Які перспективи Євромайдану?

«Студентський страйк», «Не підемо, доки не підпишуть Угоду», «Майдан - не каток, Україна – не совок» - приблизно з такими лозунгами вчора сотні тисяч молодих людей по всій Україні провели всеукраїнський двогодинний попереджувальний студентський страйк. Усі, хто мав змогу – приїхав мітингувати в Київ на Майдан Незалежності, решта – вийшли до центрального входу рідного вишу, аби захистити свій шанс жити в європейській країні. Головна вимога студентів – президент Віктор Янукович, повинен підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Молодь каже, що має проблему, з якою боротиметься винятково мирним і демократичним шляхом. «Ми хочемо, щоб Європа зрозуміла, що український уряд і Президент – не вся Україна, а більш рушійної і відважної сили, ніж студентство – немає», - ділиться сподіваннями студентка КНУ ім. Т.Г. Шевченка Дарина. Вона, як і більшість учасників Євромайдану, є дитиною української незалежності. Колись з уважністю слухала розповіді своїх батьків про роки їхньої молодості, проведені під знаком студентської Революції на граніті та роки зрілості, які пройшли під егідою помаранчевих трансформацій 2004-го. Зараз же вона та її однолітки прагнуть довести справу своїх попередників до кінця і таки змінити Україну на краще.  «Тільки так ми можемо продемонструвати свою позицію і хочемо, щоб на Євромайдан вийшли всі українці. Не лише студенти», - говорить Даша.

Напередодні акції протесту в інтернеті поширили ролик, в якому студенти сказали, що «у них, як і в тисяч їхніх друзів по всій Україні, також є пари, їм необхідно здавати контрольні, модулі, писати дипломні і готуватися до сесії, але головний іспит їхнього життя проходитиме в найближчі декілька днів, а тому не продемонструвати свою громадянську позицію просто неможливо».

Студенти готові до революції, але, в той же час, консолідовано запевняють, що виступають проти політизації нинішніх мітингів. Спочатку заборону виступати політикам на євромайдані біля пам’ятнику Шевченка  ввели спудеї Львова, потім – до їхньої ініціативи приєдналися і в інших містах. На днях, коли один їз лідерів опозиції намагався попіаритися на тлі велелюдного студентського протесту в Києві, його демонстративно «зафукали», так і не дозволивши стати героєм красивої телекартинки. «Всі політики однакові: завжди обіцяють нездійсненне, але ми - не політики, - каже студентка із Харкова Галя, - Дурити своїх колег-студентів ми не будемо, бо невідомо, чим ці всі мітинги закінчаться. Але погоджуватися з тим, що зараз відбувається не можна. Треба боротися. Нехай навіть із кожним днем цієї надії стає все менше».

«Ми вважаємо, що не варто здаватися, - підхоплюють студентки Львівського університету імені Франка Олена та Іра. - У декого вже падає дух, але ми сподіваємося, що буде збиратися все більше людей, особливо студентів, і це все ж якось вплине на рішення Януковича».

Проте і ілюзій стосовно того, що український гарант таки дослухається до думки мільйонів українців, молоді хлопці та дівчата також не плекають. До того ж, план «Б» у них, на відміну від багатьох політиків, які, здається, ще й досі не знають як правильно розпорядитися енергією Майдану, все ж є. 

«Навіть якщо президент не підпише Угоду на цьому саміті, то в нас ще буде час до березня, - наввипередки говорять дівчата. - Світ побачив нашу акцію і тепер розуміє, чого хочуть українці і скільки з нас насправді підтримують євроінтеграцію. Тому хочеться вірити, що навряд чи одна людина, нехай навіть лідер держави, може знехтувати цими думками і зважати тільки на свої бажання».

«Якщо підписання Угоди буде відтерміноване, то сюди має приходити ще більше людей, має бути революція, - захоплено додають підлітки. - У крайньому випадку, Асоціацію підпише інший президент. Але ми закликаємо усіх приєднуватися вже зараз і зробити все для того, щоб переконати владу. Часу мало, але шанс все змінити ще є».

