Назвати агресора своїм іменем

Останні події на Донбасі, зокрема ескалація конфлікту бойовиками, свідчать що Росія та підтримувані нею терористи не збираються виконувати Мінських домовленостей. Цю ситуацію так описав у своєму мікроблозі у Twitter міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс: «Безпосередня ескалація проросійських сепаратистів в Україні — танкове вторгнення, спалені машини ОБСЄ. Чіткий сигнал для всіх противників санкцій».

Щодо української влади теж пролунали заяви із засудженням терористів. Але досі з боку офіційного Києва немає відповіді, що робити далі з Росією та підтримуваними нею сепаратистами, які абсолютно не виконують Мінських домовленостей, в той же час постійно заявляючи, що їх не виконує Україна.

Щодо подій на Донбасі міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що він домовився з главами МЗС Німеччини та Франції — Франком-Вальтером Штайнмайєром та Лораном Фабіусом — провести консультації з РФ через загостренням ситуації на Донбасі. А про що ще говорити з російським міністром, очевидно, треба шукати інші варіанти вирішення проблеми на Донбасі — російського вторгнення на схід України та повернення незаконно анексованого Росією Криму.

І в цьому плані досить цікаву альтернативу запропонували Адріан Каратницький — старший науковий співробітник Атлантичної Ради США, та Ален Райлі — юрист-міжнародник, науковий співробітник британського політичного центру ResPublica, які 10 серпня спільно написали статтю під заголовком «Якщо Мінські домовленості зазнають невдачі, примусьте за це заплатити Москву».

У цій статті зокрема два аналітики пропонують таке: — «Для України настав час розглянути питання про оголошення Росії державою-окупантом і змусити її нести фінансову відповідальність за окупацію. Відповідно до статті 69 четвертого протоколу Женевської конвенції країна-окупант несе відповідальність за потреби населення. В даний час саме український уряд сплачує пенсії, постачає частину енергоресурсів, які споживають на окупованій території. Але ці витрати повинна нести виключно Росія, правова відповідальність якої за збитки від окупації випливає з поваги принципу територіальної цілісності, що міститься у статті 2 (4) Статуту ООН, та низки положень Європейської конвенції з прав людини.

Україна може почати облік втрат, завданих державі, компаніям і людям. Юридичні процеси можуть бути розпочаті у Європейському суді з прав людини, а також у низці інших міжнародних форумів. Як показує справа ЮКОСа, міжнародний судовий процес може тривати роками, але зрештою мати результат. Проте у випадку з Україною рішення щодо відшкодування збитків від окупації потенційно може бути знайдено швидше. По-перше, репутації російської держави буде завдано удару, якщо міжнародний трибунал справді визнає Росію окупантом. По-друге, Росія змушена буде відмовитися від захоплення іноземних активів. По-третє, у міру того, як будуть ставити зрозумілими масштаби міжнародних зобов’язань Росії, ці зобов’язання впливатимуть на кредитоспроможність Російської держави. Всі ці три чинники можуть змусити Росію до пошуку врегулювання.

Треба докладати максимум зусиль, щоб дати шанс нинішньому мирному процесу. Але шанси реалізації Мінських домовленостей є дуже слабкими, тому для України та її друзів на Заході важливо вивчити альтернативні варіанти. Але навіть цей перший крок (визнання Росії державою-окупантом. — Авт.), який стрімко збільшить економічні втрати Росії у порівнянні з нинішніми санкціями, може привести Путіна і російську еліту до пам’яті».

«День» звернувся до експертів із проханням прокоментувати ініціативу західних експертів щодо визнання Україною Росії державою-агресором.

«НАША ДЕРЖАВА ПОВИННА ВИЗНАТИ РОСІЮ І АГРЕСОРОМ, І ОКУПАНТОМ З УСІМА НАСЛІДКАМИ ЦЬОГО ВИЗНАННЯ»

Микола СIРИЙ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Iнституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ:

— У даному разі така постановка питання — оголосити Росію державою окупантом — насправді є правильною. Тому що як у міжнародних відносинах, так і внутрішньо-національних, найперше, до чого слід прагнути, — це до визначеності. І якщо Росія по факту дійсно є країною-агресором, є країною-окупантом, то наша держава повинна визнати Росію і агресором, і окупантом повноцінно у міжнародно-правовому плані з усіма наслідками цього визнання.

У цьому плані, якщо і далі вважати, що у нас відбувається антитерористична операція, це лише погіршить правові визначеності. Тому що давно ті події, які відбуваються на Донбасі, а перед цим відбувалися в Криму, не є терористичним актом, а є актом агресії, актом захоплення нашої країни Росією за допомогою проросійськи налаштованих активістів на території України. Якщо робити крок щодо визнання Росії країною-агресором, країною-окупантом, то він буде правильним.

— Що заважає українській владі піти на такий крок?

— Думаю, поки що не сформована щодо цього політична позиція. Мабуть, є спроба використати аргументи іншого характеру: заспокоювати, вмовляти, переконувати Росію відмовитися від своєї агресивної політики. І схоже, що на політичному рівні домінує думка, що потрібно застосувати саме ці важелі.

Якщо ми підемо на цей крок, у нас має сформуватися переконання, що Збройні сили мають високий рівень готовності й реально здатні гарантувати безпеку країни, в тому числі у протистоянні з такою країною, як Росія. Тобто досягнення цього рівня чи усвідомлення готовності й буде тим майданчиком, на якому прийматимуться іншого формату рішення у розв’язанні проблеми на Донбасі.

— Як Захід має зараз реагувати на таку політику Росії?

