Стандарти та нормативи, або про локальні прояви глобальних тенденцій
Дискусії, які точаться не лише у професійному середовищі журналістів, але і у всьому суспільстві, стали центром обговорень III Донбас Медіа Форуму, що пройшов 27 - 29 червня у місті Святогірськ Донецької області. На запрошення Інституту демократії ім. Пилипа Орлика я, як і багато інших експертів, мав можливість приєднатися до роботи Форуму, спостерігати за дискусіями, фіксувати індикатори соціальних змін, які яскраво відбиває вітчизняна експертна та медіа-спільнота.
Проблема впровадження та вживаності професійних стандартів в кризових умовах була так чи інакше присутньою в усіх дискусіях та темах форуму. Це є зрозумілим, бо проблема самовизначення, проблема ідентичності є не лише ключовою проблемою сьогодення, а і джерелом поточних конфліктів.
Насправді, з суто формальної точки зору, проблема стандартів – є проблемою розбіжностей між множинами нормативів і наборами критеріїв в різних станах системи (зокрема в стабільному і кризовому, наприклад, війни і миру). І проблема подолання таких розбіжностей полягає в тому, як дотримання стандартів дозволяє розв’язати кризу, вирішити конфлікт, чи навпаки. В умовах динамічних змін суспільства це не є тривіальною задачею.
І тут є сенс згадати, що насправді проблема є ширшою і фундаментальнішою – людство зараз переживає фундаментальну трансформацію глобального комунікативного простору. І це безперечно, відбивається і на нормативах, і на критеріях.
Без врахування цього базового інтегрального фактору жодна локальна проблема успішно вирішена бути не може – ми будемо нескінченно ходити дурним колом безцільних дискусій.
Отже, перш за все, слід визнати, що більшість явищ, які ми вважаємо негативними та навіть загрозливими, і яким ми намагаємося протистояти в сучасному світі, є насправді, проявами фундаментальних процесів, пов’язаних з глобальними змінами комунікативного середовища, які зумовлені розвитком комунікативних технологій і глобалізацією комунікативного простору.
Таких глобальних тенденцій в даному випадку, власне, можна виділити дві.
По-перше, це зміна якісних і кількісних характеристик несиметричності комунікативного простору, яку ми спостерігаємо з середини 1990-х.
Про потенційну небезпеку такого роду казав ще Норберт Вінер у своїй роботі «Human Use of Human Beings» (1950), а численні дослідники комунікативних технологій в 1985-99, зокрема, Нейл Постман у книзі «Розважай себе до смерті: публічний дискурс в епоху шоу-бізнесу» (1985), Філіп Бретон в статті «Комунікація: між добром і злом» («Science et vie»,1996) та інші, вже прямо вказували на такого роду загрози.
Справа полягає в наступному: якщо ще три-чотири десятиліття тому обмежена кількість відомих джерел інформації працювала для невизначеної кількості переважно анонімних споживачів, то з масовою появою електронних засобів комунікації ситуація докорінно змінилася.
Сьогодні кількість джерел інформації є невідомою, змінною і вони є здебільшого анонімними (в тому числі завдяки можливостям передруків та перепостів інформації). За найоптимістичнішими оцінками, в середньому не більше 20% джерел інформації генерують переважно власні новини та інформаційні матеріали, ще близько 68-73% живуть з передруків чужих новин, ще близько 10% видають новини і матеріали різноманітного, іноді невідомого походження.
Водночас, завдяки поширенню маркетингових технологій, споживач інформації більше не є анонімним: ми знаємо його географічний, демографічний, соціальний, психологічний профіль, соціальний і майновий статус, його бажання, прагнення і запити.
Крім того, з’явилася можливість зворотного зв’язку між агентами інформаційного середовища – в першу чергу, між джерелом і споживачем інформації. Що нелінійно впливає як на зміст, так і на характер поширення інформації.
Це призвело до того, що інформація стає адресною, а процес вибору інформації споживачем замінюється нав’язуванням інформації як товару. Прямо кажучи, ми маємо не конкуренцію ідей і точок зору в публічному просторі, а конкуренцію маркетингових технологій. Отже, говорячи про стандарти журналістики в такому «дивному новому світі», слід чітко розуміти його реалії.
По-друге, відбулася зміна сенсу поняття інформації. З розвитком електронних інструментів комунікації, ми почали оперувати інформацією в суто шеннонівському сенсі. Тобто кількістю бітів, пропущених через канал зв’язку.
Інакше кажучи, зараз ми платимо не за думку, не за факти, а за дані – біти, передані через канали зв’язку. Цей бізнес (загалом цей ринок оцінюється в 1,3-1,8 трлн. дол.) виявився набагато більш дохідним, ніж торгівля зброєю (за середніми оцінками – близько 110-140 млрд. дол.) і ненабагато відстає від наркоторгівлі (щось близько 2,1 трлн. дол.). В цій ситуації найбільший дохід приносить та інформація, яка буде передана каналами зв’язку найбільшу кількість разів. Незалежно від змісту, якій стає заручником фінансової доцільності.
Це призвело до того, що поняття репутації остаточно витісняється поняттям рейтингу, якій у свою чергу, зведено до кількісної міри комерційного успіху - кількості сеансів передавання даних (прочитувань, розповсюджень та/або перепосилань).
Про цю об’єктивну реальність також слід обов’язково пам’ятати, говорячи про стандарти журналістики.
Зважаючи на те, що все це є об’єктивними глобальними процесами, пов’язаними з технологічною і соціальною еволюцією, треба визнати, що насправді, питання стоїть не як боротися з негативними явищами, а як адаптуватися до нової реальності комунікацій. Бо ці негативні явища є лише локальними відображеннями об’єктивних глобальних процесів.
Як відомо, «наука знає все». В тому числі і те, що адаптація соціальних систем до змін комунікаційного середовища є складним, багатофакторним і багато в чому непередбачуваним процесом. Отже, є сенс утриматися від однозначних рекомендацій та категоричних висновків.
Втім, кілька доволі банальних, або найбільш ймовірних речей сказати можна. Зокрема, зрозуміло, що найбільш оптимальним методом адаптації до таких змін є професійна і компетентна робота з даними.
Зокрема, найймовірніше, наступна генерація журналістів щоб вижити в новому світі глобальних комунікацій, буде змушена вивчати «data science», - щоб відрізняти дані від фактів, точність від достовірності, не плутати істинність і правдивість інформації.
Робота з даними, зокрема, полягає в тому, щоб перетворити їх на факти. Те, що зберігається у віртуальному просторі і передається каналами зв’язку є просто набором даних – неструктурованих, невпорядкованих, не пов’язаних між собою та іншими даними. Щоб ці «дані» перетворилися на «факти», вони мають бути коректно описані, однозначно і достовірно ідентифіковані, структуровані та інтерпретовані в контексті інших даних. Лише якщо і коли будуть коректно, обґрунтовано і достовірно встановлені взаємозв’язки між усіма виявленими даними в рамках системної картини – можна буде говорити про встановлення фактів – про роботу журналіста, експерта тощо, яка має цінність для суспільства.
Лише тоді окремі дані (дописи, світлини, ролики, тощо) перетворяться на «факти», а ті – на важливі аргументи в соціальній дискусії.
Така діяльність є предметом спеціального розділу прикладної математики, але ці знання та навички мають поширитися на інші фахові групи, як вже поширилися технології розповсюдження даних.
Також, готовий припустити, що найближчим часом на нас чекають зміни в галузі авторського права та захисту інформації.
Щоб вижити в мінливому світі, треба адаптуватися до змін. Інакше на нас чекає доля динозаврів – таких собі цікавих і трохи страшнуватих артефактів в майбутніх музеях комунікативних технології.
