахтами?

— Теж не дуже добра. Замість того, щоб нарощувати видобуток на звільненій території, бо вугілля немає, керівництво Мінпаливенерго дає вказівки не приймати на шахти нових людей, проводити скорочення, урізати заробітну плату. Наша профспілка ще в травні місяці заявляла про необхідність готуватися до зими передчасно, бо вже тоді ми розуміли, що конфлікт буде затяжним і вугілля не буде. Замість цього нашу ініціативу проігнорували. Ми бачили, що нове керівництво нічого робити не буде. Прийшли нові, голодні, а схеми, які були при Януковичі, залишилися. Я маю на увазі схеми набивання кишень за допомогою проведення тендерів. Все це залишилося. Приміром, тендер з постачання вугілля на суму 60-80 млн гривень виграла шахта Луганська, яка зараз затоплена. Таких прикладів багато.

З цією проблемою ми зверталися до всіх, і до президента зокрема, тоді це був в.о. президента Олександр Турчинов. Пізніше з проханням розігнати Мінпаливенерго ми зверталися до Порошенка. Ми також зверталися до прем'єр-міністра з проектом переробки вугілля на паливо. Схожі проекти є в Китаї. І, до речі, Пекін виділив кредит на ці цілі. Але прийшло нове керівництво Мінпаливенерго, яке відмовило в цій ідеї. Знаєте чому? Бо за цією програмою їм нічого не перепадало. Тому, на жаль, «маємо те, що маємо».

Якби ми тоді зробили цю програму, багато енергетичних питань відпало б. Енергетична безпека України посилилася б. Але, на жаль, біда України полягає ще й у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна. Це сказав ще Михайло Грушевський 100 років тому.

— Я так розумію, що, крім іншого, на сьогодні немає жодного нормативно-правового акту, який би регламентував життя шахтарів, що втратили роботу, пропонував їм альтернативи тощо і фактично обумовлював життя багатьох населених пунктів?

— Коли почався мусуватися питання про децентралізацію і вибори, я зазначив, що це гарна ідея, однак я був категорично проти федералізації. Я за децентралізацію, але спочатку потрібно провести люстрацію, переобрати місцеву владу, а потім вже проводити децентралізацію. Бо у нас у Донбасі наша місцева влада повністю «кришувала» терористів (тоді це були сепаратисти, а потім вони плавно переросли в терористів).

— А яку вони позицію сьогодні займають?

— Яку (посміхається). Вони практично всі перебувають у Києві і тут розповідають, як вони постраждали. Хоча завдяки їм і відбувається все те, що ми бачимо. Це велика їхня заслуга.

— Що стосується копанок. Сьогодні вкотре з'явилася інформація про те, що терористи усілякими способами перепідпорядковують їх собі. Чи є у вас така інформація?

— Справді, це так. Дивіться, у мирний час на копанці людина могла отримувати від 800 грн за один трудовий день у 12 годин. Зараз ця сума складає 200 грн. В ДНР ситуація розвивалася так: спочатку копанки були захоплені одними людьми, а зараз їх контролюють «кадировці». Зараз за цей бізнес відбувається бійня.

— А кількість копанок якось змінюється?

— Ні, це все ті ж самі, тільки міняються власники. У кого танк і автомат - той і власник. І от питання: чи буде щось розвиватися на цій окупованій території? Не буде.

— Повертаючись до теми шахтарів. Чи є якісь альтернативи, які їм пропонують через втрату робочого місця? Може, є якісь випадки.

— Ми вже виходили з пропозицією, щоб шахтарів брали на звільнених територіях, на тих шахтах, які є під контролем Мінпаливенерго. Адже таких шахтарів багато. Однак я вам вже казав про позицію Міністерства. Наше керівництво ухвалило директиву про скорочення робочих місць. От і все.

— Як ви оцінюєте рішення уряду закуповувати африканське вугілля?

— Давайте так: щоб укласти угоду має пройти мінімум півроку, поки буде оформлено документи і вжито всіх структурних заходів. Потім це вугілля має пройти через Босфор, а для цього потрібно отримати дозвіл. А це ще місяць. У Маріупольський порт це вугілля зайти не зможе - залишається порт Одеси. За моєю інформацією, «стотисячники» в цей порт зайти не зможуть. Тобто їх потрібно перевантажувати або гнати «сімдесятитисячники». Якщо буде обрано другий варіант, автоматично ціна вугілля підвищується. Мінімум на п’ять доларів. Одеський порт має властивість замерзати. Тому, коли суховантажі прийдуть в Україну, порт вже може замерзнути. Тому я вважаю, що це марна трата часу і грошей.

