Три тижні до війни

На скляних дверях одного з входів до колишнього заводу «АТЕК» досі висить табличка «Закрито у зв’язку зі службовим розслідуванням». Насправді ж двері заводу давно відкриті, щоправда, не для всіх.

«Куди?» — зупиняють відвідувачів хлопці у камуфляжі, уважно вислуховують та повідомляють комусь про візит по рації. Діставши добро — рухаємося далі. Сам тренувальний майданчик за численними цехами знайти не так просто. Йдемо на звуки пострілів та ремонтних робіт. У вихідні на «АТЕКу» людно. Крім добровольців «Азову», які готуються до відправки в зону АТО, тут працюють волонтери та відбуваються базові військові тренування киян.

ЩОНЕДІЛІ — НА ВИШКІЛ

«Азовці» оселилися на заводі з початку року, після офіційного розпорядження Міністерства внутрішніх справ. Тоді у них виникла ідея, що тут може вийти непогана база. Завод наразі не працює, вся необхідна інфраструктура поряд, та і доїхати сюди, за потреби, просто. Єдиний мінус — відсутність тренувального спорядження, а й цю проблему вдається потроху вирішувати.

Роботу хлопці розпочали з трьохтижневих «курсів молодого бійця», де готували добровольців до відправлення на тренувальну базу Маріуполя. Кілька тижнів тому в бійців виникла нова ідея — вирішили навчити основам військової справи і цивільних. Тепер щонеділі усі охочі можуть пройти базовий вишкіл: дізнатися, як поводитися з автоматом, як його розбирати чи збирати, вивчити ази тактики ведення бою, навчитися стріляти у різних положеннях, а також спробувати себе у вправах фізичної підготовки, розповідає боєць із позивним «Росомаха».

ВОЛОНТЕРИ ПОЧАЛИ ОБЛАШТОВУВАТИ НА «АТЕКУ» ТРЕНУВАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС. КАНАТНА ДОРОГА — ОДИН ІЗ ПЕРШИХ ТРЕНАЖЕРІВ, ЩО З’ЯВИВСЯ ЗАВДЯКИ СТАРАННЯМ «НАРОДНОГО ОБОРОНПРОМУ»

«Це наш своєрідний соціальний проект. Ми висунули ідею, а люди, які хочуть цим займатися, самі почали цікавитися. Переважно серед наших відвідувачів — студенти. Армія на них найближчим часом не чекає, але вони розуміють, що цілком ймовірно доведеться зіткнутися з бойовими діями у майбутньому. Поетапно ці люди роблять перші кроки у військовій справі. У нас вони вчаться володіти зброєю, проходять фізичну, тактичну підготовку, відпрацьовують поведінку в групах відходу, захвату. Ми беремо секторну інформацію, яка легко запам’ятовується, щоб кожен міг щось засвоїти з цих занять», — розповідає боєць.

Для цивільних тренінг триває близько чотирьох годин. Переважно — він одноразовий, але є й ті, хто відвідує заняття кілька тижнів поспіль.

Програмістка Юлія Марчук — одна з небагатьох дівчат на базі. Ще з осені вона входить до групи «Український легіон», що була сформована як самооборона Києва. Дівчина пройшла вже два тренінги на базах «Легіону»: основний та повний. Тепер група домовилася з «Азовом», щоб пройти тренування й у них. «Тут усе гарно облаштовано, тренуватися комфортно, — ділиться враженнями Юлія. — Мені часто спадає на думку, що треба захищати країну, тому я і пішла в «Український легіон». Було цікаво, наскільки я зможу витримати таку атмосферу, тренування. Тому вирішила себе перевірити. Зараз вагаюся, чи варто їхати в зону АТО. Але місто своє за потреби захистити зможу. Стрільба мені далася легко. Із силовими вправами було складніше, ніж хлопцям, але поки все виходить».

ВИЛІЗТИ З ВІКНА, СПУСТИТИСЯ З ДАХУ...

