Як не дати екс-регіоналам розхитати ситуацію?

Правове поле в Україні останнім часом коливалось суттєво. Найганебніше в історіях з висуванням звинувачень низці осіб, що люди перестали вбачати в них щось серйозне і з іронічною посмішкою спостерігають за арештами і звільненнями як за кримінальним постановочним серіалом. Ефектний арешт екс-голови служби НС Сергія Бочковського, який з кам’яним обличчям простяг руки для наручників на засіданні уряду, перетворився на анекдот. Суддя спочатку відмовився тримати під вартою Бочковського через брак підстав. Згодом Бочковського посадили-таки на два місяці під заставу в більш ніж мільйон гривень. Як казав пан Єфремов, дуже нагадуючи Олександра Івановича Корейка з відомого твору Ільфа і Петрова, — «у мене таких грошей немає». Але в Олександра Сергійовича знайшлися друзі і тепер він, на відміну від чиновника Бочковського, з «таким щастям і на свободі». Хоч і з браслетом.

•  Увага глядачів телебачення сфокусувалася на цих екранних маніпуляціях у той час, як мудрий Коломойський сам понизив градус обурення в суспільстві щодо його відставки. Після перемовин з Президентом Коломойський з усмішкою запевнив загал у добрих стосунках з Порошенком, з гумором визнав, що на місті голови держави звільнив би себе вже давно і що не має жодного конфлікту, крім як конфлікту Коломойського-бізнесмена з Коломойським-губернатором. Збавив оберти і Геннадій Корбан, який перед цим розвинув тираду обвинувачень у бік центральної влади зі справедливим натяком на те, що Дніпропетровськ урятував Україну. Звичайно, незважаючи на такі заяви, все одно в суспільстві побутує думка, що олігархи вирішили одного зі своїх колег позбавити адміністративного ресурсу, а останньому нічого не залишилося як відступити. Але є й інша версія відставки Ігоря Валерійовича — це тиск Кремля. Путін добре пам’ятає роль Коломойського рік тому. Коломойський під час можливого нового наступу Путіну на дорозі не потрібен. Остання версія болить і в неї якнайменше хочеться вірити. Але, як то кажуть, народ говорить...

Хоч як крути, але в картині, що склалася минулого тижня, є чимало розбіжностей. Народ звик, що обвинувачені особи виходять «з-під носу» під заставу або «вилітають» у вікна багатоповерхівок. Як правило, хвилі звинувачень, які чомусь самі по собі не мають потужного ґрунту, спочатку покликані відволікти увагу від чогось кричущого, потім розтягуються туманом кволих заяв у часі, а згодом забуваються. Так сталось зі «справою Єфремова», що з’явилася під час здачі наших позиції в Дебальцевому. Багато хто махнув рукою на Дебальцеве і відкривши рота спостерігав за тим, як виправдовується одіозний «сепаратист» за свої абсолютно абстрактні вислови. Потім застава, нові звинувачення, знову (вже смішна) застава, браслет, тиша. Тепер Єфремов живе собі на Подолі, а місце інформаційного приводу «справи Єфремова» посіла справа проти судді, яка його відпустила. Знову репортажі, знову картинка, знову тиша, яку змінила справа загиблого Чечетова, яка своєю чергою канула в Лету за природних обставин. І що далі? Очікувано мали б з’явитися нові справи «без логічного завершення» під час низки гучних подій. І вони з’явились. І події, і справи.

У час коли в Україні хтось вирішив терміново позбавити Коломойського посади голови Дніпропетровської ОДА, з’явилася «банда Гордєєва», або, як її називають, «злочинна група Дениса Гордєєва», яку спочатку звинуватили у вбивстві працівника СБУ, а згодом уже у 13-ти, ще невідомих загалу, злочинах. У цій справі проходять серйозні прізвища, як-то Корбан, Олійник, Денисенко, що додало до кримінального присмаку ще й політичного душку. І історія ця, повторюю, набрала обертів саме тоді, як упав у немилість тепер уже колишній голова Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський.

