Три шляхи приходу до влади

Старт президентської кампанії уже фактично відбувся. Не так давно про свій намір балотуватися на посаду глави держави з парламентської трибуни публічно оголосив Віталій Кличко. Своєю заявою лідер «УДАРу» остаточно розвіяв усі надії прихильників ідеї висунення єдиного кандидата від опозиційних сил уже в першому турі президентського марафону. Його колега по опозиції Арсеній Яценюк відреагував на дії з боку Кличка досить спокійно. Мовляв, опозиціонери вже давно вирішили, що на вибори йтимуть окремими колонами, а тому чергова декларація цих намірів не є новиною. Утім, експерти кажуть, що, крім керманичів трьох опозиційних парламентських фракцій, у президентській кампанії брати участь зголоситься ще щонайменше з десяток позасистемних претендентів, які позиціонуватимуть себе опозиційними. Як наслідок — голоси незгодних із діями влади виборців мають усі шанси «розпорошитися» між низкою явних чи бутафорних кандидатів від опозиції (як парламентської, так і позапарламентської) на президентську «булаву».

НОВЕ-СТАРЕ  ОБЛИЧЧЯ  ОПОЗИЦІЇ

Нещодавно на електоральному полі «УДАРу», «Батьківщини», «Свободи», які, здається, останнім часом встановили триєдину монополію на бренд опозиції, з’явилося одразу декілька нових політичних проектів (у перспективі їх може побільшати). Так, на початку осені бажання створити власну політсилу під назвою «Демократи» виявили колишні «фронтовики» Андрій Павелко та Володимир Полочанінов. Дещо пізніше новоспечений політичний бренд «Праві» представив один із його лідерів, колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко. Об’єднавчим елементом, що пов’язує ці два проекти, є, зокрема, поки декларативні прокламації про зміни внутрішньопартійних зв’язків усередині політичних структур (замість вертикальних на горизонтальні), а також відчутна трансформація риторики партій, яка наразі базується на бажанні відрізнятися від опозиції у ВРУ і, зрозуміло, від Партії регіонів чи тих же комуністів.

«Сама по собі декларація на побудову горизонтальної політичної сили не дасть нічого, — розповіла «Дню» політолог Світлана Машаровська. — Така зміна риторики пов’язана з кількома причинами. По-перше, з намаганням продемонструвати близькість до народу, на противагу відчуженості й закритості парламентських партій. По-друге, створення проекту навколо конкретного лідера вимагає наявності такого впізнаваного та популярного лідера, чим можуть похвалитися далеко не всі». «Нова політична сила, що не має яскравого та харизматичного лідера, має замало шансів на успіх, особливо у вітчизняних реаліях, — констатує Машаровська. — Але варто зазначити, що нові партії, судячи з усього, перебувають у пошуку сміливих ідей і технік. Шкода лише, що інколи це виглядає, у кращому випадку, сумно, а в гіршому — смішно».

Проте політтехнологи вже кажуть, що ініціативу щодо створення цих політичних сил саме сьогодні вони оцінюють як майже стовідсотковий кон’юнктурний проект, який функціонуватиме лише в короткій перспективі. «Частіше це технічні проекти, які створено для того, щоб відбирати голоси в опозиції, — каже «Дню» політтехнолог Тарас Березовець. — Зрозуміло, що найближчі вибори в Україні — президентські, а тому єдиний сенс запуску цих партій — це те, що вони висунуть своїх кандидатів 2015-го. Це будуть технічні кандидати, які відбиратимуть голоси в основних опозиційних кандидатів, тобто в Яценюка та Кличка».

«І хай би що вони казали про мультилідерські структури і таке інше, то треба наголосити, що це лише ефектні вислови зі словникового запасу політичного технолога. Більше того, від цих проектів аж тхне політтехнологіями, — переконує експерт. — Інша річ, що «вихід» є мінімальним. Тобто очевидно, що в сьогоднішніх умовах поляризації суспільства голоси виборців опозиції розпорошуватимуться і чітко йтимуть двом опозиційним кандидатам — Арсенію Яценюку й Віталію Кличку, а ці технічні кандидати наберуть у рамках одного відсотка».

