Чому призупинено переговори про створення ЗВТ?

Останнім часом між Україною та Канадою відносини далекі від таких, якими вони мали б бути, особливо враховуючи той факт, що в Країні кленового листа мешкає 1 млн 300 тис. українців. Більше того, самі канадці  українського походження називають Канаду найбільш українською країною. Але останні події якраз спростовують це. Чим пояснити той факт, що саме за ініціативи Канади припинено переговори щодо створення зони вільної торгівлі з Україною. І буквально днями прем’єр Канади підписав Угоду про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Окрім того, канадський уряд фактично виставляє ультиматум щодо звільнення екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Постає питання — якщо в Канаді так багато українців, то чому б їм не розібратися, що насправді відбувається зі справою Тимошенко, й пояснити це урядові через депутатів, які мають українське походження. Складається враження, що непорозуміння виникає  через брак комунікації між українцями в Канаді та Україні. І тому «День» скористався запрошенням взяти участь у майстерні «Модель України», яка відбувалася 16—18 жовтня в Оттаві, на якій Микола Сірук виступив із промовою «Маємо Україну й тепер давайте виховаємо українців, і що для цього уже 17 років робить «День» (докладніше про це читайте в наступному числі газети). Окрім того, автор скористався можливістю поспілкуватися з депутатом канадського парламенту Джеймсом Безаном, який має українське походження, та послом України в Канаді Вадимом Пристайком і з’ясувати причину непорозуміння між нашими країнами.

Вадим ПРИСТАЙКО: Канада потрібна нам не більше, ніж Канаді Україна

— Пане Вадиме, ви отримали інженерну освіту, закінчили КПІ, чому потім все таки обрали кар’єру дипломата?

— Після КПІ я навіть працював у невеличкій компанії з декількох чоловік під назвою ЕлВісті, яка існує дотепер. Її заснували два інженери, а я був  серед чотирьох студентів. Хочу всім передати привіт і думаю, що вони працюють, тому що я пішов звідти (сміється). Після цього я почав працювати за фахом як програміст у міністерстві торгівлі. Але це з часом не було так цікаво і важливо.

ВАДИМ ПРИСТАЙКО

— І вас захопила торгівля — як це привело вас до дипломатії?

— Я закінчив академію зовнішньої торгівлі і отримав ступінь магістра із зовнішньої торгівлі. Згодом я перейшов до МЗС в управління, яке займалось Азією та Африкою. Потім я поїхав до Австралії і так потрішки дійшов до того, де я зараз. Відтоді пройшло 20 років...

— І тоді давайте серйозне запитання: чому так складно йде спілкування з українською діаспорою в Канаді? Чому не виходить діалогу, контакту з найбільш «українською країною», як вони самі кажуть про Канаду?

— Те, що зараз відбувається (йдеться про майстерню «Модель України», яка проходила в Оттаві з 16—18 жовтня. — Авт.), це не українська громада. Українські інтерни — це одна з програм однієї з організацій української громади. Тут проживає 1 млн 300 тис. людей і діють сотні організацій. Це важливий проект, який був започаткований 20 років тому. Над усіма ними стоїть Конгрес українців Канади (КУК), який має свою структуру, що охоплює всі організації. Тому не можна сказати, що в українського уряду немає контакту. Це надто радикальне твердження.

З іншого боку, очевидно, що громада має своє бачення того, як має відбуватися і будуватися Україна. Деякі речі є справедливі, а деякі несправедливі. Певне нерозуміння є серед кожної громади, існують і психологічні моменти. Наприклад, частина української громади виїхала сюди 70 років тому. Що таке сучасна Україна, вони не мають уявлення.

— Але, можливо, проблема в комунікації, в тому, що вони отримують інформацію зі своїх джерел, а не прямо з України?

— Деякі впевнені, що їм достатньо інформації, яку вони отримують на приватному рівні. І вони не хочуть чути нічого офіційного, бо вважають, що «кум чи вуйко мені сказав, і це правда». Іноді я зустрічаюсь з таким аспектом.

— Один канадський депутат, який просив не називати його імені, сказав, якщо Янукович приїде, то тут зберуться великі демонстрації протесту...

— Я стикався з людьми, які мені казали: ми хотіли би, щоб він приїхав. Людина, яка обіймає дуже високий рівень в громаді, сказала наступне: він має вислухати нас і те, що ми вважаємо за потрібне йому сказати. Але ми можемо одразу сказати, що нас турбує: не визнання історичної правди, ОУН-УПА, питання русифікації, мови, Харківські угоди, але ми б хотіли, щоб Президент України приїхав. Хоча знайдеться 10 тис. людей , які скажуть: ніколи на поріг не пускати!

— Щодо припинення переговорів про ЗВТ між Канадою та Україною...

— Сьогодні Посольство Канади в Києві прокоментувало мій вчорашній коментар про те, що Канада не відновить переговори, поки Україна не відмовиться від своїх вимог у рамках СОТ. Я вважаю, що взагалі ніколи не треба казати «ніколи». Тому що це є переговорний процес. І не треба одразу казати «ніколи не відновимо», а тепер давайте «вести переговори». Краще давайте говорити: «дійдемо до чогось розумного».

