Про втрачений Шанс

У дні прощання з Віктором Степановичем Черномирдіним поділитися своїми думками про цю незвичайну людину в політиці захотіла небачена кількість людей. Зрозуміло, багато голосів звучали саме в Росії. Адже Віктор Степанович був прем’єром у дуже складний період дев’яностих — період переходу від радянського до пострадянського життя, — і при цьому його роботі був властивий природний людський почерк. Багато хто згадував його спілкування з парламентом, з журналістами. Це були незабутні жарти. Але мені здалося, що у цих спогадах є глибокий ностальгійний підтекст.

Журналісти та політики (думку одного з них — Володимира Рижкова ми наводимо у сьогоднішньому номері), згадуючи про Віктора Степановича, говорили про нього як про втрачений Шанс. Про те, що, обравши його після Єльцина, Росія могла б піти іншим шляхом. Гадаю, що це справді так. Не йдеться про те, що все було б легко, безхмарно, зокрема, й для України. Відомо — Віктор Степанович жорстко вів переговори...

Я працювала в уряді Євгена Марчука, коли прем’єри наших країн обговорювали чимало спільних проблем. Колись, можливо, настане час набагато більше розповісти про те, як можна було все-таки творити Політику й на якому етапі вона перейшла у зовсім іншу якість. Тому що багато чого з цього відбувалося на моїх очах.

...Мені пригадується такий штрих. Євген Марчук працював прем’єром менше року і передбачав свою відставку. Незадовго до неї, під час одного зі своїх приїздів, Віктор Степанович, розуміючи непрості відносини прем’єрів і президентів, сказав Євгену Кириловичу: «Евгений, ну помирись ты со Своим... Мой-то, Дурак еще больше Твоего». Одна фраза, яка характеризує і час, і Черномирдіна.

Я ніколи більше не була свідком такої великої безпосередності великих людей.

Мені є що розповісти про Віктора Черномирдіна. Ми спілкувалися. А познайомилася я з ним, до речі, як журналіст у Ростові-на-Дону, задовго до моєї роботи в уряді. Хоч як би нині говорили, що в політику мають прийти нові люди, прагматики — але прагматизм не означає цинізм. Сьогоднішнім прагматикам завжди важливо пам’ятати про те, що і перед ними були люди, які вміли робити свою справу (не називаючи себе прагматиками) і водночас бути людяними, не «розсироплюючись». Тому за ними залишається вдячна і світла пам’ять.

 Смерть Черномирдіна відродила серед росіян ностальгію за «дикими 90-ми». Ключова постать пострадянських реформ видається тепер у народній свідомості людяною, дотепною й демократичною альтернативою нинішнім лідерам. Про контраст двох останніх десятиліть в історії Росії та роль у ній Віктора Черномирдіна пише Владімір РИЖКОВ у російському англомовному виданні The Moscow Times.

Народне прощання з колишнім прем’єр-міністром Віктором Черномирдіним може спричинити непередбачувані для влади наслідки — перегляд одного з найважливіших пострадянських періодів Росії, який у Кремлі називають «дикими 90-ми» і в який вирішальну роль грав Черномирдін.

Смерть 72-річного Черномирдіна минулої середи сколихнула почуття громадськості. Сотні політиків, журналістів і політичних аналітиків незвично тепло та прихильно відгукнулися про його працю й місце в російській історії. Люди пригадали його унікальне поєднання виняткової сили, доброти та людяності. Вони зазначили про ту ключову роль, яку Черномирдін відігравав у критичні моменти російської та світової історії, про те, як він створив у радянські часи перший в Росії орієнтований на ринок бізнес (який врешті-решт перетворився на «Газпром»), як він очолював і просував реформи більш ніж п’ять років, як йому вдалося врятувати життя понад 1000 заручників у Будьоновську в 1995 році, як він зупинив війну в Югославії та зміг налагодити позитивні відносини з Україною, тоді як Кремль мучився від «помаранчевої істерії».

Черномирдін залишив незабутній відбиток у народній пам’яті завдяки своїй багатій, влучній та образній мові із сотнями топ-афоризмів, де поєднувався гумор зі здатністю вхопити суть. Наприклад, він охарактеризував добу колишнього президента Бориса Єльцина висловом: «Посміється той, хто останній з нас виживе». А про добу тоді президента, а тепер прем’єр-міністра Владіміра Путіна, Черномирдін дошкулив: «Усі сперечаються, хто має бути зверху, а хто знизу. Як на мене, знизу зараз спокійніше».

