Про «маленьку жертву» та фатальні наслідки

Для постановки «Закону» із Запоріжжя було запрошено режисера Віталія Денисенка, художника Ірину Кохан та балетмейстера Тетяну Астаф’єву. Це не класична постановка п’єси, хоча збережено і оригінал назви, і сенс твору. Для того, хто читав Винниченка, постановка здасться незвичною, бо багато хто сприймає письменника через призму політики, його авторства практично всіх офіційних декларацій і законодавчих актів УНР, — але Володимир Кирилович жив по «законам моралі», які й розкривав у своїй творчості. Цим і надихнулася театральна група.

Сценографією вистави став «Чорний квадрат» Казимира Малевича, всередині якого і розгортались події родини Панаса Мусташенка (Анатолій Вертій) та Інни Василівни (Марина Юрченко). Інна Василівна не задумувалась, за які гріхи Бог не дарує їм щастя мати дітей, а наважилась перекреслити закони природи і будь-що стати матір’ю. Вона вмовила чоловіка використати секретарку Люду (Анна Бахмут), аби та народила довгоочікуване немовля, а потім виставити її за двері, і це є «маленькою жертвою» для досягнення довгорічного щастя родини. Але є закони, що людині не підвладно перевернути...

— Жанр вистави я визначив як трагіфарс, — розказав режисер Віталій ДЕНИСЕНКО. — У мені існує якась іронія з приводу всіх людських пристрастей. Адже, як би ми не рвалися до своєї мети, не звертаючи увагу ні на що і прикриваючи все благородними думками — все одно отримаємо те, на що заслуговуємо, а не те, що хочемо. Зрештою, потрібно вміти приймати життя таким, як воно є.

Для втілення свого задуму режисер обрав незвичну манеру, вірніше, манірність акторської гри за традицією німого кіно. Відповідним був і музичний супровід. До речі, саме він найбільш яскраво передав переживання героїв вистави. Її колорит підкреслив образ Тапера у виконанні артиста оркестру Володимира Зайцева. Словесно ж німі сцени озвучував Олександр Нагорний у ролі Круглика.

Неочікуваним було розкриття думки твору через традицію східної культури — покірність у виконанні священних законів, через які й можна пізнати світ, очиститись від пристрастей. Режисер В. Денисенко підкреслив, що в модерну епоху, в якій майстром інтелектуальної драми став Винниченко, захоплювались західною культурою. Її символи були зрозумілі у виставі. Постановник дав акторам складне завдання. Є дуже багато нюансів, які слід було б взяти до уваги, щоб у запаленому людському розумі поєднати культури різних народів у єдину, тим більше за допомогою творчості Винниченка... В «Законі» східні елементи сприймаються як дещо незрозуміле нам, людям, які досить часто намагаються йти проти законів, звертаючись до чого завгодно, тільки не до своєї совісті.

Взагалі, глядач у виставу «входить» не з самого початку. Це відбувається в процесі, потрібен якийсь час, щоб почати її сприймати. Щодо акторської гри — в ній вбачалось забагато манірності. У німій грі вона була доречною, а в діалогах — ні. У «Законі» було декілька переламних сюжетних ліній — і тут слід відзначити гру Людмили Михайличенко у ролі тітки Інни. Її «перелом» — рішення отруїти секретарку Люду. Актриса зуміла передати, як нелегко її героїні було піти на цей крок. У Панаса та Інни також є ключові миті. А саме — боротьба професора зі своїми переконаннями і, врешті, згода з правилами гри дружини. У неї — хвилина істини, коли на своєму безжальному шляху до оволодіння дитиною вона все ж не наважується скоїти найтяжчий гріх проти справжньої матері. Насправді такі моменти є важливими, вони розкривають людські переваги перед лицем вибору... Ця вистава змушує глядачів задумуватися. На сцені, як і в житті, є закон — відроджувати і зберігати моральні цінності. Герої прем’єрної вистави вирішили цей закон перевернути, поставились до людини та її почуттів, як до розмінної монети, — і були за це покарані долею...