«Вантаж-200 із України в Росію»

Російська правозахисниця та блогер Олена ВАСИЛЬЄВА заснувала й керує спільнотою у «Фейсбук» «Вантаж-200 із України в Росію», яка займається пошуком інформації про загиблих в Україні російських військовослужбовців, доставкою їхніх тіл в РФ та оприлюдненням прихованих даних про реальну кількість «Вантажу 200», який упродовж війни на сході України повертається на її батьківщину. «Путін-ТБ щодня говорить нам про те, що росіян на Донбасі немає. Тоді звідки «Вантаж 200»? Наша мета трагічною статистикою спробувати «розбудити» росіян», — говорить правозахисниця. Цими днями вона перебуває в Києві, куди приїхали зустрітися з українськими колегами-волонтерами та правозахисниками.

— Російська сторона не хоче розповідати про кількість втрат. Це очевидний факт. З наших медіа безкінечно тлумачиться про те, що Путін — миротворець, він не веде ніякої війни. А раз немає війни, то й не може бути поранених та вбитих. Але це далеко не так. І мета нашої спільноти — збір та оприлюднення небажаної для влади інформації. Загалом, це повинні були б робити журналісти…

— Чи відчувають російські журналісти відповідальність за те, що замовчують факти гибелі своїх співвітчизників в Україні?

— Про що ви кажете. У переважної більшості наших журналістів та керівників медіа у голові лише одне — хороша зарплата. Я була в офісі одного каналу, і там на робочих столах у журналістів висять картинки типу «Путін ху#ло». Про що це свідчить? Вони все прекрасно розуміють, але продовжують брехати та мовчати про загиблих. У цих людей просто немає совісті. Звісно, не в усіх. Але в більшості тих, хто в системі… Або вони просто бояться.

— Фактично та робота, яку Ви здійснюєте — поодинокий «маяк» на російському інформаційному просторі…

— На жаль, так. З 2007 року я керую організацією «Забутий полк». Це міжрегіональний координаційний центр до якого входять військовослужбовці, учасники бойових дій. Основна частина нашої роботи зводилася до допомоги їм – купівлі колясок, костилів, протез... Тобто, я знаю що таке війна і який продукт вона несе. І коли почалися бойові дії на сході України, коли стало відомо, що там є росіяни, я поставила питання – а хто буде лікувати та ховати наших хлопців? Почала з’являтися з різних джерел інформація про перших загиблих... Кілька годин попрацювала за Інтернетом, отримала інформацію з деяких власних джерел — і знайшла прізвища перших 150 загиблих. Після цього вирішила створити групу, до якої швидко долучилися активісти. Кілька днів роботи — і ми нарахували майже тисячу загиблих російських військових. І це, на хвилиночку, було станом до 24 серпня. Я написала статтю на «Ехо Москви» і — закрутилося… До речі, після цього «Ехо» відмовило мені в публікаціях.

— Чому?

— Бо це видання «Газпрому». Воно тільки замасковане під ліберальне ЗМІ. Скільки разів зверталася до них, але завжди відмовляли. Крім них, мої тексти не пропускають майже всі російські медіа. Я пишу стільки на своєму блозі. Сьогодні все, що публікується в Росії, проходить жорстку цензуру.

Але ми не зупиняємось: ведемо блоги, групи, час від часу нас пропускають в регіональній пресі… Ми сподіваємося, що інформація про «Вантаж 200» стане краплею, що допоможе «пробудити» росіян. Сьогодні  мені сестра загиблого солдата телефонувала. Говорить, що їм сказали, що його не стало на тренуваннях біля кордону з Україною. Уточнюю прізвище, перевіряю… і пояснюю: не біля кордону, а в Україні. І тут її понесло: «Так що нам брехали?! Там дійсно війна?!! А чому на нас напали українці?» Перебиваю: «Стоп. Це ми напали…». Пауза. І кожному такому дзвінку я приділяю увагу.

— Звідки Ви отримуєте інформацію та як її перевіряєте?

— Все, що пов’язано зі смертями військових нереально перевірити. В Мурманській області, до слова, за моєю інформацією понад 200 загиблих. За можливості ми перевіряли та озвучували цифру в 100 загиблих, зауваживши про стовідсоткові факти двох «Вантажів 200». Місцева влада миттєво підтвердила два «Вантажі 200». Інформацією діляться волонтери, самі солдати, просто небайдужі…

…Мені телефонують мами. Всіх цікавлять подробиці гибелі — де, коли, за яких обставин… Вони нічого не знають. Якщо їм щось і кажуть, то це смерть на навчаннях. А останнім часом з’являється нова версія: самогубство.

— Скільки людей до вас звертаються за інформацією?

— Менше 20-25 дзвінків у день не буває. Десятки смс-повідомлень, листів на пошту та в соціальних мережах. Багато росіян не хочуть вірити в те, що ми оприлюднюємо. А «ватники», які займаються пропагандою війни, відслідковують кожен наш крок та погрожують. Під нашими повідомленнями у групі вони пишуть, що «загинули герої, які знали, що будуть спати в братських могилах». Мовляв, це їх вибір, бо вони воюють за Росію. Менталітет «ватника» — це діагноз. Тому ми почали модерувати групу.

Сьогодні наша спільнота нарахувала майже 4 тисячі загиблих російських військовослужбовців. Ця інформація не приходить особисто до мене. У нас десять адміністраторів, які отримують дані й публікують їх. Шестеро адміністраторів — українці.

Зараз, у середині жовтня — на початку листопада строковики повинні повертатися додому. І дуже багато їх не повернеться. Почнеться паніка. А ті, що прийдуть, розкажуть що бачили та на чиїй стороні воювали. Ми повинні підтримати їх і вивести на вулицю. Чи може це зробити наша так звана ліберальна опозиція? На жаль, ні. Надії на неї немає. Так, вони можуть 50 тисяч вивести на вулицю, пройтися маршем, але повірте вони ніколи цей марш не повернуть в бік Кремля.

Тому шлях до порятунку — максимально чесна інформація. Влада України правильно робить, що говорить про те, що йде повномасштабна війна. Адекватні російські ЗМІ на ці заяви посилаються. Але я переконана, що крім цього дуже важливо оприлюднювати реальні факти про втрати. Так,  це боляче, так  це може призвести до паніки, але Україна, Росія і світ повинні реально розуміти масштаби проблеми. А коли ваші речники з НРБО свідомо зменшують факти втрат, це програш для нас обох. Вони грають за правилами Росії…