Прапор на адмінбудівлі – результат боротьби кожного воїна

Українська армія разом з Нацгвардією та добровольчими батальйонами повільно, але впевнено просуваються в напрямку Луганська. Встановлення українського прапору на кожній звільненій від терористів адміністративній будівлі — це результат важкої та небезпечної роботи кожного воїна. Війна для наших бійців уже стала рутиною, і свою роботу вони навчилися виконувати добре. Цей матеріал — про один із добровольчих батальйонів — «Чернігів», бійці якого першими встановили Державний Прапор у Сєверодонецьку та завели в місто місію ОБСЄ, щоб міжнародні спостерігачі зафіксували звірства терористів.

Боєць спецбатальйону МВС «Чернігів» Микита Віленчиц після 48 днів перебування в зоні АТО на Луганщині разом з частиною бойових побратимів та своїм командиром батальйону після чергової ротації повернувся в Чернігів на відпочинок. Те, що він побачив на фронті, його просто вразило. За словами Микити, тривалий час бійці батальйону несли службу на блокпостах і відбивали постійні атаки терористів. Коли ж українські силовики пішли в наступ, для чернігівців знайшлася і більш рухома робота. Спочатку наші бійці брали участь у зачистці Рубіжного, а потім отримали наказ висуватися на Сєверодонецьк.

«22 липня, після короткотривалої артпідготовки, разом з «Альфою», колишніми «беркутівцями» та частиною Нацгвардії під командуванням полковника Олександра Радієвського, ми з боями увійшли в Сєверодонецьк», — розповідає спецпризначенець.

Командир спецбатальйону «Чернігів» Роман Феськів пояснює невідкладність входження в місто отриманням оперативної інформації про вбивства терористами заручників.

«Треба було терміново завезти місію ОБСЄ, щоб вони зафіксували злочин, — каже командир батальйону. — Коли ми зайшли в міський відділок міліції, то побачили ще теплий чайник і палаючі недопалки. Бандити поспішно втікали від нас».

Але те, що потім побачили спецпризначенці в місцевому ІТТ, вразило навіть досвідчених командирів. «Усюди лежали вбиті заручники з простріленими потилицями, на підлозі та стінах — розмазані мізки нещасних, — пригадує Роман Феськів. — Серед убитих — переважно місцеві, яких терористи ловили на вулицях Сєверодонецька і тримали як заручників».

За словами комбата, вся місцева міліція — повністю деморалізована та беззбройна.

Роман Феськів першим вивісив український прапор на міському відділку міліції і пішов відпрацьовувати зі своєю групою решту міських кварталів. Поблизу штабу терористів чернігівці захопили гармату, а в самому приміщенні, перші поверхи якого було заміновано, бійці знайшли купу апаратури для прослуховування. До самого вечора спецпідрозділ відпрацьовував адреси місцевих терористів і зачищав місто, а вже наступного дня батальйон отримав наказ терміново висуватися в Лисичанськ.

«Командир частини Нацгвардї №3011 Центрального оперативно-територіального об’єднання полковник Олександр Радієвский, якого я особисто знав, із півторастами своїх бійців потрапив у засідку, їх треба було терміново витягувати, — каже комбат «Чернігова» Роман Феськів. — Ми сіли в автобус і увійшли в місто. Орієнтувалися на наш танк, який відбивався від обстрілу в центрі міста».

За словами комбата «Чернігова», тридцяти трьом бійцям батальйону вдалося вивести із засідки нацгвардійців, однак полковника врятувати не вдалося. Його вбив снайпер. За п’ять хвилин бою терористи спалили вщент танк і два БТРи, втягуватися в подальше протистояння, маючи на руках тільки легку стрілецьку зброю, не було сенсу. Українські силовики відійшли до мосту і чекали підкріплення артилерії. Це був перший етап битви за Лисичанськ. Згодом підійшла наша техніка і артилерія, яка «відпрацювала» вогневі позиції терористів.

«Нам сказали повертатися в Сєверодонецьк, але ми вирішили залишитися, оскільки не могли покинути військових, — пригадує Микита Віленчиц. — Наступного дня нас забрали на ротацію, а в Лисичанськ зайшов батальйон «Донбас» Семена Семенченка».

Група бійців батальйону «Чернігів», яка повернулася з ротації 24 липня, допомагала «донбасівцям» зачищати Лисичанськ. Як повідомив один із бійців «Чернігова» Андрій Кужель, вони виявили склад боєприпасів та зброї терористів.

«Окрім великої кількості озброєння, зокрема іноземного походження, було виявлено запаси продовольства, — каже Андрій Кужель. — Крупи, цукор, борошно та іншу провізію ми роздаємо в центрі Лисичанська жителям міста. Найменшим мешканцям міста дісталися солодощі. Наразі в деяких районах Лисичанська вже відновлено водопостачання та електроенергію, з’явився мобільний зв’язок. Місто поступово повертається до нормального життя».

Утім, роботи й у Сєверодонецьку, й у Лисичанську для наших спецпризначенців достатньо. Нині вони відпрацьовують кожну адресу, де ймовірно могли сховатися терористи чи їхні прихильники.

ПРЯМА МОВА

«Жити непросто, але ми тримаємося»

Мешканець Донецька — про життя в окупованому терористами місті

«У Донецьку стабільно напружена обстановка. Періодично жителі повідомляють про вибухи у районах», — регулярно інформує Донецька міськрада. Попри таку ситуацію та озброєних бойовиків на вулицях, є містяни, які зберігають спокій та почуття гумору, не покидають своїх «мирних» звичок. Зокрема, підприємець Сергій, який щоранку бігає, протягом дня їздить у справах та фотографує місто.

Сергій розповів про будні Донецька сьогодні:

— Магазини відкриті, громадський транспорт їздить — тож, життя триває. Підприємства, хоч їх небагато, продовжують працювати. Моє підприємство працює — не так як хотілося б, але працює. Почав свій бізнес 1987 року, отож, мене мало чим здивуєш. Хоча, жахливо, що гинуть люди. Навколо багато друзів, підтримуємо одне одного, навіть будуємо плани на майбутнє. Ось я замислююсь над розвитком нових напрямів у бізнесі.

Бомбосховища діють, але про їхній стан я не знаю, бо ними не користуюся. На окраїнах триває серйозний обстріл, чимало людей переїхали до центру Донецька, але й у центрі снаряди потрапили у кілька будівель, є жертви. Тож, тут зараз непросто жити. Але ми тримаємося.

Настрої у містян різні, люди змінилися, але всі хочуть миру. Багато людей заплуталися з вибором, з тим, до кого примкнути. Але точно всі змінилися, зрозуміли, що головні цінності — родина, мир та спокій у душі.

Марія ПРОКОПЕНКО