У той же час, люди старшого віку (незважаючи на те, що на днях депутатка від Партії регіонів Олена Бондаренко заявила, що на Майдан ходять лише безробітні студенти, які втекли з пар), котрі також із червоними від холоду носами, в теплих рукавицях та з україноєесівською символікою в руках стоять на столичному Майдані Незалежності, оцінюють ситуацію більш скептично і кажуть, що рівень незадоволення населення навряд чи можна порівнювати з подіями дев’ятирічної давнини. Тим більше, що на їхню думку, на Євромайдані немає організатора, який би організовано скоординовував дії мітингувальників. «Усе відбувається доволі хаотично: приїжджі із регіонів страйкарі здебільшого «кучкуються» в окремі групи, а в екстремальних ситуаціях покладатися треба винятково на себе і своїх товаришів, - нарікає 40-річний сумчанин Олег. – На цьому Майдані ніхто не каже, що потрібно робити, тому виникає потреба в самоорганізації. Ми координуємо свої дії в окремих групах і вливаємось у загальний процес. Хоча, мабуть, це і робить цю акцію незгоди настільки сильною».

Натомість народний депутат від «Батьківщини» Сергій Соболєв запевнив «День», що вчорашнє об’єднання двох євромайданів (партійного на Європейській площі і громадського на Майдані незалежності) та відмова від партійної символіки і є головною ознакою того, що узгодження дій таки відбувається. «Координація триває постійно, - говорить опозиціонер. – Ми створили єдиний штаб і зараз через спільні наради скеровуємо подальші процеси. Усі ж відповіді на питання, що людям робити далі, три опозиційні сили вже представили у своїй резолюції на мітингу в неділю».

«Ми маємо зрозуміти, що не буває політичних вимог окремо від європейської інтеграції, бо все, що нам потрібно змінити на шляху до Європи – це політичні реформи. Їх неможливо втілити без політичних вимог. Тому у єдиному прагненні до євроінтеграції я не бачу жодної суперечності між опозицією та громадянським суспільством», - підкреслив Соболєв.

Коли говорити про настрої і перспективи Євромайдану, то наразі ситуація виглядає так, що більшість людей розуміє – Вільнюського дива не буде. От тільки дехто говорить про це вголос, хтось – пошепки, а левова частка незгідних з «європаузою» все ще сподівається на краще. Молодь і представники активної громадськості прагнуть підписання Угоди про асоціацію будь-якою ціною (як не як, а за останній тиждень іти на майдан з українською символікою та європейськими прапорами стало трендом) і хочуть, аби про це почув увесь світ. Навіть якщо при цьому імовірність того, що влада їхній клич почує – мінімальна.

Учора у Facebook навіть запропонували повторити живий ланцюг 1990 року і організувати в день Вільнюського саміту, 29 листопада, «Євроланцюг» від Майдану Незалежності у Києві до найближчого кордону з європейською країною. Можливий маршрут: Київ-Житомир-Рівне-Львів-Перемишль. Його довжина -  625 км. Для цього потрібно 520 тисяч людей, порахували автори ідеї. Так можна знову продемонструвати, що прагнення стати частиною Європи робить монолітною всю Україну.

Однак крім цього, небайдужі вже запропонували свої конкретні плани дій для об’єднаного Євромайдану. Авторами виступили громадські активісти Олександр Солонтай та Ігор Луценко, які систематизували свої пропозиції в єдиний узгоджений проект плану (чого вже віддавна потребують ті, хто стоять на євромайданах і до чого вже неодноразово закликали медійники). Серед методів в разі непідписання Угоди – виключно ненасильницький протест, який включатиме всеукраїнський страйк, мирне блокування органів влади та головної резиденції – Межигір'я як демонстрація відповіді українців на провал асоціації.

«Перемога зараз ближче, ніж будь-коли, засобів для її досягнення – більш, ніж вдосталь. Потрібно лише не схибити і зробити все правильно», - наголошують автори плану. «І… на цей раз довести справу до кінця та показати, що ми, українці, вже готові стати європейцями. Навіть якщо чинна влада переконує, що це не так», - впевнено додала «Дню» одна зі студенток-учасниць столичного Євромайдану.