Кінь і генерал, або Коли форма має значення

Це було б смішно, коли б не було так сумно. Жваву дискусію викликали днями фотографії у «Фейсбуку», на яких зображені генерал української армії і кінь. Діло було у Харкові під час нещодавнього параду на честь Дня Перемоги. Спочатку генерал із допомогою шести помічників насилу забирається на коня, а потім уже гордо красується верхи на коні під час самого параду. Кінь чи то від непрофесійної підготовки фахівцями (відомо, наприклад, що перед запланованими урочистостями його не годують), чи то під вантажем елітного військового, даруйте, випорожнився просто під час урочистого заходу. Як грубувато, але точно і з гумором підмітив автор виставленого фото Євген Шестаков: «Згідно з військовими статутами російської й української армій, генерал — це офіцер, «способный с одного приседа убить жопой стул». Тільки наші генерали вивчають бойове сумо».

Звісно, можна було посміятися з цієї історії і забути, якою, власне, й була реакція більшості в соціальній мережі, але... Історія дуже показова. Більш того — дискредитує українську армію. Що з фізичною підготовкою наших військових? Чи вона тільки для звичайних військовослужбовців, а якщо ти обіймаєш високу посаду, носиш звання того ж генерала — форма не має значення?

«Писаних стандартів підтримки фізичної форми для високопоставлених військових немає, — коментує «Дню» директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. — Є загальні вимоги до фізичної підготовки, але навіть їх в Україні не дотримуються. Свого часу було таке віяння — десь у середині 90-х рр., коли хотіли, умовно кажучи, провести всіх генералів через перекладину, щоб перевірити їхню підготовку і відповідність посаді. Подібні віяння були й раніше — ще за Союзу, але все це було так — кампанійщина. Постійних вимог ні в радянській, ні в українській арміях не було і немає».

Чому? «Це в цілому біда всієї нашої військової політики, — продовжує Сунгуровський, — тому що вона не є системною. Якби вона була системною, то певні вимоги виставлялися б і до підбору й до розставляння кадрів, вимоги до тих-таки командирів розглядалися б у комплексі залежно від їхнього рівня. Правила підготовки кадрів і підтримки їхнього рівня незалежно від звання, безумовно, потрібні, більше того, має бути контроль за їхнім дотриманням і відповідальність за недотримання. Звісно, подібні приклади з конем і генералом дискредитують українську армію».

Для порівняння ми можемо навести приклад генералів армій західних країн, які завжди виглядають підтягнуто й струнко незалежно від віку й звання. Які там стандарти? «У кожній військовій частині є спеціальна людина, яка займається організацією й перевіркою солдатів на фізичну готовність, — розповідає «Дню» представник начальника штабу оборони Литви, капітан Скомантас Павільйоніс (нагадаємо, що Литва є членом НАТО. — Авт.). — До всіх офіцерів литовських Збройних сил, незалежно від звання або посади, такі ж вимоги, що й до солдатів. Вони дійсно дуже суворі. Головнокомандувач литовських Збройних сил, генерал-лейтенант Арвідас Поцюс проходить тест на фізичну підготовку нарівні з рештою солдатів двічі на рік. Весь командирський склад — генерали, полковники та інші мають надихати солдатів власним прикладом, і у випадку з фізичною формою це сувора позиція самого головнокомандувача. Тому він двічі на рік проходить перевірку на бойову готовність — стрільбу, метання гранат, марш-кидок. Усе це робиться разом з солдатами, а не в окремих групах. Усі солдати литовських Збройних сил, навіть якщо вони перебувають за кордоном, мають проходити перевірку на фізичну готовність. Ні для кого не існує виправдань».

Хороший приклад для командирського складу українських Збройних сил. І не гірший приклад — власна історія, якій добре було б відповідати. Про силу, вправність, мужність козацького війська ходять легенди, як, до речі, і про особливі взаємини з їхніми бойовими кіньми.