Продається лiдер

Найбільший український виробник лікарських засобів ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» (Київ) успішно завершила приватне розміщення акцій серед іноземних інвесторів шляхом продажу 10% акцій своєї холдингової компанії Nord Star Pharmashare (Данія). 5 жовтня акції «Дарниці» включені до лістингу Франкфуртської фондової біржі, повідомила компанія в прес-релізі, розісланому електронною поштою в усі ЗМІ. Під час цього розміщення залучено більше $48 мільйонів, внаслідок чого загальна капіталізація компанії досягла $560 мільйонів. Увесь обсяг розміщення було викуплено великими іноземними інвестиційними фондами.

Інтерес до «Дарниці» загалом зрозумілий. Український ринок ліків має великий потенціал. Сьогодні українець у середньому за рік витрачає на ліки $38 доларів, в той час як мешканці Центральної і Східної Європи — більше $230, а ринок щорічно демонструє високі темпи зростання — від 20 до 32%. За прогнозними даними, до 2011 року його обсяг більш ніж подвоїться і досягне $4 мільярдів, а щорічний приріст найближчими роками досягне 17%. Вітчизняний ринок приваблює також високим рівнем прибутковості. Маржа EBITDA великих вітчизняних виробників (відношення EBIТDA до чистого прибутку компанії, де EBITDA — доход до сплати податку на прибуток, відсотків і амортизації, який раніше вважався чарівним зіллям, що використовується при великому злитті) складає близько 30-40% (а по деяких продуктах досягає і 60%) проти 25% у США і країнах Західної Європи.

Але, читаючи повідомлення про розміщення акцій «Дарниці», відчуваєш певну роздвоєність: з одного боку, хотілося б радіти за флагмана вітчизняної фармацевтичної промисловості. Але, з другого, як кажуть, за державу прикро. Тому що інвестиційна привабливість дається їй зовсім не просто, а довіра інвесторів може зруйнуватися відразу, якщо на великих іноземних біржах з’являться такі емітенти з України.

Чим підживлюється такий прогноз? На жаль, гіркі пігулки песимізму для нього були «виготовлені» ще за часів приватизації, коли до влади на підприємстві прийшла родина Загорій. Тоді її глава Володимир Антонович мав дуже невеликий стаж роботи на підприємстві (в його біографії, яку можна знайти на сайті «Дарниці», вказується, що сюди він прийшов 1988 року, і тут же зазначається, що цього року він вчився в Академії народного господарства при Раді Міністрів СРСР і стажувався за кордоном), але за підсумками приватизації йому, як директору, перепало близько 5000 акцій. Це ще не контрольний пакет (його він отримає дещо пізніше), але все ж солідний куш, який дозволяв управляти підприємством. Як писали згодом до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку акціонери Трубочкіна, Карпенко і Павленко, «використовуючи посадове становище, Загорій замкнув на собі всі управлінські функції, ігноруючи навіть... загальні збори акціонерів. ...Скупив контрольний пакет акцій за безцінь, використовуючи прямий тиск аж до загроз звільнення і їх безпосереднього здійснення». Зазначимо, що тоді таку схему тіньової «прихватизації» використали багато «колишніх червоних» директорів. (Пізніше Трубочкіна подасть до суду. І отримає бажане рішення. Але потім відмовиться від усіх своїх звернень. Що трапилося? Все просто. У кишені сина міліція виявляє наркотики і «зачиняє». А випускає тільки тоді, коли мати бере назад всі свої заяви. Збіг? Зараз мати з сином вже далеко. Але в багатьох установах залишилися власноручні автографи Трубочкіної... А рукописи, як відомо, не горять.)

