Людина в школі життя

Україні важко. Як суспільству вийти з глибокої кризи — духовної, соціально-економічної, політичної? Як навчитися відрізняти фальшивих «моральних авторитетів», яких у нас — сила-силенна, від справжніх, негаласливих? Куди йти, у що вірити, як подолати «розруху в головах» — оту першопричину зла? Складні запитання...

А ось Ян Амос Коменський (1592 — 1670), видатний чеський мислитель-гуманіст, засновник європейської педагогіки Нового часу, воднораз і науки про виховання й навчання, і практичної шкільної справи, визнаним в усьому світі реформатором якої він був, відповів би на ці запитання так: «Вдумайтесь у слова Цицерона: «Правильне виховання юнацтва — основа сильної, сталої та гармонійної держави» — і вам стане зрозуміло, як діяти». На схилі років Коменський, працюючи над «Автобіографією», згадував, як 16-річним підлітком він замислився над цим висловлюванням знаменитого римлянина і зрозумів: тут і криється сенс його життя, його покликання — допомагати виховувати справжню Людину.

•  Життя уславленого чеського гуманіста ніяк не назвеш легким. Хоч він прожив чимало років — 78, саме стільки тривав його земний шлях, — це, як для ХVII століття, дуже поважний вік, хоч він дожив до всеєвропейської слави (створені ним підручники були відомі не лише майже в усіх країнах Європи, а й в Оттоманській імперії, ба навіть, за деякими відомостями, в Ірані) і завершив свої дні в Амстердамі, оточений загальною пошаною, аж ніяк не в скруті — все одно то був хліб у вигнанні, з гірким присмаком чужини... Свою Батьківщину, Чехію, Коменський назавжди залишив 1628 року й більше ніколи не побачив її. На той час Європа була охоплена Тридцятирічною війною (1618 — 1648), жорстоким політико-релігійним конфліктом між католиками і протестантами, між силами Реформації та державами, які (формально чи й по суті) обстоювали «символ віри» Ватикану. Відтак Центрально-Східна Європа, і Чехія зокрема, перебувала в епіцентрі цієї бійні, насамперед політичної, а не релігійної. Коменському, не лише видатному педагогові, мислителеві, письменникові, а й шанованому священикові (перебуваючи в еміграції, він був єпископом польської та угорської громади «чеських братів» — окремої протестантської течії, яка спиралася на ідеї Яна Гуса), не раз доводилося рятувати своє життя; тричі горіли будинки, де він мешкав; за ним полювали, і то не один рік. Та й дитинство цієї дійсно непересічної постаті вже було зовсім не безхмарним: у 12 років, під час епідемії чуми, він за декілька днів втратив батька, матір, двох сестер, залишившись сиротою. І став людиною, чиє ім’я набуло визнання в усіх країнах Старого світу — до речі, спадщину Коменського знали й використовували його досвід також у «братських школах» в Україні.

На чому ґрунтувалася всеєвропейська слава чеського педагога? Він був автором першої у всесвітній історії ілюстрованої книжки для дітей «Світ речей у малюнках» (1657), яка, за визначенням самого автора, мала стати «енциклопедією всього видимого світу для школярів» — і швидко виконала свою місію, бо ще за життя Коменського її переклали 12 європейськими мовами. Він же створив першу в світі навчально-педагогічну книжку для батьків «Материнська школа» — про виховання найменших дітей у родині, яку теж дуже швидко почали читати в країнах Європи. Перу Коменського належить знаменитий підручник «Відкриті двері мов» (1640) — новаторська книжка, в якій він описав методику досконалого і найкращого засвоєння дітьми іноземних мов, насамперед латини — мови міжнародного спілкування того часу, а також «Фізика», «Астрономія», «Дидактика» (загальна теорія навчання). В останні роки життя, уже в Амстердамі, чеський вчений інтенсивно працював над головним своїм твором «Всезагальна рада про виправлення справ людських» обсягом понад 3000 сторінок, в якому, крім певних утопічних пропозицій, висловив дуже оригінальні ідеї, які на декілька століть випередили свою добу: скажімо, створення міжнародної організації, яка б лише мирним шляхом розв’язувала конфлікти між державами — прообраз ООН; започаткування «Колегії світла» — всеєвропейської організації науковців та інтелектуалів, завданням якої має бути повсюдне поширення «істинних знань», на противагу містиці та лженаукам; примирення між народами — для досягнення цієї мети принципи взаємин між людьми потрібно покласти в основу міжнародного права. Нагадаймо, ці ідеї справді були зовсім новими для свого часу й були висловлені 350 і більше років тому... У повному обсязі ця праця Коменського вийшла друком у Празі лише 1966 року.

•  Нарешті, саме Ян Амос Коменський заклав організаційні й практичні підвалини європейської школи нового типу (її основи діють і донині) з послідовною, певною кількістю років навчання (10, 12), послідовним, визначеним числом класів зі своїми кімнатами, вчителями й підручниками, домашніми завданнями, оцінками та чітким співвідношенням часу на гру, уроки, вихідні дні й канікули (так звана «класна система»).

Це — про заслуги Коменського. Але ще цікавішими виглядають його ідеї. Стисло окреслимо їх.