— Вони пояснюють це тим, що вимоги української сторони якраз стосувалися канадської сільгосппродукції, і це їх зачепило.

— Ми пропонуємо почати переговори з перегляду. Ми зарезервували термін до кінця 2014, в ході якого ми можемо вести переговори. Коли ми подали заяву до СОТ, то надається певний час і ті, хто незадоволений, мають розпочати переговори. Це цивілізований шлях. Якби канадці сказали: ми незадоволені, то це — цивілізований шлях. Угода про двосторонню вільну торгівлю дозволяє переглянути будь-які тарифи. Якщо вам в Канаді не подобаються тарифи, які вона хотіла би змінити в СОТ, то це є угода про торгівлю, яка побудована спеціально для того, щоб країни на додаток до загальних домовленостей могли між собою напряму передомовитися. Це є механізм, який дозволить переговорити, а вони кажуть: ні, ми не будемо його використовувати, поки ви не відмовитись від цього. І тут би я зауважив, що торгівля з Канадою не така велика, 0,2% від загального обсягу. При всій повазі до Канади, я тут посол, і хотів би, щоб обсяги торгівлі були більшими і я працюю над цим. Це не так цікаво Україні, і така сама проблема в Канаді. Канада потрібна нам не більше, ніж Канаді Україна. Просто Канада — країна, яка більше живе за принципом зверхності. Вони вважають, що можна угодою — дамо, не дамо, — а в нас теж є інші партнери: Росія, ЄС, Китай інші країни світу, наші сусіди.

— Дехто говорив, що канадський бізнес мав би більше йти в Україну, керуючись спорідненістю, мовою. Чому так не відбувається?

— Керівник канадської торгової палати якраз і говорив в інтерв’ю, що ми сподівались на цю угоду, яка відкриває можливості, зменшує проблеми при перетині кордону, перевезення нашого газового, енергетичного обладнання, було б знято певні митні проблеми, неузгодженість документів тощо. Тобто, угода мала за мету покращити умови. І здавалось, чому б ні? Я зараз бачу, що в цьому всьому є політична складова. Недостатньо проблем із СОТ, щоб відмовитись від цього. Ні США не відмовились від переговорів, ні Європа, з якою ми збираємось підписувати Угоду в листопаді, не відмовилась. А єдині, хто відмовився вести переговори — це канадці. І треба мати на увазі, що це дуже довгий процес. Ми вже провели шість раундів. І угода була майже готова.

— А в чому тут проблема: в канадських цінностях, які є особливими, як говорять самі канадці, і мультикультурність краща за американський плавильний котел?

— Я не беруся оцінювати чужі цінності. Я сподіваюсь, що ніхто не дозволить оцінювати цінності моєї країни. Вони закладені у десяти заповідях, або більш-менш описуються ними.

Дійсно, минулого року, коли відбувались слухання по Україні, вони були радикально критичні і навіть у кінці лунали голоси: давайте їм щось зробимо, поки вони не виправляться. І там було дослівно названо угоду про вільну торгівлю.

Тому я, як посол, маю повне право сказати: я читав протокол, у якому певні політичні сили говорили: давайте припинено переговори, поки не випустять Юлію Тимошенко. Якщо ми будемо підходити один до одного з точки зору ультиматумів і заявляти: якщо ви не зробите це, ми не будемо підписувати угоду про ЗВТ між Україною та Канадою, то куди ми дійдемо?

— А канадський великий бізнес готовий йти в Україну? Що їх стримує?

— Канадці вагаються, бо вони не можуть собі дозволити того, що робить великий американський бізнес, зокрема, для прикладу, кинути $100 млн. на дослідження родовищ сланцевого газу. Нічого не вийшло, то Бог з ним, ми ще заробимо. Канадські компанії не такі великі, але вони надзвичайно сильно представлені по світу. Вони зараз обережно, але вивчають можливість отримати субпідряди. Хтось на збереження води, яка є відпрацьованою, хто на очистці чи бурінні. Крім того, у нас уже є компанії, які присутні на ринку, на шельфі Чорного моря. Більшість з них працює в енергетичній сфері Канади.

Вчора я зустрічався з компанією (не можу її назвати), яка планує дуже серйозні інвестиції в українську металургію. Вона фактично завершила переговори і сподівається ще цього року почати роботу на місці.

— Як відомо, у листопаді відбудеться візит голови Верховної Ради України до Канади. Чого слід очікувати від цього візиту нашій країні?

— Ми очікуємо, що наш спікер зустрінеться з обома спікерами Сенату і Палати громад. Ми також плануємо, що групи дружби налагодять між собою зв’язки. Спікер бере з собою членів цієї новоствореної групи, у якій представлені усі партії. Це дуже гарний жест.

Ми плануємо зустріч із міністром міграції, бо хочемо серйозно обговорити  міграційні та візові питання. Також мають відбутися зустрічі з керівництвом країни та українською громадою.