Дещо стриманішої позиції дотримується колега Березовця, політтехнолог Олег Медведєв. «Наразі в Україні існує близько 200 партій, і взагалі в тому, що з’явиться 201-ша, 202-га чи 203-тя партії — немає ані великої трагедії, ані взагалі якоїсь великої події, — сказав Медведєв «Дню». — Це нормально, коли в державі є політична конкуренція. Тому якщо хтось хоче заявити про себе і конкурувати, то, як мовиться, прапор йому в руки... У принципі, поганий той солдат, який не мріє стати генералом, тому нехай працюють і заявляють про себе. Хоча зрозуміло, що серед нових проектів будуть обов’язково й ті, хто отримуватиме свої виборчі прапори в Адміністрації Президента, яка розраховує на те, щоб від основних опозиційних партій чи їхніх кандидатів на президентських виборах відбирати по кілька відсотків голосів», — переконаний фахівець.

Натомість Світлана Машаровська під час спілкування з «Днем» зазначила, що кандидати від цих політсил розпорошуватимуть позиції головних опозиціонерів лише за умови, що буде внесено поправки до закону і президентські вибори відбуватимуться в один тур. Також політолог додала, що на сьогодні в процесі формування та переговорів перебуває близько десяти нових політпроектів, між якими існує декілька суттєвих відмінностей. «Усі новостворювані проекти можна поділити за принципом перебування у владі на тих, «хто хоче повернутись», «потрапити» і «зміцнити позиції», — зазначає Машаровська. — Тож виходячи з такого різного бекграунду, говорити про суто технологічну мету розпорошення опозиційного електорату в усіх випадках все ж не варто». «Що ж до позиції звинувачень, то вона є звичним прийомом як опозиційних, так і провладних сил», — резюмувала експерт.

«А про що вони ще можуть говорити, якщо подібні заяви, скажімо так, «оголюють» внутрішні проблеми опозиції? — прокоментувала «Дню» політолог Вікторія Подгорна. — Наскільки мені відомо, то новостворені партії вже заявили, що на президентських виборах підтримають єдиного кандидата від опозиції. Тим більше, мабуть, початкова мета їхньої діяльності — змінити правила політичної гри, в умовах якої влада — сильна, авторитарна і робить все, що захоче, а опозиція — неефективна, бо елементарно нездатна запропонувати альтернативу і захистити суспільні інтереси. Зрозуміло, що без перемоги опозиційного кандидата справді новим і прогресивним політпроектам не вдасться цього зреалізувати, а тому жодні ігри з партією влади їх не влаштують».

«Звісно, парламентській опозиції не подобається, коли її критикують, бо, мовляв, головне — об’єднання. Заради чого? Заради того, щоб згуртуватися навколо лідера і сказати, який він великий, — нарікає Подгорна. — Перепрошую, але це суспільству не цікаво. Зараз люди хочуть почути, що опозиціонери робитимуть насправді, яким є подальший план їхніх дій. Тим паче, гадаю, такої проблеми взагалі не виникло б, якби процес у середовищі опозиції був справді внутрішньодемократичним».

ОПОЗИЦІЯ  ВСЕРЕДИНІ  ОПОЗИЦІЇ

Крім уже очікуваного створення низки нових політсил, які тільки прагнуть стати політичними важковаговиками, або ж тих, що наразі мають непереборне бажання повернутись у політику після тривалої паузи, на виборах 2015-го до гри можуть долучитися й нинішні народні депутати. Приміром, нещодавно стало відомо, що, крім незадоволених «фронтовиків», тимчасово процес об’єднання з «Батьківщиною» припинила і партія «Реформи і порядок» (ПРП) Сергія Соболєва. Експерти також не виключають, що ближче до 2015-го активізують свою діяльність такі політичні сили, як партія «За Україну!» В’ячеслава Кириленка, «Європейська партія України» Миколи Катеринчука, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, «Солідарність» Петра Порошенка, які свого часу відмовилися «зливатися» в один лейбл із «Батьківщиною». Із позафракційних депутатів імовірною є участь лідера «Єдиного Центру» Віктора Балоги та ексцентричного керманича «Радикальної партії» Олега Ляшка.

Думки експертів із цього приводу різняться. Світлана Машаровська стверджує, що Ляшко та Катеринчук як технологічні проекти є активними й сьогодні, а тому виконуватимуть свої функції й надалі. «Важковаговик Порошенко теж має свій політичний план, який сьогодні проявляється у фінансуванні нових політпроектів та окремих ініціатив політиків, спрямованих, наприклад, на пропаганду переваг євроінтеграції, — вважає політолог. — Можливо, Порошенко захоче зіграти в «Тігіпка-2015», але з тією метою, що «бронза» в першому турі все ж таки забезпечить посаду прем’єр-міністра».

«Я думаю, що, наприклад, ні Кириленко, ні Катеринчук, ні Гриценко на президентські вибори не підуть. А от з Порошенком може вийти так, що в нього виграють політичні амбіції», — поділився із «Днем» Олег Медведєв.

Виходить, що сьогодні, незважаючи на домовленості, вірогідності походу більш як трьома колонами в лавах опозиції не виключають. Ба більше, називають конкретні імена тих, хто так чи інакше може поставити своє честолюбство вище за інтереси країни. «Такі прогнози логічно наштовхують на думку необхідності висунення єдиного кандидата від опозиції уже в першому турі, — зауважує Вікторія Подгорна. — «Дрібні» колони дезорієнтують електорат. Кандидат повинен бути єдиним. Це нормальна логіка, і я так розумію, що саме опозиціонери повинні визначитися з єдиним кандидатом, а ті ж самі нові політичні сили їх, звичайно, підтримають, адже останні на президентських виборах не гратимуть першу скрипку. Тому я все ж сподіваюся, що опозиція раціонально підійде до питання єдиного кандидата і його ім’я ми таки дізнаємося уже в першому турі».

У самій же опозиції перспективи перемоги одного з трьох лідерів — Яценюка, Кличка, Тягнибока оцінюють доволі райдужно. Політтехнолог Олег Медведєв запевнив «День», що кандидатів, які реально зможуть відібрати солідну частину голосів у зазначених лідерів парламентської опозиції, він особисто не бачить. «Того, хто міг би скласти серйозну конкуренцію Яценюку, Тягнибоку, Кличку, наразі немає. Усі решта можуть хіба що за принципом «не дожену, то хоч погріюся» набрати максимум відсотки зо два, — наголосив політтехнолог «Батьківщини». — Сьогодні електоральне поле опозиції цілком структуроване, і воно задовольняє різні смаки. Це не означає, що така ситуація буде статичною і, припустимо, за декілька років не виникне якась реальна потреба в новій політичній силі. Скажімо, на біло-блакитному полі така потреба сьогодні є. Втім, у Партії регіонів це чудово розуміють, а тому дуже пильнують, щоб через їхній, умовно кажучи, бетон жодна травинка не проросла».

ПОТРЕБА ЗМІН

Однак появу нових політичних сил та якісно нових лідерів потребує не лише електорат регіоналів, а й передусім опозиційно орієнтований виборець. На думку політолога Вікторії Подгорної, нині на те, щоб зайняти цю нішу, вже претендує декілька проектів, які проводять свою роботу з людьми «знизу», їздять по регіонах і саме там збирають свою команду. «Навіть більше: можна взагалі говорити, що формується нове покоління політиків, які не збираються грати тільки під волю лідера. Можна сподіватися, що цей процес найближчим часом торкнеться більшості політичних структур. Важко сказати, чи це відбудеться до 2015 року, але після — це 100%», — переконана Подгорна.

Експерти кажуть, що люди готові до появи таких партій, а політичні сили, які сьогодні виникають, просто відчувають цей запит. «Це нормальна реакція на політичну конкуренцію, яка й повинна бути. Це нормальний процес», — зауважує Подгорна. Тож доки основні політичні гравці перманентно готуються до наступних виборів, ініціатори створення деяких нових політичних проектів роблять бодай якісь спроби змінити правила гри в українській політиці.

Очевидно, що технічні претенденти на тих виборах все-таки будуть, але навішувати ярлик підігравання владі кожному непарламентському опозиціонерові, щонайменше, невірно. Доки бренд опозиції є спільним для всіх сил, які стають у позу до нинішньої влади, а отже, для точної перемоги 2015-го їхні зусилля слід об’єднати. Запитань до парламентської опозиції зараз назбиралося чимало, тож гра проти своїх же союзників поза стінами ВРУ навряд чи принесе довгострокові дивіденди. Тим більше, що перспективу узгодження кандидатури найрейтинговішого опозиціонера уже в першому турі президентських перегонів експерти й надалі оцінюють як результат статистичного підрахунку в межах соціологічної похибки. Простіше кажучи, більшість обізнаних уже давно втратила віру в те, що політична доцільність, врешті-решт, візьме гору над парадом особистих амбіцій та цинізму опозиціонерів вітчизняного політикуму. Розв’язка уже незабаром.

ДО РЕЧІ

Виборча підготовка на Закарпатті

Закарпаття на електоральному полі України принципово відрізняється від інших областей Заходу України й швидше нагадує Центр. Тобто тут значною мірою представлено і владу, й опозицію без явного домінування однієї зі сторін. Крім того, для Закарпаття суттєву роль відіграє особливий місцевий фактор, який нині уособлений «Єдиним центром» на чолі з братами Балогами. Тому напередодні президентських виборів позиціонування відбуватиметься трохи іншим шляхом, ніж у сусідніх областях. Про закарпатські особливості майбутніх президентських перегонів ми попросили поділитися спостереженнями відомого в краї політолога Віктора Пащенка

— Штаби чинного президента традиційно формуються на базі місцевих адміністрацій, а «губернатор» О.Ледида змушений щодалі, то більше займати агресивну позицію, бо так, очевидно, вимагає Київ. Питання в таборі Партії регіонів полягатиме лише в тому, чи збереже нинішній голова ОДА свою посаду до виборів, чи буде замінений на ще більш радикального захисника нинішнього режиму, — вважає Пащенко.

— У стані опозиції ситуація набагато складніша та варіативніша. Свій окремий президентський штаб уже пробує створити «УДАР». Користуючись ростом популярності В.Кличка, вони прагнуть залучити до себе нових людей. Хоча поки що ці структури доволі аморфні, а депутат ВР від Закарпаття Валерій Пацкан ще не є достатньо відомою та авторитетною людиною в краї, щоб представляти об’єднану опозицію. Позиції «Батьківщини» та «Свободи» в області ще більш слабкі, тому окремих виборчих структур вони не створюватимуть.

Звідси реальною опозицією на Закарпатті з хорошими організаційними, фінансовими, медійними ресурсами є «Єдиний центр». Свою опору він також має в органах місцевого самоврядування. Іван Балога очолює обласну раду. Мери міст обласного підпорядкування — Мукачева, Хуста, Чопа — та ціла низка райрад також представляють цю силу.

Практично немає сумніву, що Віктор Балога на наступних президентських виборах підтримуватиме опозиційного кандидата. Але на яких умовах і яким способом це буде зроблено, поки невідомо. Із неофіційних джерел є інформація, що до лютого наступного року він рекомендував своїм структурам особливої активності не виявляти. Очевидно, В.Балогу підтримуватиме й очільник місцевої «Батьківщини» екс-нардеп О.Кеменяш, оскільки в них останнім часом склалися добрі як особисті, так і ділові відносини. Тому, на думку Пащенка, остаточне та більш конкретне формування штабів почнеться з весни наступного року, а поки йде зондування ґрунту й концентрація ресурсів. 

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород