«Хоманевіруюча» ментальність
Щоденна і виснажлива суєта долає наш розум. Усе частіше ми відчуваємо, що живемо всупереч своїй природі. Відчуття дискомфорту породжує стрес і знервованість. У стані «здоров’я — хвороба» втрачено межі, коли людина іще не хвора, але вже і не зовсім здорова. Стрес котить нас до хвороби. Приїхали! Пігулки, уколи, лікарняні. В результаті — життя, позбавлене радощів.
... А можна по-іншому. Так само суєта. Так само руїни нашого біологічного годинника. І та ж утома. І роздратованість. Але усе це — помножене на працю, рух і... подолання самого себе. Наш порятунок — у нас самих. У нерозривному зв’язку з природою, у єднанні з водою, землею, повітрям, рослинами. У зосередженні на прекрасному і піднесеному.
...Шановні, ви уявляєте, що можна лікуватися легко, приємно, швидко і без насильства над своєю природою? Ви вірите, що нам, спокушеним сучасними медичними препаратами і скальпелями, з нашою «хоманевіруючою» ментальністю, може допомогти досвід Сходу і його нетрадиційної медицини? Адже ми звикли, що медицина — це наука більше про хвороби, аніж про здоров’я. І звикли літати над безоднею смертей на одному крилі, забуваючи, що для рівноваги є крило друге — життя без хвороб, а якщо вже й з хворобою — то у її полегшеному варіанті?
Не вірите? І я в це мало вірила, допоки на власні очі не побачила результат роботи гомеопата Володимира Константинова на одному із своїх друзів: важка для лікування форма псоріазу зникала на очах, як мовиться, не по днях, а по годинах.
...Аж ось мені випадково до рук потрапила книга цього чудодійника — Володимира Константинова — «Практикум із Східної медицини в умовах України» (комплексні програми лікування практично усіх найбільш поширених захворювань) видавництва «Юніверс» (2002)... і я, я, яка вірить лише своїй мамі, не відклала цієї книжки, поки не перегорнула її останню сторінку.
Знаєте, іноді буває так, що для того, щоб визнати свої помилки чи бодай самому признатися собі в них, треба почути чийсь застережливий голос: «Спинися!». Мені видалося, що засвоєний і застосовуваний В. Константиновим досвід східної медицини на практиці — це і є саме той застережний крик сучасній людині, яка мало коли замислюється над природою своїх страждань і болю, обмежуючись ковтанням таблеток, які так щедро рекламують усі без винятку ЗМІ. Чому ми нехтуємо застереженнями тисячолітньої мудрості? Невже лише від незнання? Чи від лінощів працювати над собою? Чи від зневіри у власні сили? Мені здалося, що відомий гомеопат і фітотерапевт почасти дає відповідь на ці питання.
