Від Олекси Довбуша до Фанні Каплан

Часто кажуть, що українське кіно — поляризоване: або авангард і контркультура, або журливий народний епос. І так триватиме, поки аудиторія обговорюватиме всього два фільми нашого виробництва на рік. Проте є шанс, що ситуація зміниться на краще в нових умовах майже повної відмови від російського кінопродукту. Принаймні це може стати поштовхом до збільшення масштабів виробництва своїх фільмів. Цього року Держкіно відновило фінансування за програмою створення та розповсюдження національних фільмів. Першими кошти отримали фільми Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці», Олени Демьяненко «Моя бабуся Фанні Каплан», Юрія Речинського «До дідька», Івана Сауткіна «Максим Оса», а також низка інших проектів. В агентстві сподіваються, що до кінця року отримають фінансування ще сім проектів.

Натомість, поки держава «шкребе по сусіках», щоб знайти хоч трохи грошей на відродження національного кінематографа, ініціативні режисери самі знаходять кошти і йдуть знімати кіно. Однієї з найгучніших історій такого плану був фільм «Міна», який було відзнято в зоні бойових дій на сході України, і творча команда якого збирала гроші на постпродакшн через краудфандингову платформу «Велика Ідея».

«День» зібрав три різні історії зйомок нових українських фільмів.

«МОЯ БАБУСЯ — ФАНІ КАПЛАН»

Одним із найбільш очікуваних фільмів, які готуються на замовлення Держкіно, є, безперечно, стрічка «Моя бабуся — Фані Каплан» — хитросплетіння сучасного світу, журналістських розслідувань та історії кохання і боротьби учасниці революційного руху, чиє ім’я найчастіше згадується в контексті замаху на життя Леніна. Саме за це її без суду розстріляли 1918 року. Зйомки тривали ще з початку травня минулого року і нарешті кіношнє подружжя — режисер Олена Дем’яненко та сценарист Дмитро Томашпольський — заявили про їхнє завершення. Тепер фільму залишилося лише пройти етап постпродакшину, і можна виходити на великі екрани. Наразі, цей фільм із поданих трьох найближчий до фінішної прямої.

— Режисерка фільму Олена Дем’яненко прийняла, як на мене, дуже мудре рішення — зняти в різних ролях другого плану не професійних акторів, а своїх колег — режисерів. Так, роль Дмитра Ульянова зіграв у її фільмі Мирослав Слабошпицький, батька Фанні грає Влад Троїцький, лікаря Гіршмана — Роман Ширман. А на ролі політув’язнених Мальцевської жіночої каторги Олена вирішила запросити переважно різних режисерок, — розповідає деталі зйомок українська письменниця і режисерка Ірина ЦІЛИК, яка також знімалася у фільмі «Моя бабуся — Фані Каплан». — Я розумію, чим вона керувалася: маленькі епізодичні ролі вимагають радше точних типажів, харизматичних образів, за якими проглядається «Я» їхніх власниць...

На кожному знімальному майданчику завжди існує свій специфічний мікроклімат. В Олени Дем’яненко атмосфера на зйомках приязна, дуже жіноча за своєю енергетикою, що й не дивно. Мені як режисеру страшенно цікаво було спостерігати за тим переродженням, яке відбувалося щоранку з усіма героїнями: приїжджають сучасні веселі дівчиська, знімають свої шорти-майки-прикраси-помади, вдягаються в костюми з іншої епохи, ховають смартфони за халяви своїх чобітків, розпрямляють спини, і ось — перед тобою вже жінки 1907 року, кожна зі своєю непростою і зламаною обставинами біографією. Це та проста магія, яка зачаровує мене в кіно чи не найбільше.

В одному епізоді мені довелося вдягтися в кожуха, валянки і зіграти закоцюблу посеред лютої сибірської зими каторжанку. І все це в плюс 30, ви розумієте. Мало не розтанула снігуронька, тягнучи санчата з дровами посеред заметів із штучного снігу. В іншому ж епізоді, навпаки, довелося зніматися в одній тонюсінькій нижній сорочці і при цьому брати участь в бійці — там каторжанки, вибігаючи напівголими з бані, б’ють гуртом зека. Одним словом, корисно зайвий раз побувати в акторській шкурі та відчути на собі, що таке режисерські примхи.

Є дещо химерне в реаліях нинішнього українського кіно, коли Крим знімають в Одесі, Пітер — в Києві, Сибір — на ДВРЗ, а ув’язнені сибірської каторги розмовляють поміж собою українською мовою. Але ж кіно — це світ, в якому знайдеться місце для будь-яких умовностей та історій, якщо ці історії розказані талановито, звісно.

«ГНІЗДО ГОРЛИЦІ»

Уже рік тривають зйомки фільму «Гніздо горлиці», на який також давно очікує українська аудиторія. Його прем’єру було заплановано ще навесні цього року, але через певні обставини (здебільшого відсутності фінансування) процес триває досі. «Гніздо горлиці» — це фільм про заробітчанку Дарину режисера Тараса Ткаченка. В основі фільму — однойменний роман чернівецького письменника Василя Мельника, дипломанта «Коронації слова-2012». У стрічці розповідається про долю жінки, яка змушена покинути рідну домівку і вирушати на заробітки за кордон. Локацій зйомок декілька — Вижниця, Чернівці, українські Карпати та Генуя (узбережжя Італії). Роль головної героїні Дарини, що сама з Буковини, виконує українська акторка Римма Зюбіна, яка, до слова, родом із Закарпаття.

«Коли приїхала на знімальний майданчик, чекала мене там «баба Настя», яка здавала нам будиночки для зйомок. І відразу до мене — «Даринка, ну чисто тобі Даринка», — пригадує Римма Зюбіна. — Не було дня, щоб вона не приходила на майданчик: знімаємо ми чи не знімаємо, в кадр заходить, розцілує, запитує: «Як ся маєш?» Сама вона кілька разів сценарій фільму прочитала і зі мною про мою героїню говорила».

