Сумнівні акценти...

Україна поступово, важко й болісно відходить від радянсько-імперських стандартів у політиці історичної пам’яті, шукає своє  місце у минулому й сьогоденні, відмовляючись від багаторічної практики пропагандистського зомбування мас у всьому, що стосується Другої світової війни. Останні події показали, що вся героїка, пов’язана з 9 травня, може бути дуже легко пристосована для оспівування вже сучасної агресії Кремля, для дискредитації його нинішніх жертв.

А культ ветеранів, створений Брежнєвим (Сталін з ветеранами не надто не церемонився, оскільки вони знали про війну недозволено багато з погляду кремлівського горця), використовувався для замовчування «окопної правди» й створення потрібної ідеологічної картинки. Поступово сформувалася ветеранська номенклатура, що штатно засідала в президіях, відтіснила  на маргінес простих фронтовиків. А сьогодні реальних ветеранів залишилося вже так мало, що вони навряд чи зможуть завадити проголошувати від їхнього імені будь-які бажані начальству гасла. Справді, наймолодшим з них, шістнадцятирічним 1945 року, нині вже 86 років.

Хто доживає до такого віку? Одиниці. Зате не рідшають батальйони бадьорих дідусів 70—75     років, які у момент закінчення війни були малятами й уже з цієї причини не могли брати участі ні в яких бойових діях. У нинішній РФ саме такі трясуть орденами й медалями на всіх патріотичних акціях. І нікого не бентежить той факт, що за даними Держстату РФ у цій країні реальних фронтовиків нараховувалося рівно 21 тисяча 637 осіб. Стільки їх залишилося... Причому це майже все люди хворі й малорухливі. Але їх з успіхом замінюють «ряджені» й суперактивні путінські «комсомольці».

«І НАШИМ, І ВАШИМ»

Але якщо країна наша, хоч і не без зусиль, знаходить своє місце в духовному просторі ХХI століття, то деякі телеканали України ніяк не визначаться.

Ось і ICTV у програмі Андрія Куликова «Свобода слова» все намагався стати над сутичкою, а точніше — знайти максимально нейтральну позицію — «і нашим, і вашим». Спроби ведучого маневрувати між добром і злом, між чорним і білим закінчувалися невдачею, коли сам Куликов не міг виплутатися з власних словесних хитросплетінь. Його чомусь дуже мучило питання про примирення з агресором. Проте примирення можливе лише після перемоги над ворогом, коли зникне загроза країні. Куликов зізнався, що досі дивиться російське телебачення. Це відчувається.

Гості в студії ділилися своїми думками, зокрема громадський діяч Йосиф Зісельс упевнений, що наш конфлікт з Росією — це надовго й щоб вижити, Україна має перебудувати все своє життя за прикладом Ізраїлю, який практично ніколи не жив в умовах миру, що не заважає йому бути цілком процвітаючою країною. У той же час, нам не слід надто розраховувати на внутрішню слабкість Росії: росіяни готові пожертвувати багатьом в ім’я відродження імперії й повернення колоній.

Так, розраховувати на російський Майдан нам не варто, його не буде, як не було внутрішніх безладів у нацистській Німеччині (за винятком верхівкової змови влітку 1944 року). Абсолютна більшість німців підтримувала Гітлера, як сьогодні абсолютна більшість росіян підтримує Путіна.

Куликов надав слово журналістці «Громадського радіо» Сергацьковій, яка заявила про бажаність... програшу нинішньої війни Україною. Ось таке відбувається на ICTV. Перемоги вони нам не бажають.

А пані Сергацьковій, що покинула Крим, хочу поставити питання: ви хочете, щоб те, що тепер відбувається в Криму (обшуки, арешти, допити, тюремні терміни, викрадання людей), відбувалося на всій території України? Невже вона не розуміє, за що б’ється Україна? За всім дійством у студії ICTV відчувалася вправна режисерська рука.

«БАГНЕТИ В ЗЕМЛЮ! ПРОЩАВАЙ ЗБРОЄ!»

На бенефісі капітулянтів у Куликова з’явився і Матвій Ганапольський (радіо «Вести»), який заявив, що про Крим Україні слід забути. Не діждетеся! Щоб наша держава жила, вона не повинна ні на йоту відходити від принципу «Українська Самостійна Соборна держава». Відмова (навіть мовчазна!) від соборності призведе до такого територіального обвалу, який уже ніхто не зупинить. Ганапольський теж намагався черговий раз нав’язати сумнівну ідею, яка загрожує нам поразкою, що нібито на Донбасі немає військового рішення. Там лише таке рішення і є. Якщо Путіна не зупинити силою зброї, він крок за кроком просуватиметься вглиб України, використовуючи будь-які переговори, як димову завісу для прикриття підготовки нового кидка. Уже навіть наші керівні пацифісти визнають, що в Донецькій і Луганській областях зосереджено 50-тисячне збройне угруповання Росії та її сателітів «ДНР» і «ЛНР». Вони що там, просто так зібралися, для пошуків мирного рішення? Без розгрому ворога нас чекає лише капітуляція. Але для перемоги слід по-справжньому воювати, а не імітувати воєнні дії.

СПЕКУЛЯЦІЇ...

Нещодавно я черговий раз переконався в даремності такої структури, як Національна рада з телебачення та радіомовлення. Навіть в умовах фактичної війни вона явно не здатна позитивно вплинути на стан національного телепростору. У мережах київського кабельного оператора «MAXIMUM-TV» вільно функціонує російський телеканал «Время». Цілий тиждень він демонструє пропагандистський фільм «Помаранчеві діти Третього Рейху», злісну антиукраїнську агітку, в якій усе українсько-патріотичне ототожнюється з нацизмом. Ведучий агітки — московський пропагандист Михайло Леонтьєв, на якому проби ставити ніде. Йому асистує ще одна російська українофобка Вероніка Крашенінникова. Вони всіляко спекулюють на тому, що в складі поліцейських формувань Німеччини в період Другої світової війни служили люди різних національностей, зокрема й українці, що дає їм «підставу» для найфантастичніших узагальнень. Проте про масовий колабораціонізм росіян, про їхню участь у війні на боці Німеччини сучасна російська пропаганда умовчує, вважаючи за краще таврувати неросіян: українців, латишів, естонців, кримських татар і т.д. Зрозуміло, мовчать про всесторонню співпрацю Сталіна й Гітлера в 1939—1941 рр. Словом, типовий кремлівський пропагандистський продукт. Коли наш телепростір буде очищено від телевізійних військ противника?

Для ICTV своєрідним політичним «поплавцем» виступає програма «Цивільна оборона», що спокутує гріхи всього телеканалу. Остання передача була присвячена фундаментальним цивілізованим відмінностям між Україною та Росією. Біда в тому, що й той же ICTV роками створював лаковану картинку РФ у свідомості своїх глядачів. Тепер, нарешті, відважилися говорити й показувати правду. Виявилося, що ніякого райського життя там немає, життя там, особливо в глибинці, цілком дике.

Чимала частина Росії в мирний час живе фактично у воєнних умовах: убогість, антисанітарія, старе житло, напівзруйновані будинки. Але російський менталітет такий: плювати, головне «навести лад» в Україні, Грузії, Молдові, а потім і в усьому світі. Для цього мільярди доларів йдуть на роздмухування військового бюджету РФ. Є ще безліч цікавих особливостей російського світобачення, наприклад, специфічне ставлення до приватної власності, особливо чужої. Приватна власність у Росії — ніщо, цар дав — цар узяв. Індивідуальність, особиста гідність, свобода, все те, що настільки дорого українцям, — для росіян є пустим звуком (звісно, за деяким винятком). У Росії влада сакральна, останній за часом текст гімну Російської Федерації починається так: «Росія — священна наша держава». Українці до будь-якої влади завжди ставилися критично, з великою часткою скепсису. Цього не зрозумів ментальний росіянин Янукович, який думав, що навіює підданим священний трепет, а навіював іронію й роздратування. З цивілізованого погляду Росія знаходилася й знаходиться за межами Європи. У цьому й суть розбіжностей цієї країни з Україною, що є частиною європейського цивілізованого, культурного й ментального простору. Як написала про відносини двох народів юна Настя Дмитрук:

«У вас царь — а у нас демократия

Никогда мы не будем братьями.»

Вельми показово, що на 70-ту річницю перемоги над нацизмом до Москви не приїхали лідери країн, які під час Другої світової війни складали антигітлерівську коаліцію. Звісно, як вони могли б сидіти поряд з підполковником КДБ, який нині до дрібниць, до деталей повторює дії біснуватого єфрейтора?

На жаль, нічого на краще не змінюється на радіо «Вести». Востаннє там, у студії Юлії Литвиненко, знову з’явився журналіст Іскандер Хісамов. Його тези були дуже знайомі: від Америки українцям нічого хорошого чекати не варто, й узагалі, що Америка робить у Європі, Мустафа Джемілєв лише заважає кримським татарам знаходити спільну мову з новою владою. Хісамов зарозуміло заявив, що кримськотатарського національного руху взагалі не існує. Невже? Якби це було правдою, то народ досі залишався б у Середній Азії на спецпоселенні, не маючи можливості повернутися до Криму. Саме жертовна боротьба кількох поколінь кримськотатарських активістів дозволила кримським татарам знову повернути Батьківщину, яку у них тепер віднімають. Хісамов дуже побивався, що нібито Джемілєв не дає дорогу молодшим лідерам. Що ж, гість Юлії Литвиненко все робить дуже кваліфіковано... Особливо цікава тирада Хісамова про «геноцид російського народу» в Чечні за часів Джохара Дудаєва, це улюблена теза російської пропаганди, коли треба було виправдати другу чеченську війну під проводом Путіна. Загалом, хісановщина на «Вестях» живе й процвітає. А хазяйка студії полум’яно обурювалася тим, що на кордоні з Росією українці викопали 600 кілометрів ровів, мовляв, як можна, це ж наші найближчі сусіди. Поляки, словаки, угорці й румуни — теж наші найближчі сусіди, але з ними й за часів СРСР існував повноцінний кордон з усіма належними прикордонними спорудами.

ГОЛОВНА БІДА — ВІДСУТНІСТЬ СИЛЬНОЇ ВОЛІ

На каналі «112» обговорювали актуальну військово-політичну ситуацію на Донбасі. Власне, програма «Військовий щоденник» робить це щоденно й досить компетентно, запрошуючи в основному солідних експертів. На думку деяких з них, головна наша біда — це відсутність сильної волі у військово-політичної верхівки України, яка намагається за будь-яку ціну (саме будь-яку!) домовитися з тим, хто намірився знищити Україну. Верховний головнокомандувач, здається, розуміється на військовій справі помітно гірше, ніж на бізнесі, тому все передовірив «паркетним» генералам, які явно не полководці.

Тому окремі ветерани АТО стверджують, що Порошенко воювати не хоче, а Муженко — не може. Верховний усе ще вірить у магічну роль дипломатії, якою намагається замінити армію та військові зусилля. Сам Президент днями знову заявив, що всупереч усій критиці залишається прихильним до свого мирного плану. На жаль, Росія та її сателіти — «ДНР» і «ЛНР»  — плювати хотіли на мирні потуги пана Порошенка. Колишній радник Путіна з економіки Андрій Ілларіонов, на мій погляд, правильно оцінив ситуацію на Донбасі, заявивши: «Ситуація на сході України не має невійськового рішення». Будь-яке невійськове рішення, так чи інакше, приведе нас до поразки...