Тисячі людей прийшли до труни Черномирдіна, щоб віддати шану. Минулого тижня я розмовляв із багатьма людьми з мого рідного Алтайського краю. Усі вони говорили про Черномирдіна як про надзвичайно просту, відверту та гарну людину. Медіа охрестили його «народним прем’єр-міністром». Тобто виходить, що після десятиліття владної вертикалі Путіна, монополії влади, тактики сильної руки проти політичних опонентів і риторики на кшталт «мочити терористів у сортирі» багато людей вбачають у Черномирдіні людяну та політичну альтернативу.

Ясно, чому Путін, президент Дмитро Медведєв та інші нинішні лідери віддають належне колишньому прем’єр-міністрові. По-перше, більшість із них колись були його підлеглими та особисто йому вдячні. По-друге, вони не могли залишити поза увагою хвилю народної підтримки Черномирдіна. Однак проблема в тому, що Черномирдін мав цілком іншу політичну програму й був прихильний до системи цінностей, відмінної від тієї, яка переважає у теперішній Росії.

Єльцин поставив Черномирдіна на посаду прем’єр-міністра на місце Єгора Гайдара під час кризи восени 1992 року, щоб якнайшвидше стабілізувати економічну та політичну ситуацію — що Черномирдін зробив блискуче та швидко. Єльцин також бачив у Черномирдіні людину, яка буде віддано продовжувати його політику демократичних і ринкових реформ. Насправді Гайдар сам рекомендував Черномирдіна як свого наступника. Черномирдіну вдалося закінчити те, що багатьом видавалося неможливим. Завдяки великому економічному досвіду й особистому авторитету йому вдалося стабілізувати та заспокоїти країну. Водночас він впроваджував економічні реформи. Головні реформатори продовжували працювати при ньому, зокрема, Гайдар, колишній міністр економіки Євгєній Ясін, архітектор приватизації Анатолій Чубайс, колишній міністр фінансів Боріс Фьодоров та багато інших.

Із погляду сьогодення очевидно, як відрізнялася Росія 90-х років від нинішньої та яку велику роль у цих змінах відіграв Черномирдін.

У те десятиліття уряд зробив ставку на розвиток приватного сектора. Саме тоді виникли найуспішніші та найвідоміші компанії — від VimpelCom до «Вимм-Билль-Данн». Те саме стосується бізнесу в регіонах. 90-ті роки були найпродуктивнішим часом для бізнесу — це підтвердить будь-який підприємець, якому за 40. Державний сектор економіки впав до 30% валового внутрішнього продукту, тоді як зараз, після десяти років експансії державної бюрократії, він становить більш ніж 50% ВВП.

У 90-тих майже не було того, що стало визначати сьогодення: масове рейдерство (нелегальне захоплення бізнесу) організованих злочинних груп, до яких належать представники уряду, силовики, прокурори, судді та бізнес-конкуренти. Хоч багатьом людям це може здатися дивним, але право власності було більш захищеним у «дикі 90-ті», ніж тепер.

Громадянські та урядові інститути, що нині практично мертві, — як-то парламент, судова система, багатопартійність у політиці, вільні вибори, федералізм і міське самоврядування — хоч і недосконало, але функціонували в 90-ті роки. Черномирдін усе це добре розумів і присвятив багато часу роботі з Держдумою та Радою Федерації, регулярно зустрічався з губернаторами та мерами (яких тоді обирали безпосередньо люди). Завдяки тому, що тоді почали діяти й набирати силу демократичні інститути, були закладені основи для впровадження сучасної ринкової економіки і довготривалої соціальної стабільності.

Черномирдін вийшов із іншої культури та цінностей, ніж теперішні лідери. Він належав до культури діалогу й компромісу. Йому ніколи не спадало на думку, що його партія «Наш дім — Росія» може вдаватися до насильства чи обманювати на виборах, чи то узурпувати владу, як путінська «Єдина Росія» це чинить зараз. Він би ніколи не підтримав скасування прямого обрання губернаторів і мерів чи обмеження політичних та соціальних свобод народу. Черномирдін обстоював свободу медіа, і багато хто досі пам’ятає, як колись він обійняв ляльку, що карикатурно його зображала у сатиричній програмі «Куклы» каналу «НТВ».

Черномирдін був великою та конструктивною фігурою в російській сучасній історії. Він вірив у майбутнє Росії як вільної країни, а також у те, що її найбільше багатство — це її люди, їхні життя й долі. Навіть своєю смертю він нагадав нам про вічні цінності свободи та людської гідності, які ми так безвільно й бездумно відкидаємо сьогодні.