Ранок на Майдані. Портрети

Після насиченої подіями неділі прийшов ранок понеділка. О 8 ранку вагони метро забиті людьми. Але більшість їдуть на роботу, а не на Майдан. Тут, біля стели Незалежності, вранці трохи більше сотні людей. Переважно молодь. Переважно – з інших міст. Особливо багато львів’ян. Дехто приїхав вчора, щоби взяти участь у мітингу на Європейській площі, дехто – лише сьогодні вранці. З тих мітингувальників, хто ночував на площі, лишилося не так багато. Втомлені і змерзлі люди поїхали по домівках – відпочити, натомість їм на зміну прийшли ті, хто ночував вдома. Сидять на карематах, п’ють чай, туляться під парасольками або…грають у фрісбі. Усе тихо і мирно. Дві жінки-прибиральниці у яскравих помаранчевих жилетах прибирають площу. Зі смітника стирчить табличка «Чортківський район за Юлію Тимошенко». Ближче до стели молоді дівчата і хлопці також збирають у великі пакети сміття. По праву руку від пам’ятника Незалежності  великим півколом стоять міліціонери. Огороджені від мітингувальників щитами, вони явно нудьгують. Дехто втомлено спирається на щити, хтось – усміхається перехожим, хтось – фотографує Майдан. Дехто з майданівців вже встиг поспілкуватися з міліціонерами і дізнатися, що в багатьох друзі та родичі вчора також були на Європейській площі. Атмосфера більш ніж спокійна. Єдиний прикрий випадок – в одного з хлопців вранці стався напад епілепсії. І тут виявилося, що на сотню мітингувальників зігнали півтисячі міліціонерів, але не забезпечили захід жодною «швидкою». Першу допомогу потерпілому надав… міліціонер. Майдан на знак поваги зааплодував йому. Потім приїхала швидка, і хлопця – у супроводі друзів та двох міліціонерів – відвели до карети швидкої допомоги.

Нині йде дощ. Під стелою волонтери нарізають бутерброди, готують чай і каву. Всі охочі можуть тут зігрітися. Біля мікрофону – жодного політика, тому виступити тут зараз може кожен. Час від часу хтось з львів’ян розповідає, чому він сьогодні тут. Людей небагато, але є. До 12 години дня на площу підтягнулися ще львів’яни. Серед них і студенти Українського католицького університету – ініціатори Львівського Майдану. Учасники євромайдану розповідають, що до вечора людей буде більше. Основний збір призначено на 18.00.

Ми поспілкувалися з тими, хто з самого ранку, а то й з вечора, перебуває на Майдані. Запитали, чому вони тут і що їх надихає та допомагає стояти в таку погоду.

Вадим Васильчик, координатор штабу під стелою Незалежності

«МИ ОЧІКУЄМО НОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРСПЕКТИВ ДЛЯ УКРАЇНИ»

Святослав ВАСИЛЬЄВ, 21 рік і Катерина Амеліна, 19 років, студенти «Львівської політехніки»:

– Ми приїхали сюди відстоювати свій європейський вибір. Приїхали сьогодні о 4 ранку зі Львова, але Київ нас трошки розчарував відсутністю людей. Ми дві доби чекали автобуси – їх блокували, не випускали. Але все-таки ми приїхали і будемо тут перебувати до самого кінця. Ми очікуємо нових економічних перспектив для України, нових інвестицій, тому дуже важливо підписати цю угоду. Україна зможе нарешті функціонувати як незалежна від Росії країна.

Ми приїхали тоді, коли якраз закінчилася сутичка з «Беркутом». Вже було спокійно. Зустріли тут світанок, поспівали, потанцювали. Сьогоднішню ніч плануємо провести тут, а далі – будемо бачити по нашому стану.

«Я ЗА МИРНІ ПРОТЕСТИ, АДЖЕ ЕВОЛЮЦІЙНІ ДІЇ ПОВІЛЬНІШІ, АЛЕ НАБАГАТО ЕФЕКТИВНІШІ»

Антон СІВЦЕВ, 31 рік, працює в майстерні «Шляхетний одяг», Київ:

– Сьогоднішня ніч не була спокійною. Навколо нас зараз стоять бійці у формі. Їх багато. Ще вчора ввечері їх тут не було. Вони з’явилися десь в проміжку між 3 і 4 ночі. Але сутичок не було. Міліціянти поводилися спокійно, не агресивно. Потім ми повідомили політикам про це все, приїхали Юрій Луценко, Микола Томенко…

Вночі нас було 200-300 людей. Панувала дружня атмосфера. Тут взагалі класна атмосфера, зокрема її створюють студенти. Молоде покоління часто буває за кордоном і розуміє, куди хоче рухатися. Всю ніч у нас було культурне спілкування: пісні, танці, цікаві історії розповідали один одному. О 3 ночі прийшла Руслана Лижичко, і ми всі разом поспівали. А потім люди трохи втомилися і розслабилися, почали розходитися. І – з’явилася міліція. Вони ж все відслідковують. Почала в’їжджати на територію Майдану машина з причепом. Але люди відразу зреагували і перекрили їй дорогу, машина від’їхала. І в цей момент – з іншого боку – під’їхав кран. І знову люди побігли туди і перешкодили. А потім вже міліція з щитами почали ставати півколом. Відповідно ми теж стали колом довкола нашої стели.

