Росія хоче «перезаснувати»... Росію

2 серпня у старовинному місті Володимирі (тому самому, котре в ХІІ — ХІІІ століттях було центром потужного князівства, керованого Андрієм Боголюбським та Всеволодом Велике Гніздо) президент РФ Дмитро Медвєдєв виступив перед відомими представниками російської історичної науки. У висловлюваннях Медвєдєва є чимало цікавого й для нас, українців, через що «День» не може оминути їх своєю увагою. Не будемо зосереджуватись зараз на його філологічних вправах (треба російською говорити «на Украине», а не «в Украине» — у зверхньому стилі поправив президент чергову промовицю), на що мало не передусім звернули увагу деякі ЗМІ та політики. Поговоримо зараз про речі більш суттєві, й не тільки в науковому, а й політичному аспектах.

Дещо раніше російський президент підписав указ, на важливості якого він неодноразово наголошував на цьому заході. Йдеться в цьому документі про (дослівно) «відзначення 1150-річчя російської державності» (не руської, не києво-руської, не давньоруської, а саме російської — тільки так!). Тобто стара, сумнозвісна «звичайна схема руської історії» імені Карамзіна, Погодіна та Соловйова, здавалось би, давно вже розбита вщент Михайлом Грушевським, а ще раніше — Михайлом Максимовичем, — ця схема «живе й процвітає» у високих кремлівських колах, піднята знову на щит і офіційно схвалена указом президента. Нагадаємо читачам, що згідно з цією схемою вибудовується прямий ланцюг історичної спадкоємності: Київська Русь — Московська держава — Російська імперія — СРСР — сучасна Російська Федерація. України тут за визначенням немає. Щоправда, «братнім» народам — українцям та білорусам — «милостиво» пропонується взяти участь у святкуванні неоімперського псевдоювілею; очевидно, теорія «спільної колиски» теж береться на озброєння, коли треба «підсолодити» великодержавну пігулку і той образливий ефект, який вона справляє на «братів». Втім, беручи до уваги, що наше теперішнє політичне керівництво (освічена його частина) мало не повністю поділяє теорію «спільної колиски» східних слов’ян — Київської Русі, то реакція, цілком можливо, з боку України буде позитивною...

Цікаво, що пан Медвєдєв неодноразово у вельми позитивному контексті згадував помпезне святкування так званого «1000-летия России», організованого 1862 року імператором Олександром ІІ. Нагадаємо: це той самий монарх, який скріпив своїм підписом Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський (1876 р.) указ, де з прямотою артилерійської гармати стверджувалось: ніякої української мови не було, немає й бути не може!

Однак це справа влади та російських науковців — які історичні міфологеми конструювати задля, як висловився президент РФ, «інтелектуальної, економічної та національної консолідації». Щоправда, зауважимо, тут трапився конфуз: у Володимирі Д. Медведєв зі здивуванням прочитав написи на історичних пам’ятках, згідно з якими це місто, справді колиска майбутньої державності Московії, було засновано не українським (переяславським, згодом — київським!) князем Володимиром Мономахом у 1108 році, як було насправді, а, виявляється, князем Володимиром Святославичем, Хрестителем Русі, між іншим, теж київським володарем, ще на сто років раніше. Це буде виправлено, втім, головне полягає в іншому: українську національну свідомість, нашу ідентичність давно вже слід очистити від таких схем, що навічно замуровують нас у стіну «Русского мира». В цьому й полягає політичний аспект проблеми: адже відома концепція Патріарха Кирила (в її «духовному» варіанті) та Дмитра Медведєва й Володимира Путіна (у варіанті «світському», державницькому) розробляється, пропагується та щосили поширюється не для уточнення минулого, а для забезпечення потрібного Кремлю майбутнього! А що може Україна протиставити політиці в стилі спецоперацій, цим зазіханням на ідентичність? Очевидно, що Росія (точніше, її керівництво), прагнучи стати національною державою, «консолідуватись» у такий спосіб, морально й політично готова прихопити те, що «погано лежить», а саме — українську ідентичність та історичну самосвідомість. У реаліях сьогодення (духовність і культура розглядаються як щось «зникомо мале» за значенням, яскравий приклад чого — сумна доля Музею історії Києва; масова історична свідомість живиться імперськими міфами та дешевими «державницькими» серіалами з Москви) українська історія фактично стає легкою здобиччю. А це означає, що всіх нас мають намір позбавити «національного паспорта». Влада ж, неначе навмисно не помічаючи цього, поглинена дрібними чварами... Отже, все буде залежати від того, чи адекватно зрозуміють самі українці те, що відбувається.

«День» вирішив звернутися до наших експертів із проханням прокоментувати політико-історичні підходи президента Росії.