Партнером Риммі Зюбіній, виконавцем однієї з головних ролей — чоловіка Дарини, був актор Віталій Лінецький, який трагічно загинув улітку минулого року. Через це творці фільму мусили переписувати фінальну кульмінаційну сцену. «Без Віталія неможливо було зняти ніяк, це мали бути його очі, його емоції, психотип розрахований на нього... Недаремно саме він грав цю роль», — каже акторка.

За словами головної героїні, два тижні проживання знімальної групи в Вижниці створило неймовірну атмосферу. «Ми всі були, як одна сім’я. Ідемо снідати — говоримо про майбутній день зйомок, обідаємо — про кіно, і на вечері, і після вечері, і навіть вночі — весь час про кіно... Прикро тільки, що наш фільм вже більше року «заморожений», але єдине тішить, що я знову матиму можливість повернутися в атмосферу цієї неймовірної знімальної групи через рік чи два», — ділиться Римма Зюбіна.

Чому фільм називається «Гніздо горлиці»? За сценарієм, на гроші, які Дарина надсилає з Італії, її чоловік вдома будує приватний маєток для зеленого туризму під назвою «Гніздо горлиці». Тема заробітчанства близька чи не кожному українцю, і ця тема, на жаль, є незмінно актуальною вже впродовж багатьох років.

«Мама за кордоном, її донька — вагітна і не знає, як сказати про це батьку, а повертаючись додому, щоб вирішити ситуацію, заробітчанка Дарина розуміє, що вагітна сама — від італійця... — частково розкриває сюжет Римма. — У нашому суспільстві така історія, як у «Гнізді горлиці» — це скандал. А насправді Бог зародив ще одне життя... У нас є дуже багато документальних фільмів такої тематики про абсолютно реальних людей. І всі говорять про те, що це було необхідно — відзняти саме таке ігрове кіно».

Зараз актори добиваються (не без проблем) віз в Італію, де мають зняти ще два сезони — літо та осінь, потім — ще частина зйомок у Карпатах. Тож на швидку прем’єру розраховувати не доводиться. На жаль, часто в українських фільмів доля така ж довга і багатостраждальна, як і в сюжетах їхніх історій...

«ОЛЕКСА ДОВБУШ — ЛЕГЕНДА КАРПАТ»

А тим часом цикл зйомок українського кіно поповнюється новинками. На зміну фільмам «Моя бабуся — Фані Каплан» та «Гніздо горлиці», які зараз на завершальному етапі продакшину, прийшла стрічка «Олекса Довбуш — Легенда Карпат». Сьогодні на Закарпатті знімають фільм, який розкриє одну із найбільш таємних та цікавих сторінок нашої історії. Стрічка про «карпатського Робіна Гуда» дасть змогу кіноманам здійснити екскурс у XVIII ст. та розкриє подробиці з життя і діяльності ватажка визвольного руху опришків.

Олекса Довбуш — легендарна постать, оповита міфами. Cміливець, який намагався відновити соціальну справедливість та захищав простих людей від свавілля панів. Роль народного месника у фільмі виконає лідер гурту «Друга ріка» Валерій Харчишин. У стрічці побачимо й інших музикантів групи. Саме гурту «Друга ріка» довірили і музичний супровід кінокартини. Їхня пісня «Хто, якщо не ти?», що входить до нового альбому гурту Supernation, стане головним саундтреком до фільму.

Продюсерський центр «Магнат-Медіа», який займається зйомками, планує відзняти чотири-п’ять серій. За словами кіношників, на телеекранах історія про народного месника з’явиться 2016 року. Фільм знімають за гроші меценатів та спонсорів. Режисером та співпродюсером фільму став чернівецький підприємець Сергій СКОБУН. Пан Скобун розповів «Дню» про перебіг зйомок, як з’явилася ідея фільму, та наскільки привабливим для українських глядачів є образ «карпатського Робіна Гуда».

— Ідея фільму з’явилася під час розкопок фундаменту однієї із будівель у центрі Чернівців, — розкриває секрети Сергій Скобун. — Ми знайшли архаїчний предмет, який, за оцінками фахівців, є пам’яткою XVIII століття і, можливо, належав самому Олексі Довбушу. Вивчаючи цю знахідку, ми ознайомилися з інформацією про життя і долю цієї  людини і вирішили цю історію екранізувати. А Валерій Харчишин — харизматичний, привабливий і несе в собі та своїй творчості український ідеологічний дух. Він ідеально підходив на цю роль.

Знімальний процес триває синхронно і весело. Актори з легкістю перевтілюються у свої образи, як тільки одягають костюми. У бойових сценах зброя в руках додає їм войовничого духу. Проте трапляються і синці та порізи. Так у одній зі сцен ударом меча було травмовано головного героя. Але це не зменшило його бажання зніматися далі, а навіть навпаки. А якось на знімальному майданчику ми побачили літнього чоловіка, який певний час спостерігав за нами. Пізніше, проходячи повз, побажав нам доброго здоров’я і зник за пагорбом. Після нього небо перестало вередувати (перед цим погода змінювалася щопівгодини). Чи це просто збіг, чи таємничі знання нашого подорожнього, ми так і не знаємо. Та попри все творчий колектив налаштований на продуктивну роботу. Нас всіх заряджає енергія карпатських гір. Якщо ж говорити ширше — Україні та українському суспільству потрібні герої, знакові люди, з яких можуть брати приклад українці, риси характеру яких будуть взірцем, а життєві принципи викликатимуть повагу і зможуть формувати національний дух.