«Йому дуже подобається, щоб чиїсь мрії втілювалися в життя»

Нещодавно, у День Незалежності, головний лікар Сергій Риженко «за значний особистий внесок у державне будівництво, консолідацію українського суспільства, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, активну громадську діяльність, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм» був нагороджений Президентом України орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня». «День» уже неодноразово писав про справді героїчну і самовіддану працю колективу Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова, який очолоює Сергій Анатолійович. Високий професіоналізм команди дніпропетровських медиків підтверджують результати їхньої роботи – кілька тисяч операцій з травня минулого року і майже всі поранені врятовані.

Що надає сил для такої напруженої і відповідальної роботи керівнику лікарні? «День» поцікавився у однієї з його найближчих людей – сестри.

Мама Надія Романівна Риженко і сестра Ірина із сім’єю мешкають у Корсуні-Шевченківському на Черкащині, звідки родом Сергій Риженко. Ірина Анатолівна Лобус (Риженко в дівоцтві) — більше 30 років працює стоматологом в районній лікарні, нині вона завідувач стоматологічного відділення Корсунь-Шевченківської  ЦРЛ. Ось що вона розповіла.

Сергій Анатолійович – дуже турботливий син. Незважаючи на надзвичайну зайнятість, щодня по дорозі на роботу телефонує матері. Якщо ж з першого дзвіночка Надія Романівна не взяла слухавку– розхвилюється, одразу – до сестри: «Що там мама?»…

«Кожного дня  дзвонить. Дуже гарний, турботливий син, — ділиться  Ірина Анатолівна. — Мабуть не кожен син такий… Можливо, тому що батька у нас немає давно, в армію Сергій ішов вже без батька…»

Повертаючи стрілки годинника життя у зворотному напрямку,  Ірина розповіла, що він був  дуже жвавою, навіть у якійсь мірі неслухняною дитиною, але дуже, дуже добрим.  Тому його любили всі: вчителі, друзі, сусіди… Змалку Сергій був завзятим риболовом, ходив на Рось, і на озеро. То сам, то з друзями, навіть класного керівника запрошував…

Життєвий шлях брата, каже пані Ірина, легким не назвеш. Хоча, якщо зважити, що Сергій – людина надзвичайно цілеспрямована — то все відбувалося логічно. Як і мріяв, одразу після школи вступив у медучилище. Потім була служба в армії. Служив аж в Москві.

«Він настільки цікаво розповідає про свою службу в армії, — розказує Ірина Анатолівна… — Я йому казала – книгу спогадів можна написати про це. Був санінструктором, дуже поважали його чечени – у той час багато їх служило у Москві, чомусь дуже хворіли – а він їм надавав допомогу… Після армії вступив у медінститут. Закінчив, захистив дисертацію одну і другу, кандидатську  і докторську… Завжди його оточували добрі, гарні  люди. Ну, просто він і сам  такий, а ще —  дуже комунікабельний… Як каже його дружина, «Серёжа любит быть волшебником»… Йому дуже подобається, щоб чиїсь мрії втілювалися в життя. Для нього це найголовніше…»

Є дві доньки. Одна – вже юрист, менша вирішила продовжити лікарську династію – цього року вступила до медінституту.

Наприкінці серпня у мами був день народження. Буквально на кілька годин вдалося вирватися привітати найріднішу – і знову до Дніпропетровська… А 1 вересня відзначив День народження сам Сергій Анатолійович. «День» щиро бажає імениннику міцного здоров’я, енергії і наснаги.