Про реакцію Берліна на погрози Лаврова

Днями міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров звинуватив Берлін у відсутності конструктивних відносин з Москвою і попередив про можливі наслідки цього для Європи. «День» звернувся до німецького експерта Андре ХАРТЕЛЯ з Інституту політичних наук в Університеті Єна імені Фрідріха Шіллера з проханням розповісти, як у Німеччині сприйняли погрози російського міністра і як німці думають зупинити агресію Путіна в Україні. 

- Кремль зараз дуже стурбований тим, що в даний час громадська думка і та погляди еліти щодо Росії в Німеччині набирають інші тенденції, ніж це було раніше. Головною силою тут є Ангела Меркель, яка була дуже тверда в своєму жорсткому підході до Путіна і згуртувала за собою західних держав. Раніше це не знаходило підтримки серед основних політичних еліт і німецької громадськості, які виступали за більш помірний підхід, заснований на діалозі у відносинах з Москвою і відмовою від санкцій. Ті голоси також мали на їхньому боці економічний аргумент - збитки німецьких експортерів. Однак, це починає змінюватися оскільки твердий курс Меркель впливає на громадську думку - вона дуже добре сприймається в якості лідера, і тому люди не вважають, що вона не має рації в цьому питанні. Крім того, після інтерв’ю Путіна ARD (Першому каналу німецького телебачення) кілька тижнів тому сумнів щодо ролі Росії в Україні став все більше розсіюватись – дуже мало німців сумнівається, що Путін обманює їх і має імперіалістичні прагнення.

- Однак, для Кремля Німеччина ключовою державою, щоб розколоти західний альянс. Росіяни знають, що громадськість, лівий та відверто правий політичний спектр головним чином дружньо налаштовані до Росії і, що це обмежує простір для маневру канцлера і посилення санкцій. 

- Яку політику мала б здійснювати Німеччина, як лідер в Європі, щоб справді змусити Путіна відмовитись від агресії на сході України і повернути незаконно окупований Крим? 

- Я думаю, що ми повинні думати про декілька етапів. На нинішньому етапі Захід має вживати жорсткі заходи, навіть посилювати санкції, щоб Росія реагувала на наші інтереси і цілі. Росія досі не виконує угоду про припинення вогню і продовжує сепаратистські ігри. Мінський протокол став першою ознакою того, що тиск працює, але нам потрібно більше. Однак, це повинно бути добре відкалібровано, бо нікому не потрібно ситуації, коли великий собака несподівано почне кусатися, якщо його надто загнати в куток. Тому, як тільки у нас будуть чіткі ознаки реалізації припинення вогню і відновиться рух на підтримку повного суверенітету України, то лише тоді може розпочатися  діалог і дорожня карта для скасування санкцій. Однак, як оскільки питання Криму залишається відкритим Росія повинна відчувати наше невдоволення і деякі елементи тиску (в першу чергу чіткого невизнання анексії Криму в майбутньому) повинні бути збереженими і про це має бути чітко заявлено. 

«З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ВСЕ БІЛЬШЕ ОЗНАК ТОГО, ЩО РОСІЯ ВІДЧУВАЄ СЕБЕ ІЗОЛЬОВАНОЮ І НЕ ОЧІКУВАЛА, ЩО ЗАХІД БУДЕ ТАКИМ ТВЕРДИМ І ВІДДАНИМ САНКЦІЯМ»

- Чи вливають діючі санкції на Росію і якщо так, то по чому це видно? 

- З'являється все більше ознак того, що Росія відчуває себе ізольованою і не очікувала, що Захід буде таким твердим і відданим санкціям. Я думаю, Путін думав, що після Мінська санкції будуть якимось чином зняті, але Меркель наполягла на своєму. Це злить Путіна, він у стратегічному плані опинився в кутку, навіть китайці скористалися економічними вигодами у цій ситуації і політично не підтримали Росію. Путін знає, що він має покінчити з цим, перш ніж це стане зрештою призведе до економічної катастрофи і розпаду режиму. Через це перспективи Москви щодо майбутнього Донбасу змінилися – зважуючи затрати і вигоди (і безлад, який створюють ці злочинці на Донбасі), виглядає, що Путін буде вимагати лише збільшення автономії. Тим не менш, ви ніколи не знаєте, що у нього в голові, - це може бути тактикою і громадський тиск на нього також є сильним, щоб зберігати відданість будь-якій формі Новоросії. Я думаю, він буде намагатися трішки почекати і виграти трохи часу, щоб сепаратисти укріпились – тоді він може заявити, що це є доконаним фактом і залишити проблему, щоб її вирішувала міжнародна спільнота. Військове протистояння навряд чи ймовірно.