Деморалізація як... зброя

Такий неймовірний і передовий винахід як соцмережі разом з таким чудовим явищем, як свобода слова, яке інколи перетворюється нажаль у анархію теревенів, неминуче ділять світ на реальний і вигаданий. Не дарма був винайдений доволі принизливий термін «диванна сотня». Дійсно, експертів, свідків і аналітиків в наш час багато. Але з іншого боку це абсолютно природно. Вакуум інформаційний автоматично заповнюється чутками і плітками. З цього висновок: інформаційний вакуум — це ще один засіб ведення ідеологічної війни. І страждає від нього той на кого нападають. Саме тому ясність і ґрунтовність, а не високопарний популізм, мають стати ознакою інформаційної політики в Україні. Інакше ми будемо плодити «знавців», які свідомо чи по інерції будуть працювати на ворога.

•  Такої ясності, зокрема не вистачає в історії з «кіборгами», а саме чому їм доводиться проводити ротацію під принизливими обшуками так званих «ополченців», а насправді російських військ. Все почалось з грудневого відео з українським військовим на позивний «Купол», який тиснув руку «Моторолі». Те, що трапилось потім інакше як істерикою не назвеш. Кожен вважав, що має право висказатись з цього приводу і проявити «справедливе» обурення. Фактично, не стільки біди було, скільки галасу. Не всім ясно мабуть, що ситуація обміну полоненими — це не парад з гордо піднятими головами і принциповими плювками в обличчя. Це складний, напружений процес, який в будь-який момент з конкретної справи по рятуванню життів може перетворитись в безплідну чергову трагедію. Звичайно, відсутність при таких моментах українських ЗМІ та навпаки присутність російських (як було в історії з «Куполом») перетворює вимушену драму на фарс. Як подавати інформацію вміють російські ЗМІ ми всі знаємо. Саме тому питання треба ставити в даному випадку не до «Купола», а до тих хто нічого не зробив, щоб висвітлити конкретний момент зі свого боку, а значить дали черговий привід для спекуляцій. Створений інформаційний привід, а отже запит на інформацію. І російські ЗМІ, які явно переграють наші, моментально задовольняють цей попит.

Для повноти картини приведу приклад осінньої поїздки з Луганська через відповідні блокпости. Нас обігнав автобус, який ми згодом побачили на одному з українських блокпостів і з якого вийшли... казаки та інші люди в камуфляжі. Зброї при них не було, але були... пляшки горілки. На наших очах ворогуючі сторони зустрілись з метою явно не перестріляти один одного. Що на це має сказати пересічний диванний воїн? Зрада! Насправді, таких ситуацій безліч, так само як фактів обміну мобільними телефонами, коли бойовики інколи попереджали наших бійців про чергову атаку. Більш того, є свідчення військових, коли бойовики робили попереджувальні постріли для того, щоб українські солдати встигли сховатись. Це війна. Вона така. Дивна, потворна, жорстока і навіть по-своєму людяна. Ті хто вчора вбивали один одного сьогодні обмінюються полоненими, щоб завтра знову вгризатись в горлянки. З цього приводу військові, звичайно, не особливо бажають говорити, адже легко кожне слово трактувати по-своєму. Тим більше, коли дехто тільки й чекає на «гарячу свіжину» для вражаючих історій.

Але подібні історії не применшують справедливого обурення іншими речами. Нещодавно в мережі з’явились чергові фотографії з коментарями, які важко тлумачити без рефлексії. А саме Руслан Смещук на своїй сторінці в Facebook пише:

«Ротація захисників донецького аеропорт зараз проходить через території, що підконтрольні «ДНР». Вантажівки з солдатами в обумовленому місті вже чекають озброєні люди, які називають себе воєнною поліцією «ДНР». Там вони оглядають особисті речі солдат і їх транспорт. Провозити можна стрілецьку зброю з однією обоймою, і лімітовану кількість патронів у ящиках. Це все відбувається в рамках Мінських угод... Бійці, звичайно, можуть проїхати з боку Пєсок — і не переносити такої ганьби, але у них наказ». Смещук додає: «Згідно з вимогами терористів, українським військовим дозволяється провозити в аеропорт харчі, особисті речі, одну одиницю індивідуальної зброї, один магазин патронів до автомату Калашнікова і до 90 патронів в ящику».