У Загорія в процесі «прихватизації» було своє ноу-хао. Щоб задушити в колективі будь-яку опозицію, він і його підручні виписали в «Положенні про оборот акцій власної емісії» для акціонерів драконівські рамки, що суперечать не лише Законам «Про господарські товариства» і «Про власність», але і Конституції України. Цей документ надавав керівництву ЗАТ можливість виключати зі складу акціонерів тих або інших осіб, забороняв акціонерам відчужувати свої акції без дозволу правління (на вимогу ДКЦПФР ці норми нещодавно були виключені). Причому під час добровільно-примусового продажу акцій, на що був змушений йти працівник, який залишає підприємство, вартість акції становила всього 38 гривень. Тоді як експерти ДКЦПФР оцінювали їх набагато дорожче — 1567 гривень.

Ось витяги зі звернення до генерального прокурора України акціонера Ю. Іванченка: «...в рівних частинах акції отримали Загорій В., Загорій Г. і Загорій Л. ...Схема зі скупки. ...Утиски трудового колективу. ...Загрози звільнення. Значна частина акціонерів, опинившись у безвихідній ситуації, була змушена поступитися акціями». Приблизно про те ж повідомляла акціонер Кашенкова. «Мені належить 670 акцій. Але за 13 років я не бачила ні копійки дивідендів. Хоча підприємство має божевільний прибуток. На жаль, левова частка його йде на задоволення потреб сім’ї Загорія, яка буквально окупувала підприємство. Досить сказати, що Загорій-молодший обіймає посаду глави наглядової ради — «спостерігає» за татом!» Акціонер підозрює, що батько, у свою чергу, наділяє сина великими грошима (мільйони гривень) «на його забаву у вигляді автоперегонів». Кашенкова говорила про все це вголос, що закінчилося для неї звільненням. Але при цьому її ще і позбавили цінних паперів, які їй належали.

Так само вчинили і з багатьма іншими акціонерами, що відмовлялися задешево віддати свої акції. У результаті Загорію вдалося придбати досить великий, хоча все ще не контрольний пакет. Але його виявилося зовсім недостатньо, коли «Дарницю», тобто Загорія, 2006 року поманила із-за моря «золота рибка» — ісландська компанія «Октавіс». Від її пропозиції, як кажуть, було неможливо відмовитися — вона назвала за підприємство суму в доларах із п’ятьма нулями. І Володимир Антонович, який до того не поважав іноземних інвесторів, не встояв. Ось тільки не було у нього контрольного пакету, який міг по-справжньому зацікавити інвестора. Хотів знову скуповувати акції у працівників, але ті щось відчули і не піддавалися, оскільки ДКЦПФР вже скасував назване незаконне положення.

Єдиним виходом була додаткова емісія, за допомогою якої вже не один директор обібрав міноритарних акціонерів і став власником контрольного пакету. І тут для її проведення використали, з одного боку, вже давно перевірену, але в той же час і досить оригінальну схему.

Емісію провели на славу. Якщо раніше статутной фонд ЗАТ «Дарниця» становив приблизно 32 мільйона гривень, то після неї виріс до 178 мільйонів, тобто більш ніж у шість разів. Міноритаріїв при цьому, звичайно ж, як заведено, злегка поскубли. Їм додаткові акції навіть не запропонували, хоча, як відомо, згідно із законом у них мали б бути переваги при їх купівлі. Друга лінія схеми, що описується, полягала в пошуку партнера, який міг би допомогти в завершенні цієї багатоходівки. Його знайшли в спокійній та благополучній країні Андерсена. Директором датської компанії Nord Star Pharmashare за незрозумілим збігом обставин виявився член ревізійної комісії ЗАТ «Дарниця» Олексій Тройніков. «Датчани» з цієї «Північної зірки» тут же зареєстрували в Україні два ТОВ — «Далбі» (статутний фонд трохи більше 12 тис. грн.) і «Лавікон» (18 тис. грн.). Саме в їхні статутні фонди «умільці» ринку цінних паперів направляють додаткові акції. В результаті ТОВ страшенно надуваються фармацевтичними мільйонами (до 76 і 70 млн. грн.). Тепер солідна «Дарниця» може впасти в обійми цих багатих «наречених» із-за кордону (насправді до їхнього посагу входив «дуже дорогий» водозмішувач, а ще пасажирсько-вантажний ліфт, причому, схоже, зовсім не факт, що це обладнання зрештою перетнуло український кордон). А ось «наречена» на подарунки не скупилася. У результаті Nord Star Pharmashare став холдингом і власником 82,2% акцій ЗАТ «ФФ «Дарниця».

