Близькосхідний конфлікт вже постукав у наші двері
У нинішньому арабо-ізраїльському зіткненні спостерігаються досить тривожні тенденції, на яких, на жаль, недостатньо акцентують увагу під час висвітлення конфлікту, що загострюються на Близькому Сході. Оскільки в цьому протистоянні явно простежуються відмінності від попередніх не тільки великих конфліктів, а навіть попередніх аспектів протистоянь.
Якщо взяти до уваги один із аспектів — технічно-технологічний, то, як видається, повною несподіванкою було як для світової спільноти, так, власне, й для самих ізраїльтян, те, що у терористів з’явилися ракетні системи нового типу. Якщо раніше палестинські чи інші ісламські екстремісти обстрілювали ізраїльські території за допомогою ракетних систем типу «Кассам», котрі можна було лише умовно назвати ракетними, оскільки вони були приблизно ж на тому рівні, на якому колись моделювалися ракети у піонерських гуртках колишнього СРСР, і які могли пролетіти щонайбільше декілька кілометрів, то зараз з’явилися ракетні системи, котрі досягають цілі на відстані, принаймні, 30-60 кілометрів, причому досить влучно.
Очевидно, що для створення подібних систем потрібні сучасні технології. Технології виробничі, технології конструкторські, та й, власне, технології використання. Оскільки будь-яка ракетна система, якщо вона не запущена з суворим дотриманням технологій, влучити на відстані 30-60 кілометрів прицільно не здатна, бо це суттєва балістична проблема. Отже, якась невідома третя сторона спонсорувала екстремістам подібні системи, оскільки вони відповідають тим ракетним системам (приблизно за класом), які використовуються сучасними підрозділами на полі бою. І причому, це оперативно-тактичні ракетні системи середнього радіусу дії. Подібні ракетні системи не заборонені міжнародними угодами для жодної держави. Але у цьому випадку мова йде не про країну, а про терористичну організацію.
Отже, заяви ісламських екстремістів, про те, що вони володіють ракетними системами, котрі можуть досягнути Тель-Авіва і Європи, після цього видаються не такими вже і фантастичними. Хоча б із тої точки зору, що технологічно системи, які відповідають приблизно рівню FAU-1, котрі могли досягати цілі на відстані кількох сотень кілометрів, цілком досяжні для виготовлення на тому ж обладнанні, на якому виготовляються системи радіусом 30-60 кілометрів. За наявності сучасних систем електронного керування, котрі вже присутні в системах з дальністю 30-60 кілометрів, і, наприклад, при механічному збільшенні паливних відсіків, це зовсім не є проблемою. А оскільки можливості придбання хімічних складових палива і елементів систем керування зараз у розвинутих країнах є недорогими, то при отриманні подібних технологій ця проблема вже легко вирішувана.
Та чи вважають провідні країни світу це небезпекою для себе є досить цікавим питанням. Але, як ми пам’ятаємо, перед терактами 11 вересня 2001 року в США, видавалося дуже малоймовірним, що ісламські терористи зможуть використати літаки у якості ефективної руйнівної зброї. Хоча подібні «напрацювання» були як у спецслужб США, так і в колишньому СРСР. Але видавалося, що, оскільки вони потребують дуже великої організаційної і технологічної підготовки, то терористи цим не зможуть скористатися. Так само і тут, оскільки усі компоненти для складання подібних систем можна зібрати на місці, і це зовсім не є проблемою, якщо вже знайшлися «спеціалісти», котрі це зреалізували на території Лівану, то подібних «сюрпризів» можуть очікувати всі. Й це абсолютно змінює ситуацію у світі.
Власне кажучи, зараз не так принципово важливо, хто саме надав терористам з «Хізбалли» відповідні ракетні технології. Чи це був Іран, чи витік відбувся з якихось інших країн, наприклад, Північної Кореї або ж Росії. Проблема в тому, що це взагалі відбулося. Таким чином, тут необхідно приймати рішення уже на рівні глобальних світових стратегій, а не просто на папірці чи під час кулуарних розмов. Проте чи готова до цього міжнародна спільнота — важко сказати. Але видається, що Ізраїль з усім цим зіткнувся першим, і якщо світова спільнота не зробить відповідні кардинальні висновки, то він не буде останнім. У даному випадку це точно можна спрогнозувати. В тому ж числі, зіткнуться і ті країни, які передали до рук терористів ці системи. Оскільки, як наочно доводить світова практика, інколи розплачуються із тими, хто спонсорує тероризм, саме цією валютою.
Інший тривожний аспект нинішнього арабо-ізраїльського конфлікту полягає у тому, що власне світова спільнота неадекватно відреагувала на сам факт того, що в Лівані фактично встановилась зона вільна від влади. А оскільки близькосхідний регіон є дуже вибухонебезпечним, то на території Лівану зреалізувався той сценарій, котрого побоювалися в Іраку. Вакуум влади, користуючись яким ісламські екстремісти і терористи встановлюють свій порядок. Відповідно, реакція провідних країн світу мала б бути дещо інакшою, ніж вона є на сьогодні. Не заяви, не засудження, а швидке й оперативне реагування та введення стабілізаційного військового і управлінського контингенту на цю територію.
Видається також дуже дивною реакція самої ліванської влади, котра не контролюючи свою територію, в тому сенсі, що з неї проводяться напади на сусідню державу, абсолютно нелогічно реагує на вмотивований захист Ізраїлем своїх прав на територіальну цілісність і суверенітет. Оскільки Ліван першим мусив звернутися до світової спільноти про надання допомоги для контролю за своєю територією, та до Ізраїлю про призупинення на добу чи на дві доби відплатних силових акцій та вторгнення. Тоді це було б логічно і зрозуміло. У такому б разі Ліван був би у позиції країни, котра попала у біду, і яка просить міжнародної допомоги. А так, це виглядає як дуже серйозна провокація на державному рівні, особливо у такому вибухонебезпечному регіоні, яким є Близький Схід. І цей факт має поставити питання перед всіма спецслужбами й політичними управліннями усіх країн — потужний глобальний виклик є очевидним.
Звичайно, скоріше за все, над цим працюють, але за такої ситуації на Близькому Сході, яку можна було цілком передбачити і прорахувати з великою точністю, навіть дій Сполучених Штатів, котрі досить швидко реагують, явно недостатньо. Реакція мусила надійти щонайбільше протягом доби, а то і швидше. Відповідно, світова спільнота наразі не готова до подібних викликів, і це є дуже тривожним сигналом. Необхідно змінювати механізми, підходи та й взагалі всі системи світового реагування на виникнення подібних кризових ситуацій. Інакше у халепу такого штибу можуть попасти не тільки Ізраїль і навколишні арабські країни, а й і увесь світ. А за сучасних технологій та сучасних можливостей запізніле реагування, розтягнуте на кілька днів чи тижнів, може призвести до глобальної цивілізаційної катастрофи. Отакі уроки, на мій погляд, в першу чергу, мусить винести світова спільнота. Причому, зараз. Незважаючи на те, що хтось знаходиться за тисячі кілометрів від цього конфлікту. Близькосхідний конфлікт вже постукався у наші двері...
