Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Нобелівська премія за перезавантаження влади

Досвід Тунісу, або Чому українцям не вдалося після двох революцій досягти успіху?
12 жовтня, 19:20
«ТУНІСЬКИЙ КВАРТЕТ» (ЗЛІВА-НАПРАВО): ПРЕЗИДЕНТ СОЮЗУ РОБІТНИКІВ ТУНІСУ ВІДЕД БУЧАМАВІ, ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР ЗАГАЛЬНОГО ТУНІСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ ПРАЦІ ХУЦИН АБАССІ, ПРЕЗИДЕНТ ЛІГИ ГРОМАДЯНСЬКИХ ПРАВ ТУНІСУ АБДЕССАТТАР БЕН МУССА І ПРЕЗИДЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ АСОЦІАЦІЇ АДВОКАТІВ МОХАММЕД ФАДЕЛЬ МАХМУД / ФОТО РЕЙТЕР

Лауреатами Нобелівської премії миру за 2015 рік стали лідери туніського Національного квартету посередників за їхній внесок у перехід країни до демократії. За словами голови Нобелівського комітету Касі Кулман Файв, група зробила «значний внесок у будівництво плюралістичної демократії» після революції 2011 року, відомої у світі як «жасминова» революція.

Туніський квартет складається з представників чотирьох організацій: Загального трудового союзу Тунісу, Туніської конфедерації промисловості, торгівлі та ремесла, Туніської ліги на захист прав людини і Туніського ордену адвокатів. «Ці організації представляють різні сектори і цінності туніського суспільства: робітничий клас і добробут, принципи верховенства закону і прав людини», — сказала голова комісії.

Квартет було створено 2013 року, «коли демократичний процес перебував  у небезпеці в результаті політичних вбивств і поширених громадських заворушень», зазначила Касі Кулман Файв.

«Він заснував альтернативний, мирний, політичний процес, коли країна була на порозі громадянської війни», — повідомила вона.

«ТУНІС ПРОЙШОВ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ТАКИЙ СПОСІБ, ЯКИЙ ДЛЯ НАС МАЄ СЛУЖИТИ МОДЕЛЛЮ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, громадський діяч:

— Так, це справедливо, оскільки в 2010-х роках тільки Туніс зміг пройти мирне перезавантаження країни. Причому він це зробив краще, ніж цивілізована  Ісландія,  бо Туніс не просто спромігся не перейти в громадянську війну, як це трапилось усіх проти всіх у Лівії; не скотився назад в авторитаризм, як це трапилось у Єгипті; не став у такий ступор, як це сталося в Україні, коли, по суті, система відродилася. По-перше, Туніс спромігся зробити це конституційно, зібрати Установчі збори, які створили нову конституцію, плюс через мирний процес переговорів і домовляння вони вийшли з парадигми авторитарної, яка домінувала в країні протягом десятиліть, у доволі демократичний процес. Це було єдине справжнє та успішне перезавантаження, про яке ми можемо говорити з часів, напевне, помаранчевої революції. Цей успіх, якщо ми говоримо про демократію, навіть набагато успішніший за успіх Міхеїла Саакашвілі, єдиний приклад на пострадянському просторі. Усі реформи Саакашвілі — апріорі авторитарні реформи. Був сильний лідер, який повів за собою, а коли пішов зі сцени, що буде з країною? Великий знак питання.

У Тунісі ми бачимо те, що можна назвати справжнім перезаснуванням держави. Причому воно обійшлося малою кров’ю навіть порівняно з українським Майданом. І тому, гадаю, рішення Нобелівського комітету більш ніж справедливе. Бо такого зразку історії успіху навряд чи може запропонувати якась інша країна.

Висновок Нобелівського комітету — приклад Тунісу може стати прототипом для Близького Сходу та Африки. Це може стати зразком і для нас, насамперед України. Ми говоримо про якихось нових людей, про нові закони, а насправді нам треба змінити систему, як на комп’ютері, в Україні. Це єдиний приклад успішних демократичних перетворень. Ще відомий ісландський приклад, але політики в Ісландії врешті-решт заблокували ухвалення конституції, яка четвертий рік лежить десь у шухляді. А в Тунісі цей процес дійшов логічного кінця й відбувся в нереволюційний спосіб, коли тече кров, як ми знаємо про французьку, українську, лівійську чи єгипетську революції. Туніс пройшов перетворення в такий спосіб, який для нас має бути моделлю. На жаль, у нас він мало відомий. Я дуже радий, що відбулося нагородження саме туніського «квартету». Це приверне увагу світової спільноти українців до того, як можна перезапустити країну.  

«ЗДОРОВЕ, КРЕАТИВНЕ, НАЧАЛО В ІСЛАМІ СЕРЕД МОЛОДІ ДОПОМОГЛО ЗРОБИТИ ПОЗИТИВНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В ТУНІСІ»

Руслан ГРАБАР, африкознавець

— В арабських країнах зовсім інший менталітет, особливо в «чорній Африці». Щодо Тунісу, то тут усе впирається в суб’єктивний фактор. Якраз те, чого немає у нас. У них є певна консолідуюча лінія, навколо якої все крутиться. Це — країна з одним народом і з однією ідеологією, релігією — ісламом. І ця лінія допомогла їм сконсолідуватися навколо певного бажання просуватись уперед. У мусульманства в ісламі є безліч плюсів та мінусів, є радикали тощо. А в Тунісі немає цього радикалізму, і те здорове начало ісламу, по-суті, створило ту політичну систему, що в них є.