Радник голови СБУ Маркіян Лубківський виправдовувався, що в справі Гордєєва немає політики, СБУ не виконує політичних замовлень і наголошує на необхідності відкритого суду над злочинцем. Гордєєва ж, на відміну від Єфремова, можна і посадити, і розкрити по його слідах ціле злочинне угруповання. Не будемо дивуватись, якщо ця «банда» виявиться винною ще й у виконанні замовних убивств (історія нам підкаже приклади, як-то «банди Кушніра», що «вбила» всіх кого можна і справа якої рік тому зникла з Генпрокуратури в напрямку Криму). Журналістам варто прискіпливо стежити за справами, що забуваються і затираються за офіційними заявами і формальними звітами.

Але які наслідки цих подій і справ? Країна бачить, що на кордонах з окупованими територіями повним ходом процвітає контрабанда, працівника СБУ вбиває людина з тризубом і патріотичним гаслом на футболці, а Коломойський чомусь уже непотрібний на своїй адміністративній посаді. І все це відбувається, так би мовити, на нашому березі. А що на березі ворога та його відвертих агентів впливу?

•  Олександр Вілкул (той самий з яким у Коломийського, за його словами, теж не має конфлікту і який вимушений бути проросійським) на своїй сторінці в Facebook написав: «У вівторок, 31 березня, буде представлено опозиційний уряд. Як віце-прем’єр-міністр я займатимусь у ньому питаннями промисловості, нової індустріалізації і відновленням Донбасу». Йдеться про так званий тіньовий уряд, до якого мають увійти представники «Опозиційного блоку». Головою цього уряду опозиційники планують призначити Бориса Колеснікова. Не менш цікаве прізвище значиться навпроти віце-прем’єра із соціальної політики і пенсійній реформі. Ним має стати Наталія Королевська. Серед інших гучних регіонально-опозиційних прізвищ Костянтин Грищенко, Євген Мураєв, Михайло Папієв, Вадим Рабінович та навіть Костянтин Стогній. Ця команда грозиться в черговий раз «виводити Україну з кризи». Звичайно, у пересічного українця постає запитання — чому цей список складається з тих прізвищ, які мають значитись у зовсім інших списках. Наприклад, у списках поданих у розшук. Борис Колесніков, який у лютому «викупив» Олександра Єфремова з-під варти, сам добре пам’ятає час, коли довелось дивитися на світ з-за грат. Чимало запитань і до Наталії Юріївни Королевської, тісний зв’язок якої з регіоналом у браслеті Єфремовим відомий загалу. А от до пана Рабіновича з командою його нових друзів по «уряду», з’явилися ще й нові запитання. Зокрема, що означають його заяви 26 березня в Одесі, які пролунали в ефірах місцевого телебачення і які неможливо знайти Інтернеті. Наче і не було зовсім цих заяв про «хунту» і «антинародний режим», які чули одесити.

•  Але тон тих висловів зберігся в офіційних заявах одеського крила «Опозиційної партії». Опозиційники пропонують «альтернативу геноциду (!) центральної влади» (trassae95.com). Наголошую на слові «геноцид». Саме з цього терміна почалась окупація України рік тому в Криму та Донбасі. Саме з розмов про «геноцид» (!) російськомовного населення в Одесі почалося розгойдування ситуації в приморському місті і завершилося трагічною провокацію ГРУ 2 травня 2014 року. І ось тема «геноциду» (і це в час, коли в Україні українців убивають за те, що вони українці!), розкручується знову. Представники опозиції знову заговорили про 2 травня, яке тоді російські ЗМІ перетворили на привід представити українців у найчорніших барвах. Чи не час уже ввести відповідальність за подібну «гру» із закликами? Вже не кажучи про сам факт активної діяльності тих, хто не скриває своєї проросійської спрямованості.

«Думаю, відсотків 80% людей, які сьогодні є провідниками «Опозиційного блоку» мали б мати справу не з українськими виборцями, а з представниками правоохоронних органів, — коментує «Дню» політолог Михайло Басараб. — Ці люди мають безпосередній стосунок до тих злочинів, які скоїв Янукович і його найближче оточення. Тільки дуже шкода, що лише невелика купка колишніх прибічників і соратників Януковича втекли. Всі інші залишились в країні, багато хто з них стали народними депутатами. Тому я думаю, що і «Опозиційний блок», і Петро Симоненко роблять такі політичні провокаційні заяви і кроки, при цьому почуваючи себе достатньо вільно лише тому, що влада в даному випадку не доопрацьовує. Проблема в правоохоронній системі, яка неспроможна покарати злочинців, людей, чию провину довести достатньо легко, адже їхні публічні дії лежать на поверхні. Вони задокументовані у ЗМІ, підтверджуються відео і фото фактами. Не даремно, що зараз побутує сарказм, що нинішня Україна нагадує пізньоющенківський період, період реакції, яка довела до перемоги Януковича в 2010-му році. Люди, які безпосередньо приймали участь у роздмухувані війни на сході України, не можуть бути депутатами Верховної Ради. Як так буде тривати і далі, то ці негідники дуже скоро перейдуть від заяв до конкретних дій — безумовно за допомогою російського капіталу і консультантів ГРУ Генштабу РФ».

Наразі Одеса готується до 10 квітня — дня визволення від фашистських загарбників і це свято, яке рік тому не вдалося перетворити на другий фронт проти України, може бути використано ще раз. Це очікувано і ясно. Так саме ясно, що Путін не готує «тупе» просування на Донбасі. Він чекає і готує відповідну ситуацію по всьому південному-сходу країни. Це і буде його реванш, реалізація підступного плану, який того року в нього не був здійснений повною мірою. Тоді Путін вважав, що Україна, як і Крим, з винищеною і пограбованою армією (згадаймо відомий твіт Рогозіна в грудні 2013-го «над Києвом безхмарне небо» — перефразування кодового сигналу державного заколоту в Іспанії), в страху від провокацій відійде до нього без особливих зусиль. Так не сталось. У нас з’явилися добровольці і волонтери. А ще у нас був не святий, але свій «жидобандерівець». І, якщо рік тому Ігор Коломойський фактично організовано і рішуче захистив не лише центр, а й південь та Харків, то на кого тепер сподіватися в цих регіонах? На «вимушено проросійського» Вілкула?

•  А тепер додамо абзац «не в тему». Ввечері 29 березня за даними громадського активіста з Луганська Дмитра Снєгірьова, зафіксована колона з 19 танків і чотирьох БТР, яка перетнула кордон з боку Росії. Важка бронетехніка рухалася з боку міста Краснодон. Раніше повідомлялося про те, що в Україну з території Росії вторглися 22 танки, про що заявив заступник командуючого антитерористичною операцією на Донбасі Валентин Федичев. За його інформацією танки пройшли з боку пункту пропуску «Гукове» у напрямку ремонтно-механічного заводу в Свердловську Луганської області. На думку Дмитра Снєгірьова, можна констатувати, що бойовики використовують так зване припинення вогню для передислокації та накопичення техніки та живої сили в місцях ймовірного наступу, а саме: Станиця Луганська, Щастя та Лисичанськ.

Путін не повторюватиме помилок. Наразі триває операція по всьому південному-сходу України з розхитування ситуації і накопичення техніки Уже повною мірою використовуються системи залпового вогню на Донбасі, а перманентні вибухи в Харкові й Одесі це лише частина загального плану. До речі, саме на 10 квітня очікується, що подібний імовірний вибух може мати криваві наслідки. Звичайно, дивуватися «візитівкам Яроша» тоді буде не варто. Якщо уважно придивитися до російського інформаційного поля під час загибелі українських активістів у Харкові, то побачимо, що росіяни впевнені в організації тих смертей саме... «ультраправих українських націоналістів». І це теж не дивно і очікувано. Так само як і очікуваним є той факт, що танки завозяться на Донбас не для іржавіння, а на виборах у Гагаузії перемагає саме проросійський кандидат. Путін чекає часу «Х», коли «над Україною станеться безхмарне небо», і який очікувано має відбутись, особливо, коли ми самі ослаблюємо спротив зсередини.