Ми з хлопцями тут виконуємо роль охорони. Труднощів абсолютно немає. Стоїш 12-20 годин, але це все відбувається, як уві сні. Інколи виникає нерозуміння, як діяти в тій чи іншій ситуації, але для цього в нас є координатори, які мають досвід і можуть підказати.

Загалом люди стоять, але більшість вночі розходяться, чого не варто було б робити. Але студенти, наприклад, стійкіші: молодь же творить революцію (усміхається). Сьогодні дуже багато людей тут зі Львова, з Івано-Франківська. Кияни теж є, і їх було дуже багато на вихідних.

Особисто я  тут, щоби для себе краще зрозуміти, що таке Асоціація з ЄС. Я тут спілкуюся з людьми, які краще розуміються на темі – з представниками громадських організацій, політиками. Так я собі формую певне розуміння питання.

Опозиція наша діє, як може. На мою думку, краща організованість була б більш ефективною. Вчора прийшло багато людей, побули, подивилися і …роз’їхалися. Але я за мирні протести, адже зламати легше, ніж побудувати. Еволюційні дії повільніші, але набагато ефективніші. Це, певне, єдиний зараз варіант, що може призвести до змін і трансформацій. Будь-які зміни шляхом мирних акцій – є добрими. До речі, в цьому є і виховний момент для наших служб. Міліціонери бачать, що люди нормальні і їх не треба бити. Головне, щоб не було провокацій. Підозрілі люди ходять тут вночі, але ми їх дуже коректно виводили за межі  Майдану. Особисто я планую бути тут до 28 числа.

«ЗА ЦЮ НІЧ, ПОКИ НАЛИВАЛА СОТНІ СКЛЯНОК ЧАЮ, Я СПІЛКУВАЛАСЯ З ЛЮДЬМИ З ДОНЕЦЬКА, ЛЬВОВА, СЕВАСТОПОЛЯ, ЧЕРНІГОВА, ПОЛТАВИ…»

Христя ПЕЛЕХ, другий курс соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

– Ми тут зі вчора, з 11.30 дня. Разом зі всіма йшли від пам’ятника Шевченку на Майдан. Тут стояли і закликали киян не йти відразу додому, а залишитися на довше, підтримати тих, хто тут проводить дні і ночі. А потім ми записалися у волонтери і з 12 ночі до 9 ранку наливаємо тут чай та каву всім охочим. Важко, холодно, але віра в те, що це матиме результати, допомагає. Вдень я планую поїхати додому, щоби перевдягатися і трошки відпочити, а ввечері знову – сюди. Мені подобається, що тут дуже згуртовані люди. За цю ніч, поки наливала сотні склянок чаю, я спілкувалася з людьми з Донецька, Львова, Севастополя, Чернігова, Полтави. Тут присутня вся Україна – і це надихає. Дуже багато людей приносять продукти. Кияни весь час приносять їжу. Вчора приносили плов, приносять варені яйця, вареники…

Я вийшла на Майдан за ЄС. Якщо ми увійдемо у європейський простір, матимемо більше можливостей.

«СИДІТИ ВДОМА І СКАРЖИТИСЯ НА ВЛАДУ – ЦЕ НІЧОГО НЕ ЗМІНЮВАТИ»

Анастасія, 17 років, перший курс соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» (на фото – зліва, у жовтій куртці):

– Я прийшла на Майдан, бо хочу, щоб наше життя в Україні стало кращим. Думаю, що сидіти вдома і скаржитися на владу – це нічого не змінювати. Потрібно щось робити. Я тут не ночувала, але прийшла раненько. А вчора тут допомагала на кухні: наливала чай і каву, нарізала бутерброди. Зараз я допомагаю прибирати територію. Планую стояти стільки, скільки буде треба. Я хочу тут бути до кінця. Я вважаю, що треба підписати угоду про асоціацію з ЄС, бо це шлях наближення України до Європи і європейських стандартів. Це підніме рейтинг України, зробить її більш конкурентоспроможною.