•  Ігор Луценко в свою чергу на своєму блозі так прокоментував ситуацію: «Сьогодні (9 січня 2015) українська влада офіційно визнала, що наша ротація в донецькому аеропорті відбувається через російський блокпост. Характерно, що це сталося ЛИШЕ після того, як в мережі з’явилися неспростовні візуальні докази діяльності такого блокпосту. До того офіційні українські особи все заперечували (інколи досить агресивно). «Неофіційно» це було відомо давно. Як відомо і про те, що наказами командування ЗСУ обмежувалися можливості ведення вогню по російських військах, що декілька разів у Піски під Донецьком поступав наказ відступити. І лише непокора добровольчих батальйонів змушувала «офіційну» Україну вдавати вигляд, що це її воля — воювати за донецький аеропорт і тримати Пєски».

Міністр оборони Степан Полторак підтвердив наявність домовленості щодо ротації українських військових в донецькому аеропорту в рамках тристоронньої контактної групи під наглядом ОБСЄ. М’яке формулювання, яке зовсім не відбиває реального положення. По факту українських військових обшукують російські солдати під виглядом «ополчення». Що таке нагляд ОБСЄ по гіркому досвіду давно відомо.

«Ми можемо завезти і озброєння, і провести ротацію в донецькому аеропорту, — сказав Полторак, — але виникає загроза життю особового складу. Тому контактна група, яка там працює домовилася про те, щоб безперешкодно особовий склад, який заїжджає на територію аеропорту пропускався, у тому числі, і через блокпост так званої «ДНР».

•  Щоб ця історія не обростала шаром чуток і пліток, треба щоб її пояснили не тільки військові, які в основному дуже неохоче коментують цю інформацію здебільшого скупо відхрещуючись фразою «та знаємо...». Ґрунтовне пояснення має дати влада не лише в обличчі міністра оборони, адже мова йде про велике тло для спекуляцій і трактувань. Хоча, звичайно, не обов’язково ходити до ворожки, щоб передбачити коментарі керманичів — вони, звичайно, піклуються про життя військових. Саме тому вони примушують проходити вояк крізь принизливий «шмон» російськими солдатами та бандитами, які, звичайно, всіляко роблять щоб обмежити боєздатність наших військових. Що це означає? Аеропорт, як відомо, не зданий не завдяки геніальності столичного керівництва, а виключно із-за героїзму добровольців. Їх відданість, патріотизм і кмітливість стали цеглинами в єдиній стіні «Фортеці Духу». Саме їхні моральні якості стали бронею, яку не пробила ні бандитська зухвалість, ні російська натренованість та техніка. Як перемогти «кіборгів»? Лише деморалізувавши їх. І подібні речі саме на це спрямовані.

•  Один з «кіборгів» Ігор прокоментував ці повідомлення так: «Можу лише сказати, що військові тільки виконують накази. А політики домовляються і вирішують на своєму рівні. Ми лише інструмент і зовсім не головний в цій специфічній війні».

Специфічна (!) війна — фраза, на яку варто звернути увагу в коментарі трохи розгубленого військового.