І якщо згадати про біженців у Європу, серед яких, в основному, мусульмани, то це нагадує повторення падіння Римської імперії — захоплення Європи  саме креативною частиною мусульманства. Сюди прибувають молоді, здорові, освічені, араби, які бозна-що можуть наробити з європейською цивілізацією.

І це здорове, креативне, начало в ісламі серед молоді допомогло зробити позитивні перетворення в Тунісі. Тим більше, що в них тиранії, як у їхніх сусідів —  Лівії при Муамарі Каддафі — не було. У них була більша схильність до демократії. Але треба зауважити при цьому, що демократія — це не набір інститутів, а певний цивілізаційний рівень суспільства. І за допомогою французів у Тунісі, Алжирі цей рівень значною мірою було досягнуто. І тунісцям дуже допомогла європейськість плюс здорові коріння ісламу.

А в нас якраз немає абсолютно жодного стержня — ні в ідеології, ні національної ідеї. Немає навколо чого об’єднуватись.

Що стосується питання, чому нам не вдалося після двох революцій досягти успіху. Вважаю, поки ми не відмовимося від думки, що тільки  демократія нас врятує, у нас будуть дуже погані перспективи. Адже, з одного боку, в нас є моделі, є люди, є розуміння, а хто повинен усе це здійснювати? У багатьох, з ким я спілкуюся на різноманітних форумах, думка одна: на жаль, у нас немає кандидатури на лідера країни, якщо порівнювати з Францією, немає свого де Голля, і поки що не намічається.

«КВАРТЕТУ ВДАЛОСЯ ПЕРЕФОРМАТУВАТИ КОНФЛІКТ З ВІДКРИТОГО ПРОТИСТОЯННЯ В ДЕМОКРАТИЧНИЙ  ПРОЦЕС»

Микола НАГОРНИЙ, посол України в Тунісі:

- Ситуація Тунісі сильно відрізнялась від ситуації в інших арабських країн. У Тунісі після приходу до влади Хабіба Бургіба в 1956 році формувалась більш така світська модель суспільства. Тобто розвивалась освіта, виховання, громадські організації, і ті ж самі профспілки і те, що називається Спілка промисловців і підприємців та локальних ремесел. Це організації, які мають свої традиції, свою історію, і не виникли в останні 5-6 років. Завдяки цим традиціям і тому, що рівень освіти і культури в Тунісі все-таки досить високий у порівнянні з іншими країнами, їм вдалося певним чином не довести конфлікт до гострої фази, яка б уже призвела до широкого пролиття крові.  І тут заслуга полягає в тому, що тут були традиції і кращий рівень освіти. Серед арабів відома розповідь про те, що свого часу була розмова Каддафі з Бургібою, під час якої Каддафі попередив Бургібу, навіщо він займається освітою людей, бо якщо вони стануть освіченими то зроблять революцію. На що Бургіба відповів: краще революцію проти мене зроблять освічені люди, ніж дикі і неосвічені. Десь вона так і вийшло.

Що стосується ролі національного квартету. Ці організації якраз були більш-менш нейтральними у конфлікті, який виник вже після повалення режиму Зін аль-Абідін бен Алі. І протистояння почалось за вектором ісламісти, хоча вони були поміркованими, і більш світськими людьми. І квартет як нейтральна організація взяв на себе відповідальність. Квартету вдалося переформатувати конфлікт з відкритого протистояння в демократичний  процес: зміни у конституції, вибори уряду, президента. І все це відбулось цивілізовано. Якраз саме в цьому його заслуга. Але відверто кажучи, моє особисте враження, вручення цієї премії мало політичне забарвлення і його варто розцінювати у тому числі як сигнал для туніського суспільства, де не так усе просто, так і для інших країн, які зазнали трансформації в результаті арабської весни – усім показати Туніс як приклад успішної демократичної трансформації країни.

Що стосується того, чи може Туніс бути прикладом для успішного перетворення нашої країни, яка пережила дві революції. Я би не сказав, що тунісцям усе вдалося. Це триваючий процес. І квартет зняв гостроту фази, яка була починалась після революції. Тоді починалась криза, політичні вбивства, всілякі заворушення. І на тлі загальної нестабільності в регіоні це могло перерости в збройний конфлікт. І чесно кажучи, я не сказав би, що туніське громадянське суспільство більш розвинуто, ніж українське громадянське суспільство.

Але з іншого боку, на мою думку, громадянське суспільство Тунісу було менше заполітизовано, у порівнянні з нашими профспілками. І роль національного союзу підприємців, промисловців і національних ремесел була більш широкою. Тому у нас цей союз є більш формальною структурою,  а союз адвокатів України це – більш професійне об’єднання, ніж громадське. І тут не все однозначно.

Усі ці організації в Тунісі представляли не стільки всю краю, а найбільш активний середній клас. Треба з цього виходити, бо середній клас України і його самоорганізація це - окрема тема.

У принципі, я вважаю, що тунісців треба привітати з тим, що саме вони отримали Нобелівську премію миру. Для Тунісу це позитивний сигнал, особливо у цих умовах, коли в країні не все так просто.  І це дає сподівання, що народ бачить, що структури, які утримали країну на грані, є дієвими, їхні заслуги визнаються міжнародною спільнотою. Крім того, що це позитивний сигнал, ми надіємося, що це буде сигналом для туніського суспільства щодо необхідності збереж6ення соціальності стабільності і злагоди в країні.

   

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати