Олена Чаушеску: академічна негідність ХХ століття
«17.-23.12.2021»
Здавалося б, суто з українським колоритом історія з липовою дисертацією народного депутата від ОПЗЖ Іллі Ківи, з великим скандалом позбавленого наукового ступеня з державного управління наприкінці листопада, насправді є не більш ніж окремим випадком властивого політикам у всьому світі тяжіння до незаслужених, зате таких живильних для їхнього марнославства наукових ступенів і звань. Цієї середи британська The Guardian (https://www.theguardian.com/world/2021/dec/22/a-moral-issue-to-correct-the-long-tail-of-elena-ceausescus-fraudulent-scientific -work) опублікувала підписаний рядом відомих румунських (і румунського походження) вчених відкритий лист, адресований всесвітньо відомим науковим видавництвам Elsevier, Taylor & Francis і Wiley, з вимогою видалити згадку про авторство страченої 1989 року разом з чоловіком (румунським диктатором Ніколає Чаушеску) Єлени Чаушеску з майже двадцяти виданих ними під її прізвищем книжок та наукових статей.
Журналісти The Guardian відзначили іронію ситуації. Двічі — 1975-го та 1978-го року зустрічалися дві видатні жінки-хіміка, Маргарет Тетчер, яка отримала в Оксфорді ступінь бакалавра з хімії, у другій половині 40-х, перш ніж назавжди залишити наукову кар’єру та стати політиком, і пропрацювала за фахом кілька років, і Єлена Чаушеску, яка закінчила початкову, а потім, уже зрілою жінкою, і вечірню школу і досягла вершини Олімпу водночасі як державний діяч, і в іпостасі вченого-хіміка.
Крім посади віце-прем’єра та високих посад у керівництві румунської компартії, директор Національного інституту досліджень та розробок у сфері хімії та нафтохімії (з 1965-го), доктор хімічних наук (1967), член Академії Соціалістичної Республіки Румунія (1974), президент Національної ради з науки та технологій (1979), президент Національної ради з науки та освіти (1985), нарешті, член шести зарубіжних Академій та почесний доктор 10 університетів (зокрема, член британського Королівського хімічного товариства, член Нью-Йоркської академії наук та почесний професор Політехнічного інституту центрального Лондона) — погодьтеся, значний список наукових регалій і звань, щоб увінчати який, бракує хіба що Нобелівської премії з хімії, на нещастя дипломатів, які не виправдали найвищу довіру, незважаючи на всі зусилля тодішнього румунського МЗС.
Проте на батьківщині «колеги»-науковці за очі удостоїли Єлену Чаушеску звання «Кодой». Уже з мого власного досвіду, на семінарі з археології хтось із моїх однокурсників, пропустивши лекції і не знаючи навіть кольору підручника з предмету, під іржання аудиторії, намагаючись відповідати за чужим рукописним конспектом, кам’яні знаряддя епохи палеоліту чопери та чопінги вимовив як «гопери» та «гопінги». Так само, щоправда, не першокурсниця (вищої освіти в неї взагалі не було), а увінчаний званнями та регаліями хімік Єлена Чаушеску якось, зачитуючи написану для неї підлеглими наукову доповідь, вимовила формулу вуглекислого газу (CO?) як «кодой»: «2» румунською звучить як «doi», а все разом у перекладі з румунської — великий хвіст чи баранячий курдюк. Так і належало, і навіть було озвучено на всю країну обвинувачем на імпровізованому процесі, який поклав край вражаючій кар’єрі вінценосної сім’ї.
При цьому те, що своєю кар’єрою Єлена Чаушеску завдячує виключно високій посаді свого чоловіка, було добре відомо не лише в Румунії. За написані від її імені статті та монографії вона «розплачувалася» з їхніми справжніми авторами можливістю виїзду за кордон, де дуже скоро багато хто з них і осів. Проте, натягнуті стосунки Ніколає Чаушеску з Брежнєвим (зокрема, 1968 року він засудив радянське вторгнення до Чехословаччини) в очах західних політиків перетворювали його на бажаний інструмент розколу соціалістичного блоку, тому там і намагалися потурати забаганкам його дружини — великого науковця.
Зокрема, ще у 70-х з інтерв’ю цих перебіжчиків західним журналістам були оприлюднені непривабливі обставини захисту Єленою Чаушеску докторської дисертації. Після закінчення вечірньої школи (пізніше штатні біографи дипломатично охрестили їх «курсами» при бухарестській Політехніці) Єлену оформили простим лаборантом до Національного інституту досліджень та розробок у галузі хімії та нафтохімії. Ну а з поваги до кар’єри її чоловіка, який на той момент уже був членом румунського Політбюро, обрали керівником інститутської партійної організації. 1965-го, практично одразу після обрання Ніколає на посаду Генерального секретаря, Єлена Чаушеску заявила про намір захистити дисертацію. До честі столичних науковців на хімічному факультеті Бухарестського університету їй відповіли відмовою. Тому для підготовки дисертації було обрано університет у провінційних Яссах. Того ж року перша леді й за сумісництвом перша лаборантка країни без вищої освіти була призначена директором свого науково-дослідного інституту.
Здавалося б, дорога до наукового ступеня розчищена. Та не так сталося, як гадалося. Адже через формальні вимоги — відсутність вищої освіти, здані кандидатські мінімуми (іспити для претендентів на науковий ступінь) захист, як і раніше, не міг відбутися. Тому Рада міністрів Румунії ухвалила спеціальну постанову, яка скасовувала ці вимоги для директорів наукових установ (читай, конкретно під Єлену). Більше того, щоб унеможливити будь-які неприємні сюрпризи — не факт, що Єлена просто змогла б навіть прочитати заздалегідь підготовлений для неї текст, та сама Рада міністрів окремим указом призначила особливий склад комісії із захисту із чотирьох спеціально підібраних професорів. І, всупереч академічній традиції, двері під час захисту були зачинені не лише для журналістів, як на захисті Ківи, а навіть для штатних технічних працівників ради із захисту. Що тоді відбувалося за зачиненими дверима (чи відбувалося там узагалі хоч щось), не відомо досі. — Усі присутні тоді в залі, четверо через вік, одна внаслідок вироку трибуналу, не пережили падіння режиму.
Відтоді — у суботу виповнюється 32 роки з розстрілу Ніколіє та Єлени Чаушеску, Румунія пройшла величезний шлях від східноєвропейської фактично деспотії до члена НАТО та ЄС. Час від часу тут, як і в інших країнах, політики, як і раніше, попадаються на плагіаті. — 2012 року на плагіаті в докторській дисертації попався прем’єр-міністр Віктор Понта, а лише кілька тижнів тому здійнявся скандал через «запозичення» в магістерській дисертації румунського міністра досліджень, інновацій та цифровізації Флоріна Романа. Проте, Румунія сьогодні демонструє інші стандарти наукової культури. Незважаючи на високий статус, Віктора Понту рішенням суду позбавили ступеня доктора юридичних наук (щоправда, вже після того, як він втратив посаду прем’єра), а Флорін Роман, не чекаючи на розгляд справи, подав у відставку негайно після перших публікацій у пресі. Тим часом, в Україні позбавлення наукового ступеня Іллі Ківи залишається мало не єдиним прикладом, який пояснюється аж ніяк не бажанням вичистити заповнені до країв авгієві конвеєри з присудження липових наукових ступенів, а скоріше мотивацією дрібної політичної помсти, коли соратникам по владі дозволено все, а опозиції — лише висічена в камені буква Закону.