Взагалі ставити питання на цю тему військовим було вкрай важко. Їх відчутно це принижує і обурює. Більш того — вони явно про щось недоговорюють, посилаючись «на верх». Один луганський військовий взагалі мене попросив писати більше про Донецьк, ніж про Луганськ, адже в Луганську, за його словами, «мир, дружба, жвачка». Дивний вислів на тлі бойні в Станиці-Луганській за день до того. При цьому вже другий місяць відбуваються сутички між самими бойовиками, за якими видно, що російська влада просто вичищає неблагонадійний елемент для встановлення власної вертикалі впливу в регіоні. А ми, виходить, спостерігаємо і чекаємо, виправдовуючись тим, що використовуємо ці паузи для переозброєння. Як відбувається таке переозброєння всі почули, коли один з комбатів не прийняв танки, що мали надійти до військових. Виходить, що на відремонтованих танках не було... рацій. Виходить, що Президент, який вручає солдатам танки без рацій сам не знає, що надає неукомплектовану техніку? Зрозуміло, що не справа Президента особисто лізти до кожного танка і перевіряти комплектацію, але бардак очевидний.

«Солдати дуже негативно відносяться до «шпону» на постах перед аеропортом. Але всі розуміють, що це політичне рішення. При цьому треба розуміти, що є люди, які готові воювати і не завжди при цьому усвідомлюють загальне становище. Існує виправдання цій ситуації, що якщо люди заходять на аеропорт через подібний «шпон», то вони хоч би заходять туди живими, адже захід через Пєски може скінчитись загибеллю через обстріл. Але й там є коридор. Є інші шляхи заходу. Тобто солдати відчувають, що щось відбувається дивне, незрозуміле. Серед військових існує розуміння, що війна комерціалізується, що для когось вона стала бізнесом. Для когось не важливе приниження солдат, для когось не важлива смерть одного, десятка, сотні людей, а важливі якісь інші цілі. Останнім разом я не пішов на ротацію в аеропорт, тому що розумію, що не можу пройти через те приниження. Не хочу. Вибачте... Краще під кулями ніж через той блокпост, де мене обшукають і залишать один рожок за патронами».

•  Це були слова солдата, який ще місяць тому воював в Донецькому аеропорту і ладен був захищати нашу «Фортецю духу». У мене, як у громадянина, не має до нього питань. Він доброволець, який воював і воює на власний розсуд. У мене є питання до тих хто створив умови для деморалізації найсильнішого і наймотивованішого сегменту військових — добровольців. Вояки з «Правого сектору» відверто кажуть, що ладні іти на аеропорт через злітну смугу, аби тільки не через пости російських «миротворців», які забирають у них озброєння і обшукують українських військових, як «підозрілих хлопчиків». Багато добровольців ладні іти через Пєски, через обстріли, як то було завжди. Адже нічого в принципі не змінилося, окрім рішення командування слідувати принизливим обшукам зі сторони ворога. Так, зокрема, поступив батальйон «ОУН», який 10 січня прорвався через Пєски до Донецького аеропорту, при цьому прийнявши бій.

«Влада хоче продовжувати війну, розповідаючи про мир. Вона спеціально затягує ситуацію. Вона хоче домовлятись і відтягувати час, — говорить солдат Михайло, — комусь війна, а комусь мати рідна. Я не піду під «шпон» сепарів. Краще під обстріл! Адже якщо ти туди (в аеропорт) і доїхав живим, то там же тебе виб’ють снайпери. Ти їдеш туди з одним рожком. Тобі ворог вказує, що ти маєш везти з собою! Щодо останнього у влади є завжди рекомендація — не панікувати! Хто має не панікувати? Ми, які знаходяться на своїй землі, чи бандити, які не проживуть без гумконвоїв? А вони реально без них не проживуть і не зможуть воювати! Адже Росія їх забезпечує всім — від їжі до зброї. І ми, виходить, маємо ще й перед ними звітувати на своїй землі!».

•  Звичайно, не варто драматизувати систему, яка поступово, через складні перепони намагається модернізуватись. Але є тривожні сигнали. Коли військового примушують іти на приниження — це сигнал вкрай тривожний. Коли Президент дає армії недоукомплектовані танки — це теж вкрай небезпечна звістка! Коли ми бачимо на екрані чергові посмішки чергових упорядників — це ознака біди!