Новий європейський хаб... З Україною чи без?

Голова уряду Польщі Дональд Туск закликав країни-члени  ЄС об’єднатися в енергетичний союз, аби знизити залежність від газових поставок з Росії. «Незалежно від того, як розвиватимуться події в Україні, один урок вже очевидний: надмірна залежність від російських енергоносіїв робить Європу слабкою. А Росія не продає свої товари дешево, принаймні не всім», — написав він у статті, опублікованій газетою Financial Times.

На думку Туска, новий енергетичний союз повинен ґрунтуватися на принципах солідарності, спільних економічних інтересів та будуватися за аналогією з уже існуючим банківським союзом або раніше створеним «Євратомом», який контролює торгівлю ураном. «Європа повинна протиставити монопольній позиції Росії єдину європейську структуру, що відповідає за закупівлі газу, а у віддаленішій перспективі вжити заходів для руйнування російської газової монополії і відновлення вільної конкуренції на газовому ринку», — наголосив польський прем’єр. При цьому, на думку Туска, нове формування має розширити використання викопного палива (вугілля і сланцевого газу ) та активізувати роботу щодо залучення на європейський газовий ринок нових постачальників (у першу чергу США та Австралії).

Як позначиться дана ініціатива на енергетичній  безпеці України? І якою може бути роль нашої держави  у створенні європейського газового хабу (біржі)? Про це «День» запитав президента Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club» Олександра ТОДІЙЧУКА:

— Аналогом російському газу для Європи може бути норвезький газ,  зріджений (з Алжиру, Катару). Зараз бачимо також активізацію США,  які просувають свій сланцевий газ. Тож  качати газ  в ЄС є звідки. 

Україні потрібно обов’язково включитися в цю  енергетичну співдружність. Адже наша країна «виросла» між двома геополітичними структурами: ЄС та Росією. Втім,  попри близькість до Євросоюзу ми поки що не змогли інтегруватися в єдиний енергетичний простір з ним, хоча плани такі було оголошено раніше. Це і є одна з причин, чому ЄС, попри офіційне бажання захищати українські газові інтереси, не просувається далі щодо забезпечення своєї енергетичної безпеки (транзит газу).

Україна має інтегруватися в нову об’єднану енергетичну систему Європи. І тільки так отримаємо захист  європейців від спроб Росії натиснути на нашу економіку за допомогою газу.

Варто використати цю нагоду. Наприклад, можемо  перекачувати в реверсному режимі газ із однієї європейської країни в іншу. А це для нас — додатковий заробіток на транзиті. Крім того, ЄС може активніше використовувати українські підземні сховища.

Найперше, йдеться про створення умовного «колектору» — це система реверсних постачань газу в Європі в напрямку «Північ — Південь». Зараз завершується будівництво терміналу з прийому скрапленого газу в Польщі біля м. Гданськ  до о. Кирк у Хорватії. На цій ділянці створюють не новий  газопровід,  а систему інтерконекторів (на певних ділянках  добудовують газопроводи), які запустять газові потоки з Півночі на Південь. Наявний український газопровід «Івасевичі — Долина», який тягнеться вздовж західних  кордонів на південь України, повинен бути залучений до цього проекту. Адже зараз він практично порожній і в разі з’єднання з  європейською системою може «прив’язати» в цю систему українські ПСГ, аби  зберігати там частину потрібного Європі газу.

ЕКСПЕРТИ КАЖУТЬ: ПРЕМ’ЄР ПОЛЬЩІ ЗАПРОПОНУВАВ ДІЄВИЙ ВАРІАНТ УСУНЕННЯ  КРЕМЛЯ З ЕНЕРГОРИНКУ ЄВРОПИ. АЛЕ ЧИ ПІДЕ НА НЬОГО БЕРЛІН?

На мій погляд, приєднання до енергетичного союзу ЄС — це гарантія заповнення  української труби неросійським газом та перетворення на один із елементів енергетичної безпеки Європи. Аби стати невід’ємною частиною цієї системи,  Україні потрібно  перейти на європейську модель виміру газу.  Зараз ЄС приймає газ за двома системами виміру: в теплових одиницях та ватах чи  кіловатах. Якщо ми освоїмо одну з цих систем обліку газу, який транспортується в ЄС, то автоматично переключимося на євростандарти. Тобто не потрібно буде чекати приєднання до  ЄС,  аби увійти  в єдину енергетичну систему. 