А куди, питається, дивився ДКЦПФР? Спочатку ця Держкомісія була на висоті і двічі намагалася відмовити в цій дивній угоді. Але потім чомусь здалася... Щоправда, проти «варягів» повстали деякі міноритарні акціонери. Вони написали до Генпрокуратури, яка вже, як кажуть, розпочала дослідчу перевірку.

І тут ми маємо повернутися до висхідної точки, з якої почалася ця оповідь — до зборів акціонерів від 26 вересня, на яких чомусь раптом вирішили обговорювати не чотири, як передбачав оголошений заздалегідь порядок денний, а 18 питань. Вже одна ця обставина робила збори незаконними. (До речі, серед 18 питань були такі, як збільшення статутного фонду ще на 300 мільйонів гривень, зниження в 10 разів з 320 до 32 гривень номінальної вартості акцій, випуск облігацій, реорганізація підприємства, зміна форми власності. Але, головне, заднім числом передбачалося отримати згоду акціонерів на вже укладені правлінням угоди.

Крім того, відповідно до рішення Сосновського суду м. Черкаси від 17 листопада 2005 року, що набрало законної чинності, реєстр акціонерів підприємства раніше був вилучений уповноваженою на те судом Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку у ТОВ «Фармреєстр» і переданий ТОВ «Депозит». Але акціонерів скликав і хотів реєструвати той самий «Фармреєстр», мотивуючи це тим, що реєстр був ним просто загублений. Міноритарних акціонерів таке беззаконня не влаштовувало, і вони звернулися до Фастівського міського суду, який заборонив провести збори 26 вересня. Проте це не подіяло. Причому організатори пішли на хитрість. У повідомленні, опублікованому в газеті «Вісник Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку» з’являються дві дати — 26 і 28 вересня та два місця проведення зборів — Київ і Біла Церква. Коли і куди «бігти» акціонеру, що переживає за свою власність? Найпростішим рішенням було б залишатися на місці, оскільки для цих двічі незаконних зборів з’явилася ще одна непереборна згідно із законом перешкода: 14 вересня Донецький окружний адміністративний суд позбавив «Фармреєстр» ще і його ліцензії, тобто права взагалі працювати на фондовому ринку.

Проте збори були вирішено провести. Щоправда, потрапити на них зуміли далеко не всі акціонери. Наприклад, все та ж Кашенкова послала на нього свого представника, але у нього ще на підступах до будівлі бритоголові хлопці, що назвалися охороною, відібрали доручення. Не пропустили і офіційного представника виконавчої служби Дарницького району, який мав намір вручити згадане рішення Фастівського суду про заборону зборів. Та ж доля спіткала двох представників Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, про що свідчить складений ними протокол. Виконавці були змушені викликати міліцію. Але вона вважала за краще не втручатися. В результаті всі 18 питань порядку денного були обговорені і проголосовані всього за півгодини...

І ось 9 жовтня ми дізнаємося, що «Дарниця» стала першою українською фармацевтичною компанією, чиї цінні папери були розміщені на міжнародних ринках. Більш того, нам кажуть, що незважаючи на кризу глобальних фінансових ринків, угоду укладено в рекордно короткі терміни і протягом усього двох місяців вона дозволила залучити величезні ресурси до капіталу компанії.

Після викладеного вище ця реляція вже не здається такою бездоганною. Так, у родині Загорій для торжества мотив є. Напевно, радіє і голова ревкомисії «Дарниця», за сумісництвом «датчанин» з «Північної зірки» Олексій Тройніков. А як почувають себе реальні інвестори з Франкфуртської біржі? Їм, в принципі, не позаздриш, оскільки укладені ними угоди це, фактично, плацебо. І хвороба, а правильніше — обман, під час лікуванні ним дуже швидко спливе назовні.