Трохи засмучує, що так мало людей нині, мені хочеться, щоб людей більше підтягувалося. Якщо їх буде стільки, як зараз, це все довго не протриває. Мені здається, люди просто не вірять, що можуть щось зробити чи змінити. Особливо після Помаранчевої революції. Але вони можуть.

«Я ПЛАНУЮ ТУТ БУТИ ДО КІНЦЯ – КОЖЕН ДЕНЬ І КОЖНУ НІЧ»

Пані Леся, Львів, пенсіонерка, до цього 27 років працювала вихователькою в дитячому садку:

– Я відразу вирішила їхати до Києва. Двоє моїх синів виходять на Львівський Майдан, бо мають роботу, яку не можуть залишити. А я поїхала. В мене нині такий ентузіазм, що я готова до всього – до найкращого і до найгіршого. І не тільки я – зі Львова ще їдуть сюди автобуси. Все це настільки емоційно і піднесено, що, коли ми приїхали у Київ – невиспані, втомлені, але усміхнені – і зайшли у метро, то було якось сумно від всіх цих невеселих облич. 

Моя  мама відсиділа у Сибіру 10 років. Вона мала 25 років політичної статті. Їй списали 15 років, 10 вона відбула. Вона ще застала Ющенка і перед смертю сказала мені: «Ми не за таку Україну боролися». Вона казала, що наша влада йде за своїми особистими інтересами, а не з розумом підходить до важливих загальнонаціональних питань. Мамі було 86 років, але вона була дуже ідейна. І це мені передалося. Мене ображає, що в Україні – все російською. Так не повинно бути.

Я вже спілкувалася з міліцією – хлопці не налаштовані агресивно. Я розумію, що в них така робота. В багатьох з них друзі і родичі були на Майдані і вчора на Європейській площі. І це плюс. Але вони на службі – і на те немає ради. Тут має спрацьовувати лише совість.

Я планую тут бути до кінця – кожен день і кожну ніч. Я дуже оптимістично налаштована. Я не знаю, чого взагалі так довго терпіли люди. Це треба було давно вигнати Табачника, Азарова та компанію. Я не можу сидіти вдома, коли є можливість стати ближчими до Європи і її цінностей.

Втім, опозицією я лишилася незадоволеною. Вона тут інертна. Дуже. Це та сама опозиція, що профукала Помаранчеву революцію. Де вони були стільки років, що робили і чого досягли?...

«ДЛЯ МЕНЕ НЕМАЄ ТАКОГО ПОНЯТТЯ, ЯК РОЗЧАРУВАВСЯ»

Іван КИРКОШ, 33 років, приватний підприємець, Івано-Франківськ:

–  Ми з друзями приїхали сюди, бо нам подзвонили наші друзі-кияни і сказали, що треба допомагати. Нас було близько 20 людей і ми зразу приступили до охорони стели і сцени.

Побачив, що люди піднімаються, хоча я мав сумнів. Я фактично з 2004 року бачив, що людей на акціях протесів не надто багато і що немає особливого запалу. А тут я побачив, що люди йдуть і вони активні. Причому цього разу є багато киян, хоча часто більшість складають все ж таки приїжджі. Я для себе зрозумів, що в 2004 році це був ідейний, політичний Майдан, тоді люди просто обурилися. На даному етапі все інакше – люди захотіли нормально жити. І коли їм повідомили, що ми йдемо у Митний союз, з якого тільки недавно вийшли – люди вирішили виправляти самостійно ситуацію. Вони хочуть працювати і достойно жити. Люди вийшли, щоб направити своє життя в потрібне русло, а це вже прояв національної свідомості.

 Для мене немає такого поняття, як розчарувався. Так, є важкі моменти, після яких я роблю відповідні висновки, але не розчаровуюсь. Розчаруватися означає померти. Я думаю, найбільше розчаровуються ті, хто шукає виправдання своїй бездіяльності.

Щодо опозиції. Перше  – опозиційні політики є дуже нерішучими, хоча я вже не вірю, що можна досі бути настільки нерішучими. Другий варіант –для нас це наочний доказ, що нам не варто очікувати, що за нас щось хтось вирішить. Ні, лише самі. З одного боку кинуті молоді, зелені міліціянти з переляканими очима, абсолютно без щитів і без прикриття. А з другого боку я бачу нас – молодь, дівчат, що ризикують своїм здоров’ям, які проводять тут дні і ночі. Політики по суті, кинули нас напризволяще. Опозиція дуже слабо діє, і я не розумію чому.

Мене надихає, що тут багато свідомої молоді. Вона вже може щось змінювати. Молоді люди розуміють, що вони є власниками держави.

Вранці на Майдані одному з учасників акції стало погано. Медиків на площі не виявилось, а поки їхала швидка, першу допомогу потерпілому надав міліціонер. Опісля мовчки повернувся за огорожу, а всі присутні зааплодували.