«Він розумів злочинність російської агресії проти України»

Після тривалої хвороби в Росії помер сьогодні колишній прем’єр-міністр Євген Примаков. Йому було 85 років.

Він народився в Києві у 1929-му році. У 1953-му закінчив арабське відділення Московського інституту сходознавства. Згодом, у 1956-му, став старшим науковим співробітником Інституту світової економіки та міжнародних відносин АН СРСР.

Свою політичну кар’єру Євген Примаков розпочав наприкінці 1980-х рр., коли у 1988-му став депутатом Верхової ради СРСР.

У 1991-му він очолив Центральну службу розвідки СРСР, а через декілька місяців став директором Служби зовнішньої розвідки Росії, де пропрацював по 1996 рік.

Євген Примаков встиг попрацювати й декілька років міністром закордонних справ Росії (з 1996 по 1998 рр.) Після цього він пішов на підвищення і при президенті Борисі Єльцині став прем’єр-міністром.

Примаков ще запам’ятається ще й своїм демаршем, який дістав назву «Розворот над Атлантикою». У 1999-му році він летів з офіційним візитом до Вашингтону. Коли прем’єр РФ дізнався, що НАТО розпочало операцію в Югославії, то вирішив відмінити свій візит і дав вказівки розвернути літак над океаном та повернувся в Москву.

Церемонія прощання з Євгеном Примаковим відбудеться в понеділок. Як повідомляє «Газета.ру», його похоронять на Новодівочому кладовищі.

«День» попросив прокоментувати дипломата, письменника та громадського діяча Юрія ЩЕРБАКА роль та значення Євгена Примакова в українсько-російських відносинах:

– З Євгеном Примаковим я познайомився у 1989-му році, коли почав працювати в Верховній Раді Радянського Союзу. До того я чув його прізвище в контексті посади директора Інституту Близького Сходу: він був сходознавцем і відомим публіцистом – друкувався у «Правді». Примаков був дуже розумною і комунікабельною людиною. Він інтелігентом, а не типовим радянським бюрократом, мордоворотом, який ухилявся від спілкування.

Одна з останніх наших зустрічей відбулася тоді, коли він переконував групу депутатів України напередодні виборів президента Радянського Союзу Михайла Горбачова. В цілому, наші депутати виступали проти виборів президента СРСР в рамках з’їзду народних депутатів. Ми наполягали на тому, щоб це були загально народні вибори. Примаков підійшов до нас і сказав: «Слухайте, ви що не розумієте, хто прийде замість Горбачова?». Він мав на увазі більш агресивні комуністичні сили. А можливо, він говорив про російських націоналістів, як ми це зараз бачимо по керівництву Росії.

Примаков намагався переконувати опонентів, хоча він лишався слугою режиму. Він відігравав набагато консервативнішу роль, ніж Горбачов, Шеварнадзе та Яковлєв. Він був із тої когорти людей, які хотіли зберегти Радянський Союз, розуміючи вади цього утворення і неможливість його існування.

В останній період його ім’я спливло у зв’язку з меморандумом, в якому він давав поради російській владі, зокрема Путіну. Це – було декілька місяців тому. Про нього заговорили всі: «от якби Примаков повернувся до влади, то курс Росії не був би таким агресивним і згубним, як зараз! Такі люди як Примаков розуміють, що режим Путіна заводить Росію в глухий кут до самознищення!». Політика, яку провадить Путін – неможлива для такої країни як Росія. Він налаштував проти себе майже всі країни світу і втратив своїх союзників.

Примаков прекрасно розумів злочинність російської агресії проти України, заради звеличення однієї людини – Путіна, який поставив на олтар престиж як Росії, так і долю російського народу.

«ВІН БУВ НАДЗВИЧАЙНО РОЗУМНОЮ, АЛЕ НЕРЕАЛІЗОВАНОЮ В РОСІЇ ЛЮДИНОЮ»

– Євген Примаков був мудрим консерватором. Навряд чи він став повним та щирим прибічником України і вітав би її шлях до Європи. Але я переконаний, що він би не допустив війни і міг би діяти більш нормальними та дипломатичними методами, намагаючись домовитися з Україною щодо розбіжностей, які сьогодні призвели до протистояння між двома країнами.

Він був надзвичайно розумною, але нереалізованою в Росії людиною, оскільки ця країна обрала абсолютно божевільний, параноїдальний і згубний курс Путіна.

Я пам’ятаю історію з «розворотом над Атлантикою». Це – свідчення його консервативної позиції, яку можна назвати реакційною, одіозною. Він не був лібералом у стилі Єгора Гайдара, Андрія Козирєва (російські державні політичні діячі. – Ред.). Євген Примаков мав високий рівень міжнародних знань, з іншого боку – він вийшов з надр розвідки. Вона буває набагато краще поінформованою та більш обережною, аніж політичне керівництво, яке інколи обирає авантюрний курс.

Можливо, Росія і потребувала таких консервативних, а не знавіснілих і агресивних лідерів, які почали правити країною. На тлі Горбачова і Шеварнадзе, Примаков був реакціонером. На тлі Путіна – він був  поміркованою людиною.

У своєму виступі на засіданні «Меркурій-клубу», Примаков окреслив програму свого бачення розвитку Росії. Фактично він запропонував росіянам альтернативний від Путіна курс.

На жаль, Примаков не впливав на політичні процеси в Росії. Останнім часом він хворів, і не «звучав» в російській пресі. Не обрав він собі шляху політичного дисидента чи опозиціонера. Він не міг собі це дозволити, бо не був таким. Примаков був людиною системи. Він міг тільки давати поради владі, до яких вона не дослухалася. Але реакція на виступ Примакова була дуже жвавою. Хоча його промова і не мала рис конфронтації з режимом Путіна, але вона містив раціональні пропозиції – навіть для тієї консервативної системи, яку собі обрала Росія, щоб протистояти іншому світові.

Євген Примаков не був великим борцем за свободу України та її європейське майбутнє. Він був людиною з  радянським типом мислення, міряв нас загально радянськими рамками. Але зараз, в ситуації, коли справа зайшла так далеко, і коли Україна вже проіснувала більше 20 років як незалежна країна, як тверезомисляча людина, він розумів, що справи з Україною треба вирішувати не військовим конфліктом.