Загублені
Людина, що постійно перебуває у транзитній зоні із надією на те, що пункт B, C, а, може і Z – будуть ліпші за вихідний A. Вона – лише пасажир поки що і поводить себе відповідно. Тому все, що навколо неї, не сприймається як домівка, не стає власним простором, за яким треба доглядати, який треба любити, який треба удосконалювати – для себе передусім.
Це найпоширеніший тип сучасної людини наших широт. Пошук більшості із нас – під знаком безкінечність, який перетворюється на символ життя.
Модуль шляху насправді нам заданий давно. Це вже інше питання, з яких колишніх імперій його виводити. Але у свідомості існують дві точки, які умовно можна назвати «колонія» і «метрополія». Щоби поліпшити своє життя, необхідно неодмінно рухатися до останньої. Тільки тепер, необмежені кордонами, ми маємо більше тих «метрополій». Колись Москва, а тепер Київ – уже не кінець шляху, нам відкриваються необмежені території, і куди ми потрапимо – залежить лише від бажання.
Тільки ця свобода в наших інтерпретаціях перетворюється на сваволю. Місця, в яких ми перебуваємо, прагнучи потрапити до «кращих світів», залишаються місцями, територіями, а не містами. Ми їх успішно перетворюємо на великі супермаркети, котрі можна спустошити, в яких можна насмітити і за певний час лишити на наступну «хвилю еміграції», яка вже перетворюватиме їх на пустелю.
Ми не можемо створити свою домівку, навести лад у ній, натомість хочемо приїхати на все готове в пункти B, C. D. Тому наші рідні міста завалені сміттям, тому наші з дитинства улюблені магазини зачиняють і перетворюють на філії великих корпорацій. Тихі сквери, столітні ліси, дитячі майданчики забудовуються для нових «покупців»-спустошувачів – для нових нас.
Ми не здатні любити своє. Із нас це вибивали в останнє століття найактивніше, забираючи власність, перетворюючи її на «колективну», а отже – нічию. Так і відповідальність із себе особисто ми звикли перекладати на колектив - абсолютно абстрактний, такий, якого по суті не існує, - на владу.
Ось тільки звідки береться впевненість, що пункт Z не виявиться вже давно пограбованим супермаркетом, до якого нас приб’є понівеченим перекотиполем?