— І Україні, й Заходу необхідно утвердитися в думці, що немає іншого варіанту чи виходу, як максимально зміцнювати безпековий сектор України і максимально перетворювати Україну в сильну у військовому плані державу. І саме цей аргумент буде, на мою думку, вирішальним у подальшому розв’язані проблем і на Донбасі, і в Криму.

«ЧЕКАЄМО НА РІШЕННЯ ПОДАННЯ УКРАЇНОЮ ДО ЄСПЛ ПОЗОВНИХ ЗАЯВ — УКРАЇНА ПРОТИ РОСІЇ»

Ганна ГОПКО, голова комітету Верховної Ради у закордонних справах, Київ:

— Україна подала в Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) позов із вимогою визнати Росію окупантом. Тепер чекаємо на рішення подання Україною до ЄСПЛ, як міжнародної юридичної установи, позовних заяв — Україна проти Росії I, ІІ і ІІІ — і вживання відповідних запобіжних заходів відповідно до Правила 39 Регламенту ЄСПЛ. Перший із них безпосередньо стосується порушень прав, гарантованих Конвенцією, у зв’язку з військовою окупацією Російською Федерацією Криму та збройною агресією РФ на Донбасі. 25 листопада 2014 року справи Україна проти Росії I і ІІ були комуніковані російській стороні. Крім того, Суд погодився розглядати Україну і Росію співвідповідачами за 160 позовами на порушення прав людини в Криму та 140 позовами щодо порушення прав людини на Донбасі, визнавши таким чином, що РФ як окупаційна влада здійснює фактичний контроль над Кримом і має безпосереднє відношення до збройного конфлікту на сході України. Безумовно, розгляд такого виду позовів є тривалим (індивідуальні — два-чотири роки, міждержавні — шість-сім років), проте, очікується, що за підсумками розгляду дії Росії будуть визнані неправомірними і такими, що порушують положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У результаті наших комітетських слухань маємо значно покращити роботу.

Зокрема, Президенту України: доручити РНБО сформувати комплексну стратегію захисту національних інтересів України в частині протидії актам агресії, тимчасовій окупації Автономної Республіки Крим та іншим злочинам Російської Федерації, спрямованим проти України; підписати та направити на ім’я Секретаря Міжнародного кримінального суду (МКС) заяву про визнання Україною юрисдикції МКС щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами РФ та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян. Кабінету Міністрів України: розглянути можливість створення та формування Фонду з реінтеграції Криму; активізувати роботу Державної служби України з питань Автономної Республіки Крим при Кабінеті Міністрів України; створити окремі підрозділи в МВС та СБУ з питань Автономної Республіки Крим; створити або передислокувати на територію континентальної України органи державної влади та структурні підрозділи правоохоронних органів з тимчасово окупованої території АР Крим; визначитися, у межах діючого законодавства, із вичерпним переліком та змістом збитків, які підлягають оцінці, зокрема, ідентифікації у цьому виду збитків, з метою визначення матеріальних збитків, завданих Україні у результаті скоєння РФ агресії, окупації АР Крим й інших злочинів проти України, а також підготувати вихідні дані, що містять інформацію, необхідну для проведення такої оцінки; активізувати роботу з визначення шляхів, механізму та способів відшкодування втрат, завданих тимчасовою окупацією частини території України, а також сприяти забезпеченню координації дій органів виконавчої влади з питань відшкодування втрат, завданих тимчасовою окупацією частини території України.

«НА СЬОГОДНІ РЕАЛЬНИЙ ШЛЯХ – ЦЕ ПРОДОВЖЕННЯ САНКЦІЙ...»

Андреас УМЛАНД, німецький політолог, Київ:

- Я читав статтю Каратницького і Райлі. Гадаю, що це питання варто було б розглянути в рамках міжнародного права. Напевно, існують якісь причини, що це поки не було зроблено. Або, можливо, Україні було проблематично ухвалити таке рішення. Але якщо це можливо, то потрібно Росію оголосити державою окупантом.

Що може ще зробити Захід, щоб змусити Росію і підтримуваних нею сепаратистів у повному обсязі виконати Мінську угоду. Думаю,  на сьогодні реальний шлях – це продовження санкцій і, можливо, навіть посилення економічних санкцій з боку всього Заходу. Це можна було б координувати в ЄС і на таке могли б погодитися всі країни Євросоюзу.

З другого боку, поставки зброї Україні можуть здійснюватися на двосторонній основі між окремими країнами ЄС і Україною. 

Розширенням санкцій могло б стати ембарго на купівлю російської нафти. Але для цього були б потрібні великі політичні зусилля всередині ЄС, щоб всі країни на таке ембарго погодилися. Я думаю, це стане можливим у разі великої ескалації конфлікту у східній Україні, коли з'явиться готовність країн ЄС таким чином посилити санкції.

Що стосується корисності оголошених міністром закордонних справ України чергових консультацій з РФ з метою запобігання негативній ситуації на Донбасі після чергової активізації обстрілами сил АТО з боку підтримуваних Росією бойовиків.  Якщо навіть такі консультації не результативні, вони ілюструють політичну позицію РФ. І це можна було прослідкувати на голосуванні в РБ ООН щодо створення трибуналу по МН17, коли Росія заветувала резолюцію й  опинилася в ізоляції.

- ЗМІ повідомляють, що Німеччина збільшила цього року експорт озброєнь і поставляє летальну зброю курдам, які воюють проти «Ісламської держави». Чому тоді Берлін не поставляє озброєння Україні, щоб протистояти російській агресії?

- Німеччина побоюється, що цей конфлікт може розростися в Третю світову війну. Це головний чинник. І Росія практично загрожувала застосувати ядерну зброю. Це є головною причиною стриманого підходу Заходу до конфлікту на Донбасі.