Є ще одна пропозиція: звільнити ту територію, де містяться потрібні нам шахти. Для цього повинно ухвалювати колективне рішення Міноборони, силових структур, Кабміну та профспілок. До того ж ми двома руками за те, щоб створити там територіальну оборону, бо міліція не зможе захистити майно. Її потрібно міняти практично повністю. Ми, патріоти, готові наводити порядок, але за умови дозволу на право носіння та зберігання зброї.

— А на скільки це, по-вашому, реально зробити?

— Я не знаю. Це думка, над якою потрібно працювати й аналізувати.

— Є думка, що якісне вугілля, якого не вистачає, будуть закуповувати у РФ? Наскільки це реалістично в сьогоднішніх умовах? Як ви до цього ставитеся?

— Ви знаєте, я вже в цій країні не здивуюся. Усього цього можна було уникнути, але, на жаль, цього не сталося.

Я хочу тільки одного: я хочу, щоб у Донбасі була українська влада і щоб шахти не зачинялися, а розвивалися. І буду робити для цього все.

— Чи говорили ви з власниками шахт, чи, може, знаєте їхню позицію. Я маю на увазі Звягільського, Ахметова...

— Переважно шахти компанії ДТЕК, крім Краснодона, Свердловки і Ровеньків, містяться на території, контрольованій Україною. Але вони ж бо працюють і все роблять для того, щоб працювати далі. Хотілося б, щоб вони були активнішими, але я не можу ніяк впливати на їхню діяльність. Зі Звягільським Юхимом Леонідовичем я намагався зустрітися, проте мені не вдалося - він був у від'їзді. Хоча мені дуже хотілося провести цю зустріч.

— Що стосується Закону про окуповані території, про так званий «особливий статус» Донбасу. Як він впливатиме на діяльність вуглепрому?

— Та який особливий статус! Це ж узаконення терористів. Таку ж думку підтримує наше оточення.

Адже зрозумійте, уряд до цих пір не знає, скільки ж у нас тимчасових переселенців. Я є членом координаційної Ради з відновлення української державності в Криму та на Донбасі. За нашою інформацією, тільки з Донбасу в інші області виїхало майже два  мільйони людей. Десь 800-900 тисяч виїхало до Росії. Так ось, які можуть бути вибори до місцевих рад, хто голосуватиме, за кого? Вибиратися будуть ті, хто і зараз ходить із автоматами.

Я розумію, що потрібно набратися сил Україні, проте...

— Як ви оцінюєте майбутні вибори і чому самі вирішили піти в Парламент?

— Перше. Я йду у владу, щоб було ухвалено програму з переробки вугілля. Я виступаю за проведення адекватної децентралізації. Моя мета - повернути Донбасу життя, щоб він був не «занедбаним», а квітучим.

Подивіться, що відбувається: ті, хто все розвалював сьогодні, йдуть як опозиція. Мені найбільше подобається їхня фраза про те, що «трудящих Донбасу ніхто не чує». Та чують! Ці «опозиціонери» знову нагнітають ситуацію.

Подивіться, як відбуваються вибори за кордоном. Якщо хтось не виправдав надій, за нього вже не голосують. У нас же є народ, який бореться, і є населення, якому б «день прожити і ніч переночувати». Їм обіцяють золоті гори, а вони вірять. Їм обіцяють російських пенсій, і вони повелися. Але які пенсії, про що може бути мова?

Як я оцінюю нову «Партію регіонів»? Це з їхньої вини йде війна. І я здивуюся, якщо народ знову їх підтримає.

— Думаєте, підтримає?

— Та знайдуться. Я нещодавно виступав на зустрічі з переселенцями. Я їм відкрито сказав, що всі ми, жителі Донбасу, винні в тому, що сталося. Чому? Тому, що йшли голосувати «за бандитів, але своїх». От і все. Ми винні, адже голосували не головою, а шлунком. Якщо це повториться знову - гріш нам ціна. Є Придністров'я, Абхазія. Чому не можна вчитися на чужих помилках?

Я йду на вибори самовисуванцем відстоювати свої права. Сам я - шахтар, і йду відстоювати права шахтарів.

Читайте також:

Гірники Донбасу пікетували Кабінет міністрів України (фоторепортаж)