Гарячі теми:

«Політика вінегрету»

Чи здатне російське суспільство зробити висновки зі злочинів Сталіна?

27 червня, 10:59

Постать Йосипа Сталіна викликає сьогодні доволі неоднозначну оцінку в Росії. Суспільство й досі розділено на дві категорії: тих, що називають Сталіна великим політиком, «ефективним менеджером», і тих, що вважають його кривавим диктатором, людиноненависником. За словами російського історика Ігоря Чубайса, влада спеціально проводить «політику вінегрету». «В Росії ніхто не перешкоджає звеличенню Сталіна. Офіційна політика влади полягає в тому, що суперечка про Сталіна корисна, тому має продовжуватися і ніколи (це найголовніше) не повинна бути завершена. Висновки щодо «сталінщини» зробити не можна, можна лише вести дискусію...» — сказав нещодавно Чубайс у коментарі «Дню».

Нагадаємо, нещодавно Федеральне архівне агентство Росії створило сайт «Документи радянської епохи», про що ми вже писали («День», №102 за 14 червня 2013 р., матеріал «Українська специфіка» — тоp-secrets російських архівів»). На цьому інтернет-порталі міститься до 100 тис. документів із особистого архіву керманича СРСР. Проте і тут не все так просто. Як пояснила нам у вже згаданому матеріалі історик Людмила Гриневич, документи на сайті розміщено вибірково, враховано «українську специфіку», тобто окремі архівні матеріали, які стосуються певних подій, пов’язаних з Україною, там відсутні.

Відомо також, що «політику вінегрету» відображають в підручниках з історії, за якими навчаються російські школярі, в іншій навчальній літературі та в цілому в історичних книжках. Наприклад, у статті редактора «Історичної правди» Павла СОЛОДЬКА «Як писати про Голодомор. Інструкція російським історикам», яку ми пропонуємо нижче, йдеться про те, що Федеральне архівне агентство Росії готує тритомник документів, який «спростовує винятковий характер голоду в Україні в 1930-х роках».

Для того щоб не «лише вести дискусію», а зробити певні висновки, пропонуємо вашій увазі чергові матеріали на тему сталінських злочинів. Окрім Павла СОЛОДЬКА, нижче розміщуємо допис російського блогера Ігоря КУРЛЯНДСЬКОГО, який наводить цитати з промови Сталіна на нараді при ЦК ВКП(б) південних областей з питань збирання врожаю і заготівель (20 травня 1933 р.). Також пропонуємо відповіді на запитання «Чи здатне російське суспільство зробити висновки зі злочинів Сталіна?» українського та російського істориків — Станіслава КУЛЬЧИЦЬКОГО та Леоніда ТЬОРУШКІНА.

У своєму блозі Ігор КУРЛЯНДСЬКИЙ (igorkurl.livejournal.com) наводить витримки із промови Сталіна на нараді при ЦК ВКП(б) південних областей з питань збирання врожаю та заготівель 20 травня 1933 р. До видань сталінських творів ця промова не входила («РГАСПИ. Ф.558. Оп.11. Д.1117. Л.11, 12, 15, 18, 21, 22»).

У голоблях держави

Сталін — про насильство й репресії як метод створення нової людини. 1933 р.

«...Як її перевиховати і зробити з неї нову людину (з приватного власника, індивідуаліста. — І.К.)? Це дуже велике питання, як домогтися того, аби вона свої особисті інтереси не протиставляла інтересам держави. Сказати, що ми можемо цього домогтися лише шляхом самого лише переконання, — дурниці. Переконання — дуже велика справа. Масова агітація, — все це дуже добре, але цього замало. Тут потрібна ціла низка засобів економічного, організаційного характеру. Усі ці різноманітні засоби від методу переконання до методу економічного впливу на мужика, плюс репресії, — все слід поєднувати.

Що ми зробили задля того, аби полегшити справу перевиховання куркуля, аби з індивідуаліста перетворити його на рівноправного трудівника суспільства. Передусім, ми перейшли від договірних засад до обов’язкового постачання. Це дуже велика справа. Мужик живе минулим, керується старим, а, тим часом, ми знаємо, що старе має відмерти. Раніше вважалося так: хлібозаготівлі — це план, його треба обговорити, його треба визнати, реальний він чи ні. Цьому тепер покладено край. Наші хлібозаготівлі тепер не план, а закон. Не даси стільки-то гектарів — покараємо. Ось новий погляд, який став керівним поглядом, оскільки ми перейшли від договірних засад до принципу закону, до принципу обов’язкового постачання...»

(Далі вождь обрушився на українського партійного начальника М.М. Хатаєвича, який намагався зменшити хлібозаготівлі селянам).

«... слід керуватися тим, що в нас договірні засади щодо хлібозаготівель поховано навік. Хлібозаготівлі здійснюються тепер не на основі договірних умов, а на основі закону: постачатимете хліб — добре, не постачатимете — покараємо. Ось це треба впроваджувати з усією невблаганністю, з якою ми впроваджуємо найважливіші радянські закони. Справа ця величезної ваги. Якщо ми мужика не вженемо в голоблі держави за допомогою цього закону, він нам зриватиме й інші державні завдання, і у справі державних завдань ми кульгатимемо на обидві ноги. Доти, доки ми мужика не введемо в певні голоблі, доки ми не дисциплінуємо його, як дисципліновано робітника, доти ми не заженемо його в ці голоблі. І хлібозаготівлі є одним з найважливіших засобів на шляху до цього...»

(Далі — більшовики не можуть плентатися в хвості за мужиком, як меншовики, тощо)

«Таке жалісливе ставлення до мужика є, безумовно, підѓрунтям для того, щоб підвести мужика під якнайсильніші і якнайрізкіші репресії...»

Про одноосібників:

« ... Він не сіяв, сподіваючись на те, що може в колгоспів чи радгоспів дещо взяти — вкрасти. Красти дуже важко нині, та й небезпечно. Тому він залишається в безвиході і вмирає. Що ж ви, не знаєте, як він вмирає, чи що? Ви це знаєте. Він залишився без хліба, без насіння, він план сівби не виконав. Кількісно цього одноосібника стане менше, ніж було тоді, коли ми закон видавали...

Товариш уповноважений по Україні Нурінов учора велику промову виголосив, що держава зобов’язана все давати, давати і ще раз давати. Ви знаєте, пане Нурінов, люди, які весь час вимагають хліба і не думають, звідки хліб надходить, вони в нас звуться дармоїдами (Сміх)».