ВЕРТЕП: театр життя
Дословно «вертеп» — макет церковці, ширше — один із видів фольклорного театру, характерного для багатьох європейських країн із християнським віросповіданням. В українців таке явище відоме як вертеп, яселки, бетлегем, райок; у росіян — петрушка; у білорусів — батлейка, остлейка, вяртеп; у поляків — шопка; у чехів і словаків — бетлем.
Українське Різдво приходить після Святого вечора між 6 і 7 січня. В давнину тоді святкували Коляду — народження Сонця, яку згодом християнська церква приурочила до появи на світ Ісуса Христа. Але в більшості областей України все ж колядують, а от на Закарпатті, Львівщині, Івано-Франківщині все розмаїтішає вертеп.
— На царині закарпатоукраїнській, — говорить знаний у краї активний фольклорист, кандидат філологічних наук, автор грунтовного видання «Закарпатський вертеп» Іван Хланта з Ужгорода, — відзначилися насамперед греко-католицькі священики. Вони якраз постаралися кодифікувати явище, окреслити межі можливого і дозволеного з точки зору кліру. Таке втручання в розвиток народної драми мало під собою міцний фундамент, адже тріумфальний похід вертепу Європою почався десь у IХ столітті з церков — твердині християнства, з великого Риму. Тому невипадково отець Євген Фенцик із Ужгорода в 1893 році на сторінках літературно-духовного журналу «Листок» помістив літургічну проповідь, приурочену до різдвяних свят. У проповіді йдеться про специфіку та сутність події, зокрема, чітко позначено вихідний термін: Ісус народився в яслах віфлеємського вертепу. Останнім священик називав щось на зразок печери з маленьким дахом, куди на ніч заганяли худобу. Саме так тлумачив автор... А загалом вертепні вистави — це містерії- драми, де в особах відображалися біблійні сюжети чи події земного життя.
Саму вертепну скриньку галицький люд називав «вертепом», «капличкою», «яселкою», «шопкою», а закарпатський — «вертепом», «капличкою», «бетлегемом», «віфлеємом» (останні дві назви перегукуються з місцем народження Христа — Віфлеємом. — Авт. ). Скринька ж власне асоціюється з її вмістом — грошима. Взимку 1942 року сам Леонід Кравчук колядував із ровесниками на підтримку Українського Червоного Хреста. А закарпатський поет Василь Гренджа-Донський писав у 40-х про невелику спробу державності в Закарпатті — Карпатську Україну, проголошену 15 березня 1939 року і задушену угорськими фашистами. Тоді, за його свідченнями, загинули сотні членів бойового утворення при цій короткочасній державі — Карпатської Січі. По тому для підвищення її боєздатності збиралися кошти протягом Різдва 1939 р. Молодь із села Лозянське заколядувала з цією метою добрячу суму — 12000 чеських крон.
Іван Хланта засвідчує:
— Нині вертеп оживає. Помітна, скажімо, еволюція скриньки-церковці, яку носить на Різдво учнівський гурт із Туричківської школи Перечинського району чи із села Клячанове на Мукачівщині. А в Зубівці, що неподалік Мукачева, зазвичай дід із бабою, чорт та інші персонажі веселять: буває, дістається дівчатам. Їх і обцілують, і розмалюють. Або чорт «ненароком» поцупить домашні ковбаси або й багатолітрову сулію з вином.
Найбільш стрімкий розвиток вертеп дістав за роки незалежності. В селі Худльове Ужгородського району вертепники зі стажем зібрали на сходку молоду громаду, по крупицях згадали-повили свої молодечі походеньки, словесну й дієву їх канву, і пішли знову на Різдво від хати до хати веселі характерники... Нема вже в краї жодного села, де б не ходив на Святвечір вертеп. Слід при цьому зауважити, що вертепне дійство крутиться не тільки навкруги стрижневого образу Христа, — тут є і паралельне намагання в образах чорта (Ірода), діда висміяти недоліки місцевої влади. А для тої таке ставлення від односельців дошкульніше, ніж фейлетон у райгазеті.
...Композиція розігруваної різдвяної п’єси проста, в її основу покладене євангельське оповідання про народження Ісуса Христа. Діва Марія народила сина (месію) в печері (вертепі), куди на ніч заганялася худоба. На небі спалахує ясна зоря. Царі-волхви йдуть поклонитися немовляті. При звістці про народження Христа цар іудейський Ірод занадто засмутився й захотів знищити потенційного ворога. Волхви обіцяли підступному Іроду розповісти про подробиці зустрічі з Сином Божим, але ангел порадив їм іти додому іншим шляхом, аби вони не стали співучасниками лихого наміру. Повивальнику ж Йосипу ангел наказав тікати з Марією та Сином до Єгипту. Та розлючений Ірод наказав там знищити всіх малих дітей. Так гласить Новий Завіт. Одначе в біблійному оповіданні нема деяких епізодів характерної вертепної драми. Їх запозичено з апокрифів, де канонічні євангельські розповіді тлумачилися в язичницькому народно-побутовому дусі. Швидка зміна сценічних ситуацій, комічних, деколи імпровізованих, діалогів робить вертеп живим неповторним дійством.
А найцікавішою (найморальнішою!) особливістю закарпатського вертепу, що якраз робить його фактом загальнолюдського гуманізму, є те, що гуцули не цуралися відвідувати з виставами римокатоликів — переважно угорців — на їхнє Різдво (перед першосічневим новоріччям. — Авт. ), а тих наші слов’яни люб’язно приймали з їхньою національною драмою, і обдаровували на свій Святвечір. Не існувало якихось перегородок і серед українських закарпатців — між православними і греко-католиками. Навпаки, вважалося, що, незважаючи на причетність до конфесій, треба аби було побільше вітальників із грядущим, стопроцентно світлим, роком. Адже щедрішим для кожної повіншованої сім’ї буде майбутній рік.