«У «ГАЗПРОМУ» ПОКИ ЩО ДОСТАТНЬО І ДИПЛОМАТИЧНОГО, І ФІНАНСОВОГО РЕСУРСУ ДЛЯ ПРОДОВЖЕННЯ СВОЄЇ ПОЛІТИКИ»

Аркадій МОШЕС, експерт Фінського інституту міжнародних відносин:

— У Європі давно і не безрезультатно ведуться розмови про виведення енергетичної співпраці з Росією на рівень, коли б це перестало бути чинником європейської економічної безпеки. Для цього було зроблено певні речі, але, як ми бачимо, цей процес був дуже непростим. Навіть можливості єдиного європейського законодавства і третього енергетичного пакету, які було створено, — не стали нормою поведінки для всіх країн ЄС.

Поки що нічого критично не змінилося в цьому: одні країни знижуватимуть свою залежність від російських енергоносіїв, а інші поки що не мають наміру цього робити.

У цьому випадку йдеться про пропозицію, яка робить свій вносить у загальну стратегічну дискусію Заходу і Європи щодо Росії. Я б не переоцінював впливу цієї пропозиції, як і не передбачав би їй швидкого і тріумфального прийняття у всьому Євросоюзі.

Щодо того, які складнощі можуть виникнути під час створення такого союзу. Зараз ми не перебуваємо на стадії його створення. Ми перебуваємо на етапі обговорення різних варіантів оптимальних енергетичних відносин між Росією і ЄС.

Я також не чув подібних пропозицій як від уряду Німеччини, так і від німецьких економічних компаній. Доти, доки Німеччина почується комфортно, купуючи російський газ і експлуатуючи Північний потік, в інших країнах ЄС вестимуть мову про те, що вони мають бути в змозі теж розвивати свої відносини з Росією так, як вони того бажають, і, зокрема, розвивати і будувати Південний потік. Ми просто не перебуваємо на тій стадії, коли створення певного економічного союзу було б для всіх європейців очевидним і правильним вибором.

Я б не списував Південний потік. Певні акції Болгарії — це одне. Але в російського «Газпрому» поки що досить і дипломатичного, і фінансового ресурсу для продовження своєї політики. Інша річ, наскільки Південний потік, якщо його все ж таки збудують, виявиться економічно ефективним: як для Росії, так і для європейців.

Щодо того, наскільки ефективно може протидіяти новий союз Росії. Енергетичний союз не створюватиметься, аби протидіяти Росії. Якщо його й буде створено (у чому я зовсім не впевнений), то буде призначено для гарантування енергетичної безпеки Європи, а не для протидії «Газпромові». Це принципово різні завдання. Завдання гарантування енергетичної безпеки Європи полягає в тому, аби купувати диверсифікований газ і аби ці закупівлі не створювали політичних проблем європейцям. Для Німеччини закупівлі газпромівського газу не створюють жодних політичних проблем. Тому в союзі чи поза ним про відмову від закупівель від російського газу не йдеться.

В’ячеслав КНЯЖНИЦЬКИЙ, незалежний експерт, колишній посол з особливих доручень та питань енергетичної безпеки МЗС України:

— Ми не можемо брати  участь у цьому об’єднанні як учасник ЄС, бо не входимо до цього об’єднання. Однак ніхто і ніщо не заважає Україні   підписати  договір з цим енергетичним союзом  про співпрацю після того,  як європейці його створять.

Якщо зможемо приєднати свою ГТС до європейської інфраструктури, то  отримаємо низку переваг. Але це потім.  А насамперед Україні треба модернізувати свою нафтогазову систему,  змінити енергетичне законодавство, імплементувати другий та третій енергетичний пакет ЄС. І основна робота тепер — за урядом. І нині відчувається готовність  над цим працювати. Адже за останні 10 днів КМУ та парламент зробили те, що не вдавалося за всі останні 20 років — за 10 днів зробили план адресних дотацій  по теплу та газу) для соціально незахищених громадян. 

Тож  якщо хочемо, то можемо  реформувати. І Україна йтиме до енергетичного союзу з  ЄС. І це не питання часу, а питання взаємодії  і відвертості. Отієї прозорості, якої, як чорт ладану, боїться «Газпром» та росіяни загалом. Ми маємо забути про їхнє існування і робити свою справу самовіддано. Для виконання  умов другого та третього енергопакетів ЄС  (одна з них — реструктуризація НАК «Нафтогаз України») треба п’ять років. Але тільки за умови єдиної позиції  з цього питання в уряді та дії системи захисту споживача. 

Підготував Ігор САМОКИШ, «День»