Одна із найцікавіших вправ, яку пропонують освоїти як майбутнім бійцям, так і цивільним — спуск з даху з альпіністським спорядженням. Місцевий інструктор з альпінізму Олексій Лисицький сам до «Азову» не входить. Хлопець здебільшого волонтерить разом з друзями. Одного разу, спілкуючись з бійцями, він дізнався, що снайпери та корегувальники вогню не завжди можуть вчасно евакуюватися з висоти драбиною під час обстрілу. У минулому Олексій захоплювався альпінізмом, тому вирішив передати хлопцям власні знання — навчити спускатися з будівель на тросах. Якщо подивитися, як вправно хлопці за два стрибки долають чотири поверхи, може здатися, що це дуже легка вправа. Сам же Олексій запевняє — не все так просто.

У НЕДІЛЮ ПІД НАГЛЯДОМ ТРЕНЕРІВ «АЗОВУ» БАЗОВИЙ БОЙОВИЙ ВИШКІЛ ПРОХОДЯТЬ ЗВИЧАЙНІ КИЯНИ ЗА ВЛАСНИМ БАЖАННЯМ. ОДНІ — ГОТУЮТЬСЯ ДО МАЙБУТНЬОЇ СЛУЖБИ, ІНШІ — ДО ОБОРОНИ СТОЛИЦІ ВІД ЗАГАРБНИКІВ

«Із вікна можуть вилізти далеко не всі. Особливо, коли приходять цивільні. Людей змалечку вчать, що з вікон навіть перехилятися не можна, а тут пропонують з допомогою якогось невеликого тросу спуститися. Багатьом дуже складно дається ця вправа. Якщо ти цього раніше не робив, то добі доведеться перебороти себе. Інколи по 10 — 15 хвилин доводиться їх вмовляти, дехто не погоджується взагалі. Бажано усіх новобранців проводити через таке випробування. Цей етап дозволяє відсіювати людей, які психологічно не готові до участі в бойових діях. Якщо людина не може перебороти страх висоти, то що вже говорити про вибухи. Взагалі вміти лазити по будівлях — корисний навик. До прикладу, людина сидить на даху водонапірної вежі або метеовишки, спостерігає і корегує вогонь. Раптом позицію починають накривати мінометами. Щоб спуститися сходами бійцю треба десять хвилин. За цей час будівлю можуть повністю зруйнувати, а він опиниться під завалами. А якщо солдат підготує собі шляхи відходу, він спуститься за хвилину в два стрибки. Також, це, звісно, малоймовірно, але такі навички згодяться у разі штурму будівлі з даху», — говорить інструктор.

ПРО ВІЛЬНИЙ ЧАС І ВІЛЬНІ РУКИ

Облаштування тренувальної бази поки що далеко до завершення. Тут мають зробити повноцінну кухню та залити плац для стройової підготовки. Поки ж потроху з’являються нові тренажери для відпрацювання вправ. Ось між деревами видніється канатна дорога та рукоход. Це все — справа рук волонтерів групи «Народний оборонпром». Петро, онук художниці Марії Примаченко, та Сергій, онук героя Радянського Союзу Миколи Приходька, саме паяли конструкцію для кросфіту, на наші питання вони відповідали не відриваючись від роботи.

«Ми вже давно допомагаємо батальйону «Азов», — розповідає Петро Примаченко. — Раніше займалися буржуйками, але тепер уже сезон закінчився, з’явився вільний час, вільні руки. Тому ми і вирішили приїхати сюди з нашого рідного Іванкова. Вже два тижні їздимо на вихідних, і не дарма. Ось бачите, там на деревах рукоход — наша робота».

«Намагаємося допомагати хлопцям чим можемо, — додає Сергій Приходько. — То машини робили, то буржуйки, оце знову хочемо консервами зайнятися. Так може допомагати кожен».

Зараз база випускає до 50-ти бійців кожні три тижні. У модернізованому тренувальному комплексі їхню кількість планують збільшити до ста, а сам комплекс хочуть завершити якомога швидше, тому волонтери та бійці просять усіх небайдужих долучатися до роботи.