Євроінтеграція: погляд політиків і науковців
Майбутній Вільнюський саміт східного партнерства ЄС, його можливі результати й наслідки в міру його наближення все більше привертає увагу вітчизняного політикуму. Інтенсивні зусилля, які докладає ЄС в цілому та його окремі регіональні групи — країни Балтії, Вишеградської четвірки (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія) для забезпечення підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом, а також і зустрічні зусилля української влади засвідчують взаємну зацікавленість сторін у результативності цієї події загальноєвропейського значення.
Політики Литви, яка з 1 липня перебрала президентство у Європейському Союзі, та інших країн Балтії проводять паралелі між майбутнім Вільнюським самітом і зустрічами лідерів Європи в Копенгагені та Празі 2002 року, після яких було вирішено розпочати розширення ЄС на Схід. Після тих рішень, як відомо, й було створено так звану Вільнюську десятку, країни якої згодом отримали членство в ЄС. Вишеградські ж країни, що завжди підтримували європейський вектор у зовнішній політиці України, на зустрічі глав урядів у Будапешті 14 жовтня висловили однозначну підтримку договору про асоціацію з Україною. Аналітики вважають, що підтримка цих країн матиме вагомий вплив на позицію ЄС щодо рішучого кроку України в бік Європи.
У свою чергу жорсткий спротив Росії євроукраїнським перспективам мав зворотний ефект, і результатом його нині є рідкісне єднання влади й опозиції в здійсненні євроінтеграційних намірів.
У контексті запеклих політичних дискусій про ствердження України в колі держав Євросоюзу, виглядає достойним особливої уваги те, що для вітчизняних науковців євроінтеграційне прямування країни не є ані несподіванкою, ані предметом для схрещування списів, а радше — об’єктом прискіпливого аналізу й випрацювання зважених концептуальних підходів до зовнішньополітичного курсу країни. Симптоматично, що 18 вересня в стінах Дипломатичної академії України при МЗС України на розширеному засіданні Вченої ради цієї поважної установи відбулося громадське обговорення циклу наукових праць «Україна в Європі: контекст міжнародних відносин», представленого на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 р.
До циклу увійшли три колективні монографії — результат фундаментальних досліджень та узагальнюючий виклад науково-теоретичних і науково-рекомендаційних напрацювань двох академічних інститутів — «Інституту всесвітньої історії НАН України» та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Івана Кураса НАН України, а також ряд інших робіт, що складають цілісний науковий доробок.
Присутні, а серед них і науковці провідних вітчизняних наукових та навчальних закладів — Інституту історії України НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Київського національного університету ім. Т.Г Шевченка, Українського інституту національної пам’яті, фахівці Міністерства закордонних справ України та інших установ, висловили свої міркування й щодо вагомості представленого доробку, й щодо обгрунтованості євроспрямувань України.
Один із авторів цього фундаментального доробку і керівник його авторського колективу, директор «Інституту всесвітньої історії НАНУ», заслужений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук, проф. Андрій Кудряченко, характеризуючи новизну й оригінальність представленої на обговорення праці, зазначив, що її актуальність зумовлена потребами нашої держави утвердитись у сучасному світі. За понад 20 років незалежного існування України засади формування її зовнішньої політики, визначення стратегії утвердження на континенті й у світі складалися здебільшого стихійно, без концептуального врахування змін, яких зазнали європейські соціокультурні та політичні обшири під впливом глобалізації та євроінтеграційних процесів. Відповідно, на шляху зміцнення позицій сучасної України в Європі та оптимізації її відносин з близькими сусідами до сьогодні не задіяно значного потенціалу. Виявленню цього потенціалу та можливостей його актуалізації й підсилення присвячено цикл наукових праць
Як своєчасну відповідь на потреби вітчизняної науки і практики та перше системне монографічне дослідження всієї багатовимірності відносин України з Європою як цивілізацією, оцінив доробок науковців ректор Дипакадемії Миколай Кулінич, зазначивши, що євроінтеграційні прагнення України та їхні втілення виявляють свою спадковість і незалежність від внутрішньополітичних змін, від забарвлення партійних прапорів. Дослідження здійснено під кутом зору сучасних завдань соціально-політичної модернізації Української держави та суспільства й є вагомим внеском в теорію та історію міжнародних відносин, європеїстику, українознавство. Водночас у трилогії наголошено на необхідності пошуку та дотримання балансу між європейським та євразійським напрямами міжнародних відносин України, особливо з урахуванням зсуву в ХХІ ст. основного полюсу економічної динаміки та сили в Азіатсько-Тихоокеанський регіон.
Оцінюючи працю науковців, екс-міністр закордонних справ (1990—1994, 2000—2003 рр.) Анатолій Зленко наголосив, що дослідження є грунтовним внеском не лише в розвиток вітчизняної науки, а й у створення міцної історичної та цивілізаційно-культурної опори для вітчизняної дипломатії в її практичній роботі. Воно демонструє усвідомлення як нашої національної ідентичності та самобутності, так і історичної ролі України як носія та провідника європейських цінностей на широкому просторі Балто-Чорноморського регіону та північної Євразії.
Завідувач кафедри зовнішньої політики Дипакадемії проф. С. Троян відзначив творчу своєрідність трилогії, яка позитивно вирізняється серед доволі широкого потоку літератури з питань європеїстики й зумовлена послідовним застосуванням культурно-цивілізаційної парадигми за всього широкого регіонального представництва авторського колективу, учасники якого репрезентують різні регіони України, а отже, й відмінності в баченнях її євроінтеграційного поступу. Водночас перший проректор Дипакадемії В. Ціватий акцентував увагу на тому, що за своїм науковим інструментарієм тритомник гідно наслідує традиції кращих шкіл європейської історичної науки, зокрема знаменитої французької школи «Анналів».
Висновок наукового співтовариства був одностайним: науковий доробок авторського колективу являє собою вагомий внесок у розвиток гуманітарних наук і стверджує високий авторитет історичної науки, уможливлює підвищення ефективності реалізації Україною зовнішньої політики у відносинах з ближнім і далеким зарубіжжям. Цикл праць може бути основою корегування складових стратегії зовнішньої політики України, зокрема на європейському напрямі, зміцненню позицій України в Європі, у сучасних міжнародних відносинах держав і народів і слугує справі задіяння в цьому процесі всіх історично-ціннісних надбань нашого народу, зміцнення складових його європейської ідентичності та культурно-цивілізаційного потенціалу країни. У цьому контексті стратегічно важливим для України постає завдання формування сучасної парадигми відносин з Росією як найбільшою державою-сусідом, яка не повинна містити в собі альтернативу євроінтеграційному курсу, проте має лягати в міжнародний і загальноєвропейський контекст.
За результатами відкритого голосування було вирішено підтримати подання циклу наукових праць «Україна в Європі: контекст міжнародних відносин» на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 р.
Імовірно, реалізація Україною європейського вибору вже на часі. І збіг посилення цього вектора зовнішньополітичних устремлінь української політичної еліти з виходом на широке громадське обговорення фундаментальної праці науковців — це доказ того авторитету вітчизняної історичної науки, який вона стверджує в нашій країні та на європейських обширах.
