Національні інтереси України перетнули державний кордон

Чи може країна, яка претендує на регіональне лідерство, — а Україна має на це всі підстави, як економічні, так і геостратегічні, — зачинятися в своїй «шкаралупі»? Чи комусь в історії приносила успіх ізоляціоністська політика, орієнтація лише на власні внутрішньополітичні проблеми? Відповідь очевидна — лише активна позиція на міжнародній арені, лише дієва участь у світових процесах, навіть якщо вони по суті своїй є суперечливими, дає шанс на просування національних інтересів країни. Саме це є позицією ХХI століття, саме так поводяться ті, кого прийнято вважати лідерами в сучасному світі — США, Західна Європа тощо. Отже, якщо Україна прагне поступу, якщо вона хоче бути гідним членом світового співтовариства, ми, українці, маємо бути всюди, де вирішуються міжнародні проблеми. Відрадно, що впродовж 2003 року ми хоча й повільно, але неухильно рухалися до усвідомлення необхідності такої ролі. Направлення українських миротворчих контингентів до Кувейту, Іраку та Ліберії, перехід до стосунків з НАТО з площини співробітництва у площину інтеграції, про що свідчить досить успішне виконання цільового плану Україна—НАТО-2003 та затвердження аналогічного плану на 2004 рік, нарешті, здорова, активна, патріотична позиція українського політикуму і громадськості щодо неузгоджених дій Російської Федерації в Керченській затоці — усе це говорить про те, що так зване «кредо» українця «моя хата скраю» вже не є адекватним відображенням нашої ментальності.

У 2004 році перед Україною стоїть багато відповідальних завдань. Одне з них — перейти на новий якісний рівень у взаєминах України і НАТО. Наше завдання на Стамбульському саміті НАТО, що відбудеться в червні 2004 року, — домогтися ухвалення не просто плану дій, а плану дій щодо членства України в НАТО, тобто вийти на фінішну пряму.