«А мені тут безпечніше...»

«Дню» вдалося поспілкуватися з підприємцем, який просто змушений працювати «у тіні». Іван Володимирович Єфимець (прізвище, ім’я та по батькові змінені на прохання героя) проживає в одному із сіл Костопільщини. Йому 51 рік. За фахом він вчитель біології, проте працював ним недовго. У 1992 році довелося облишити викладання. «Сім’ю треба було годувати, хату будувати, — розповідає він «Дню. — А тоді якраз зарплату перестали виплачувати. Та й яка там зарплата у нашого вчителя! На той мізер... аби самому вижити, не те, що дітей на ноги поставити, куточок свій придбати...»

Тож Іван Володимирович вирішив покинути молоду дружину з двома маленькими донечками в батьківській хаті й вирушити до Польщі, щоб хоч трохи підзаробити на будівництво власного дому. Адже під стріхою батьківської хати, крім його сім’ї, на той час мали притулок ще брат із дружиною і двома дітьми та молодша сестра-випускниця.

За 1,5 року важкої роботи по 16 годин на добу в чужій країні Іванові Васильовичу вдалося підзаробити на власний вантажний автомобіль, який йому допоміг придбати господар дому, де знімав помешкання наш герой. Ще трохи грошей залишилося на фундамент хати. Іван Васильович вирішив повертатися додому. Їхав на рідну землю своєю вантажівкою і з мріями про власний бізнес.

Проте відразу відкрити власну справу не вдалося. Працював спочатку по-дрібному. «А потім з другом вирішили зайнятись «лісом», — розповідає про свої перші підприємницькі проби Іван Васильович, — почали скуповувати «кругляк» і перепродавати». На здійснення такої діяльності вже необхідні були офіційні папери, тож Іван Васильович зареєструвався як суб’єкт підприємницької діяльності. Щоправда, заробіток був непостійний, а от податок доводилось платити вчасно, щомісяця. «Коли машина ламалася, — розповідає наш герой, — то й взагалі у борги залазили, щоб податок заплатити». Тож легально пропрацював Іван Васильович рівно 5 років, а потім закрив своє «підприємство». Проте лише де-юре. Де-факто й «лісом» торгує (щоправда, останні півроку робота «загальмувала», розповів Іван Васильович «Дню»), і вантажі на своєму авто перевозить, але вже нелегально, на свій страх і ризик. «Податки я плачу, — сміється. — Тільки не в державну казну».

На запитання «Дня», чи не хоче він вийти з «тіні», Іван Васильович тільки сміється: «А мені тут безпечніше». Чоловік розуміє, що ризик при такій роботі дуже великий. Крім того, він багато втрачає, адже офіційно для держави є безробітним, тому стажу роботи у нього немає, а відтак і пенсія буде мінімальна. Але у наші державі способу працювати так, щоб і легально, і щоб собі не в збиток, Іван Васильович не бачить. Мовляв, хабарі все одно мусиш платити, «легал» ти чи «нелегал».

Оксана ПРОДАН, голова Всеукраїнського об’єднання малого та середнього бізнесу «Фортеця»:

— Зменшення «тіні» у сфері малого та середнього бізнесу не відчутне жодним чином. Більше того, у зв’язку з тим, що держава ввела для найдрібніших підприємців єдиний соціальний внесок, багато з них було змушено скласти посвідчення платника єдиного податку й почати працювати на свій страх і ризик, сплачуючи корупційний податок у разі перевірки.

У деяких регіонах зараз податкові органи вимагають звітності, якої раніше не було і не повинно бути зараз, відповідно до чинного законодавства. А це ж додатковий облік, котрий у більшості випадків підприємці просто не можуть собі дозволити. Тож бізнес сьогодні змушений ховатися не стільки від фіскального тиску, скільки від адміністративного. А за таких обставин про жодні втішні висновки щодо зменшення «тіні» в економіці й мови йти не може.

Скоріше навпаки, «тінь» у сфері малого та середнього бізнесу сьогодні просто змушена рости. Адже умови, які нині створюються державою, жодним чином не спрощують роботу підприємцю. Таке враження, що держава свідомо заганяє бізнес у «тінь». Можливо, це звучить надто вже емоційно, але розумно пояснити дії влади щодо регламентації підприємницької діяльності в Україні важко або й зовсім неможливо.

Замість легалізації, сьогодні у нас відбувається делегалізація доходів. Найпростіший приклад можна продемонструвати на виплаті заробітних плат. Якщо раніше для того, щоб оплатити роботу людині, яка пропрацювала на підприємстві, потрібно було провести 4 платіжки, то тепер, зі змінами фіскального законодавства, треба 8. Можливо, з точки зору великого бізнесу це дрібниці, але для дрібного — доволі суттєві зміни. Про яке спрощення адміністрування фіскальної системи тут може йти мова?

Насправді ситуацій, які сьогодні просто змушують йти у «тінь» український бізнес, дуже багато. Але особливо прикро спостерігати за тим, як ідуть справи у підприємців сільської місцевості. Через те, що держава ввела єдиний соціальний внесок, вони були змушені офіційно закрити суб’єкт підприємницької діяльності (СПД), проте фактично здійснювати підприємницьку діяльність не перестали.

ДОВІДКА «Дня»

FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) — Міжурядова організація, створена країнами «великої сімки» з метою розробки та реалізації колективних заходів боротьби з легалізацією грошових коштів, отриманих злочинним шляхом та з метою використання для фінансування тероризму. Організація була заснована в Парижі в 1989 році. Для реалізації своєї мети — запобігання «відмивання» грошей і фінансування тероризму — ця організація володіє всіма повноваженнями, необхідними для вивчення методів і способів реалізації подібних дій.

Членами організації FATF на даний момент є 34 країни, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Німеччина, Гонконг, Китай, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Російська Федерація, Сингапур, США, Туреччина, Фінляндія, Швейцарія, Швеція, ПАР, Японія. Спостерігачі FATF — Індія й Республіка Корея.