«Обстріляні хлопці знають, що робити й як»
Про поранені тіла та незламні душі українських хлопців — полковник медичної служби Олександр Варченко
Коли осколок проникає в тіло людини, він утворює своєрідну вирву і вузький канал. Може зупинитися, обпікаючи все довкола, або пройти навиліт, залишивши тимчасову порожнину, іншими словами — дірку. Лікарі визначають три зони пошкодження: канал, зони контузії м’яких тканин та комоції (або молекулярного струсу). Це важка травма, яка призводить до больового шоку, значної крововтрати, масивного ушкодження тканин людського організму. Багатьох наших бійців із передової привозять до Вінницького військово-медичного клінічного центру із осколковими пошкодженнями. Витримати біль від отриманих травм під силу не всім. У цьому не раз переконувався начальник клініки щелепно-лицьової хірургії, стоматології, отоларингології та очних хвороб полковник медичної служби Олександр ВАРЧЕНКО. Разом із колегами він поставив на ноги не одного пораненого — їхні тіла зрешетили осколки.
— Вилучати всі одразу неможливо, тому таким пацієнтам допомога надається поетапно, — ділиться секретами практики лікар. — Чесно зізнатися, важко усвідомити, що нині, у XXI столітті, людей вбивають зі зброї, яку використовували ще під час Першої світової війни. В той же час противник застосовує кулі зі зміщеним центром, розривні, які, потрапляючи до тіла, мають неймовірну руйнівну дію! Інколи трапляється, що осколок пройшов навиліт, «перемоловши» на своєму шляху не лише м’які тканини, але й кістки. Застосовування такої зброї — це порушення всіх міжнародних конвенцій про права людини, а витерпіти біль, шок, страждання — просто нереально.
У Вінницькому шпиталі, попри псевдоперемир’я, хірурги щодня рятують життя за операційним столом. І хоч як парадоксально це звучить, завдяки війні військові медики не лише захистили честь «білого мундира», а й отримали унікальну практику, шанс стати кращими, справжніми професіоналами.
— Ось дивіться, цей хлопець потрапив до нас наприкінці літа минулого року, — показує фото Олександр Варченко (він має унікальну колекцію світлин клінічних випадків). — У нього був гвинтоподібний перелом правого стегна, перелом лівої верхньої кінцівки і численні переломи альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелеп із вивихами і підвивихами зубів. Іншими словами, внаслідок осколкового ураження щелепа та зуби були розтрощені. Поки мої колеги «складали» руку і ногу, ми видаляли пошкоджені зуби і зашивали рани. Складність полягала в тому, що на лівій щоці вже був післяопераційний рубець (лікувався у Дніпропетровську), внаслідок цього м’які тканини обличчя не розтягувалися, тобто були малоподатливими. Операцій було кілька. Після лікування боєць повернувся додому з гарною посмішкою і новими білосніжними зубами.
Ще в одного пацієнта осколок влучив у щоку, а застряг аж за вухом, при цьому не зачепив лицевого нерва. Операція була тривалою. Ми вилучили осколок, зашили рану. На щастя, у хлопця збережені всі рухомі функції на обличчі. Та й рубці на голові майже не помітні.
Складнішою видалася операція в молодого хлопця із Західної України, якому осколок розтрощив верхню щелепу, пошкодив дно гайморової пазухи та носову порожнину. Було виконано декілька операцій із відновлення зовнішнього вигляду та функцій обличчя. Шрами залишилися, але вони майже непомітні.
Уже із досвіду можна сказати, що найчастіше кулі та осколки вражають відкриті, незахищені ділянки тіла. І хоч наші бійці одягнені в каски й бронежилети, випадки уражень щелепно-лицевої ділянки сягають до 10 %.
Про своїх пацієнтів Олександр Варченко може розповідати годинами, бо кожен із них для нього герой.
— Сила духу наших хлопців викликає повагу та гордість. Незважаючи на поранення, складну реабілітацію, вони знову рвуться на передову. Хоча є такі, хто вже ніколи не зможе воювати, — визнає полковник медичної служби. — Свого часу читав, що Велику Вітчизняну виграли саме завдяки пораненим, які після одужання вдруге повернулися на фронт. Вони вже мали бойовий досвід і знали ворога в обличчя. Так, напевно, буде й цього разу. Обстріляні хлопці мають не лише бажання воювати, вони знають, що робити й як.
Якщо вірити даним, які нещодавно оприлюднила Організація об’єднаних націй, українські бійці найчастіше мають поранення нижніх кінцівок — це 60 %. А випадки уражень голови, шиї, грудної клітини і живота перевищують 37 %. Загалом за час конфлікту в Україні було поранено 13 тисяч бійців, більшість із них — осколками.
