Модно робити благородні справи

Богдан «Данді» — боєць 5-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор», «кіборг» Донецького аеропорту. На фронті ще з серпня минулого року. Але про те, «як там», а особливо про себе, говорити не любить. Каже, що той, хто цього не пережив, ніколи не зрозуміє, що відбувається на передовій. Натомість про свої погляди на ситуацію «як тут» Богдан говорить охоче.

— Суть сьогоднішньої боротьби для кожного українця — зрозуміти нарешті те, чого ми хочемо, — говорить Богдан. — Зрозуміти, що за нас Україну ніхто не побудує. Ми, кожен на своєму місці, мусимо запитати себе: що я зробив для того, щоб моя країна стала іншою? Жодна влада не думає про те, як розбудовувати країну чи зробити людей щасливими. Люди у нашій політиці є не гідними настільки, щоб навіть називати їх людьми. Фактично наша влада відображає суспільство. Наші люди не вміють відповідати за свої вчинки. Коли вони голосують, думають, що обраний політик на другий день стане добрим. Але чудес не буває. Кожен громадянин має зрозуміти свою відповідальність перед дітьми, онуками і наступними поколіннями. Влада не є державою. Влада — це наймані працівники, які мають відображати стремління суспільства. Президент — це обличчя громадян. Коли президент говорить неправду — говорить неправду весь народ, сам себе обманює. І в цей час кожен, хто є свідомим, мусить показувати приклад для інших.

— Ви сказали, що влада — це відображення суспільства. Це ж стосується і війська?

— Я маю на увазі людей в широкому розумінні цілого суспільства. У будь-якій спільноті можна знайти більш адекватних і менш адекватних. Ідеться про загальний зріз нашого суспільства. Маємо тяжкий спадок СРСР. Нам розказують про «свято перемоги». Та це перемога ГУЛАГу над концтабором. Не бачу великої різниці між цими двома інституціями. За радянських часів наших людей відучили думати. І це підтвердили 20 років незалежності України — що б не робили політики, їм усе сходило з рук. Хіба когось призначали винуватим, і він ішов сидіти в тюрмі. Тотальна безвідповідальність призвела до безвідповідальних виборів. Люди не запитують у своїх обранців, чому вони не роблять того, що обіцяли. А якби ми вміли думати і аналізувати, то ніколи б тих людей не вибрали в принципі. Далі у нас є два шляхи. Один шлях — чекати, доки помре те покоління, яке не вміє думати, а другий — працювати над собою. Пригадую ситуацію, коли ми з компанією їхали в гори, і до нас приєдналася пара з Харкова. На пероні в Івано-Франківську пані викурила цигарку і кинула недопалок на землю. Я підняв його і викинув до смітника — на її очах. Якби вона цього не бачила — це не мало б виховного впливу. І такими маленькими вчинками можна потроху змінювати щось у головах людей. Хороші вчинки треба робити явно і говорити про них, а не тихо і ніби сам для себе. Звісно, без бахвальства. Для добра країни це могло б стати модним.

— Зараз є багато розмов про те, що буде, коли воїни повернуться до мирних міст. Якою ви бачите цю ситуацію?

— Люди знову сподіваються на когось, хочуть, щоб хтось прийшов і за них все зробив. Нічого подібного не буде. Можна змінювати владу хоч кожного тижня, але якщо люди не навчаться думати і не стануть відповідальними — в цій країні ладу не буде. Не треба шукати винуватих збоку. Україна починається з серця і думок кожної людини. Ми повинні почати поважати себе, а не жаліти. Коли процес відбувається осмислено, систематично і добровільно — це називається культура. А коли тебе змушують, коли ти чекаєш якогось «царя» — це уже не культура. Суспільство мусить кардинально змінитися. Так, це довгий процес, але наше завдання в країні — розігнати потяг до такої швидкості, щоб його вже ніхто не міг зупинити. Щоб наше суспільство розвивалося нормально і цивілізовано. І до цього треба йти впевнено і кожен день.

— Яким ви бачите стан національної свідомості в українців сьогодні?

— У наших людей інколи і свідомості немає, не те що національної. Дуже багато «планктону», який пливе, куди його несе течія. А має бути стрижень. Коли ми все осмислимо як нація — настануть зміни. Бо ми насправді є величною нацією.