Iз любов’ю і перевагою
Чи любите ви Америку, як люблю її я? Зі всіма силами, зі всім ентузіазмом? Проте, при всій моїй до неї відданій і безнадійній любові («чистейшей прелести чистейший образец»), мене у справі американських виборів (а таку справу, мабуть, наші чекісти вже завели) цікавлять перш за все шкурницькі інтереси Росії.
Америка — це могутність, горда сила, великий потенціал індивідуальної свободи, аби якийсь один президент, навіть такий вашингтонський мрійник, як Барак Обама, міг її згубити. Не пропаде Америка, підтримають її Конгрес, Держдеп, ФБР, ЦРУ і Федеральна резервна система. Мене тут хвилює інше: чи не може моя відстала, Богом та історією забута, напівголодна, нещасна країна чимось покористуватися від цього золотого виборчого дощу? Якщо вже немає нам іншого місця в «золотому мільярді», окрім як на паперті.
Мітт Ромні, ставши президентом, звичайно, не даватиме нам рибу, тобто годувати. Скоріше дасть нам вудкою по зубах. А нам це й потрібно: щоб дали вудку або вудкою. Як сказав Григорій Явлінський 9 вересня на допиті у Володимира Соловйова: нам потрібно не брехати і не красти. Ну, звичайно, цього замало. Ще не боятися і не раболіпствувати, ще проклясти своє минуле, ще зробити західний вибір, ще працювати, ще забути про імперський синдром. І в усіх цих завданнях Мітт Ромні може нам допомогти. Він уже розголосив те, чого навіть Ассанж не знає: Росія сьогодні — світове гальмо, а США — світовий мотор. Та й справді: Росія через закони механіки — ворог Америки.
Нам, звичайно, не доведеться просити сервісу з боку американської армії (і американської демократії) за формулою «все включено», як колишня Югославія, Японія, Німеччина, коли там скидали диктатури, припиняли війну, допомагали створювати демократію і обрати Захід, закривши дорогу на Схід. Я вже скаржилася старшому брату покійного Мілошевича, що Росія нещадніша, ніж Сербія: дуже велика територія, ядерна зброя, нас нерентабельно завойовувати (годуй потім 60—70 млн нероб, а спочатку ризикни Третьою світовою війною). Але нам пасуватиме і амбулаторне лікування, без госпіталізації. Хай нас поставлять у куток, на коліна на горох, позбавлять прогулянки, залишать без солодкого, поставлять до ганебного стовпа з дощечкою на грудях «Вона (Росія) виступала проти власної свободи». Хай нам якомога частіше нагадують, що ми невдахи, лохи, що ми не можемо собі заробити на шматок хліба зі стейком, що в нас на руках кров чеченців і власних громадян. Хай попіл Беслана стукає хоч би в серці Мітта Ромні.
Адже хоча Путін і його прихильники огризалися, всі ми знаємо, що вони протягують свій щоденник американському вчителю з таємним страхом: а якщо знову двійка? А якщо не атестують? Якщо взагалі зі школи виключать? Адже наші чекісти про можливі продовження «списку Магнітського» знають і розуміють, що школа в світі одна, що жодної «багатополюсної школи» немає, що вилетиш зі школи — станеш босяком. Як Лукашенко, як Уго Чавес.
А для самої Америки у нас теж є шефська допомога. Хай це передрукують усі американські таблоїди. Зараз ми дамо кандидату Ромні такий аргумент, що всі демократичні політологи об нього зуби зламають.
Республіканці і для Америки, і для Росії завжди кращі, ніж демократи. І не тому, що республіканці краще годують Америку або кидають Росії щось зі свого столу. Немає! Просто республіканці, за порадою Явлінського, не брешуть. Нам холодний душ потрібен, як алкоголіку у витверезнику. Америці він теж не зашкодить. Все ж таки краще, аніж підсісти на важкі наркотики снів Віри Павлівни (Гілларі Клінтон).
Росія і не мріє про план Маршалла — не заробили. Нам би план Рейгана. Пару словесних «літаючих фортець», ціни на вуглеводні донизу, зуби на полицю — і відновлюємо перебудову до переможного кінця. А Путіна нехай Обама бере до свого виборчого штабу: на пару вигадуватимуть романи, цілуватимуться з тиграми, пумами, акулами, удавами і анакондами, не враховуючи ведмедів гризлі.
Увага, друже Мітте, ловіть м’ячик! Обама звинувачує вас у поверненні до тактики холодної війни, у відсутності досвіду «зваженої зовнішньої політики». Тобто ви називаєте речі своїми іменами і дивитеся ворогу просто в обличчя. Яке щастя для Америки, що Барака Обаму занадто пізно принесло якимось ураганом (чи то «Ісааком», чи то «Кривавою Мері») на політичну сцену! Зі своєю боязкою і ухильною дипломатією він би не вступив до Другої світової війни і приятелював би з Гітлером навіть після Перл-Харбора.
І не став би він, як Джордж Буш-молодший, захищати Америку в Іраку після 11 вересня, що викликало б подальші теракти фундаменталістів, бо слабаків не б’є лише ледачий.
І не відправив би Обама, як це зробив той же Буш, кораблі та літаки до берегів Грузії, коли Путін намагався дійти до Тбілісі. А справа могла закінчитися Третьою світовою війною, і мямло Обама дотягнув би до неї.
А найголовніше — Барак Обама, який не підтримує різких виразів і холодних війн, ніколи не став би сваритися і рвати стосунки з королем Георгом і Великобританією. Якби він був на місці Вашингтона або Джефферсона, просто оголосив би «перезавантаження», і бути б США британськими володіннями й досі. Дуже вже він боїться ручки забруднити чи ніжки замочити для Бостонського чаювання, Декларації незалежності, війни з Англією та американської конституції.
За вашу і нашу свободу, американські виборці! Мітт Ромні, будьте готові, як ми, російські антирадянщики, завжди напоготові.
Грани.Ру, 11 вересня 2012 року