1  Завдання школи — виховати справжнього громадянина і християнина (це нероздільно). А це є абсолютно немислимим без поваги до рідної мови. Коменський стверджував: «Я хочу й благаю, щоб мудрість вивчалася відтепер не лише латиною, щоб вона не залишалася замкненою у шкільних стінах, як це є аж до нашого часу, причому народ і народні мови оточені величезною зневагою, і це — кричуща несправедливість. Нехай же будь-якому народові все передається його власною мовою і тим надається йому можливість займатися вільними мистецтвами — переважно перед клопотами цього життя, перед прагненнями до шаноби, до багатства і до решти суєтних речей, як це буває повсякчас, коли людина марнує свої сили й у жалюгідний спосіб губить своє життя і свою душу. І нехай разом з науками і мистецтвами здобувають витончену обробку й самі ці мови» (із твору «Провісник загальної мудрості», 1636). Замініть слова «вільні мистецтва» на слово «культура» — і формула Коменського набуде цілком актуального змісту.

2  «Книги — найперший інструмент розвитку людських обдарувань». Чи варто докладно доводити, що ця думка Коменського залишається чинною і в наші дні (може, ще більшою мірою, аніж дотепер), коли книгарні мусять закриватися, молодь масово втрачає інтерес до читання (електронні книжки — то зовсім інша річ, і виховують вони свідомість зовсім не так, як друковані).

3  Головна мета виховання — розвинути в кожній людині людську сутність. Навчатися можна й потрібно всього впродовж цілого життя, аж до старості — прикметно, що ця ідея Коменського була озвучена в процесі створення сучасних педагогічних концепцій «безперервного навчання», які мають визнання на Заході.

4  Наріжний камінь педагогіки — врахування особливостей кожної дитини, кожної людської особистості, адже дитина — то є особистість. Це означає, зокрема: навчання спочатку рідної мови і лише згодом — латини. Це означає також, що діти мають одночасно пізнавати і слова, і речі, які ці слова «маркують» (кажучи сучасною мовою). Зрештою, необхідно дотримуватися суворої послідовності й поступовості у навчанні: перехід від легкого до складного, від конкретного до абстрактного. І цьому аспекту Коменський надавав особливого значення.

5  Видатний чеський мислитель вірив у «всемогутність виховання, яке має поширюватися на всіх, бо всі його потребують, адже немає людини, котру за допомогою виховання не можна було б зробити кращою». Але для цього в людини (не лише в дітей, а й у дорослих) треба паралельно і гармонійно розвивати «розум, руку, серце, волю» (відточене формулювання Коменського).

6  Виходячи з фундаментальної тези: «Народна мова є засобом цементування народу як такого» (коли це написано — у наші дні? 1636 року!), Коменський розробив цілісну, практично орієнтовану концепцію, струнку систему шкільної освіти якісно нового типу. Ця система включала: а) «Материнську школу» (виховання дитини в сім’ї — віком до шести років); б) «Школу рідної мови» для всіх хлопчиків та дівчаток, незалежно від станової приналежності й походження, віком від 6 до 12 років. Крім досконалого володіння рідною мовою, така школа мала давати учням необхідні систематизовані відомості з арифметики, географії, історії, економічного життя, державного устрою, знайомити з різними ремеслами і, безперечно, викладати основи християнської віри та Святого Письма; в) Гімназію, або ж Латинську школу, для дітей і підлітків 12—18 років. Поряд з латиною, мовою тогочасної науки, в цій школі вищого рівня, куди допускалися найбільш здібні учні «школи рідної мови», вивчалися реальні предмети: фізика, математика, природознавство, а крім них — історія, етика, нові мови (тобто ті, які вже йшли на заміну латини — французька, німецька, англійська, іспанська). І нарешті, остання, найвища ступінь — академії, вищі навчальні заклади для молодих людей віком 18—24 років, які виявили особливі таланти й обдарування. Тут уже готували майбутніх серйозних учених. Багато в чому ці академії нагадували традиційні університети Західної Європи, які почали виникати ще в ХІ — ХІІ століттях.

7  Все життя Коменський виступав за загальнодоступну освіту, без соціальних обмежень, бар’єрів та привілеїв. З огляду на те, що суспільство в Європі ХVII ст. було, по суті, ще феодальним, м’яко кажучи, вельми недемократичним, де станова замкненість повсюдно давалася взнаки, — гуманістична позиція видатного чеського педагога справляє дуже позитивне враження. І напрошується запитання: а як щодо освітніх проблем у сучасній Україні, коли обдаровані діти з незабезпечених родин часто не можуть реалізувати себе, здобувши належну освіту (саме проти цього застерігав справжній демократ Коменський)?

8  Предметом людського пізнання, за Коменським (а роль школи як «майстерні людяності» є тут абсолютно незамінною), мають бути, по-перше, світ можливого (світ ідей); по-друге, світ праобразів (світ духовний); по-третє, світ матеріальний; по-четверте, світ моральності; по-п’яте, світ людської праці (!); по-шосте, світ душевний, світ людських взаємин — і, по-сьоме, світ вічний, світ Божий. Людина (і дитина, і доросла особистість) повинна це усвідомлювати, розвинувши тим самим усе найкраще, що закладено в ній природою та Богом.

***

Кожна людина, хай би ким вона була — учень у школі життя, стверджував Коменський. Знаменитий чеський гуманіст започаткував основи сучасної педагогіки, дав можливість згодом Іоганнові Песталоцці, Льву Толстому, Костянтинові Ушинському, Янушеві Корчаку, Григорієві Ващенку, Антонові Макаренку, Василеві Сухомлинському, багатьом іншим великим наставникам розвивати і вдосконалювати ідеї, які ніколи не стануть застарілою архаїкою.