Об’єднані світи Олеся Саніна

Над картиною протягом року працювали режисер Олесь Санін, оператор Сергій Михальчук, художник Сергій Якутович. В основу сюжетної канви лягла історична подія 1934 року, коли більше 200 кобзарів та лірників розстріляли під Харковом. Головний герой фільму — американський підприємець Майкл Шемрок — разом із своїм десятирічним сином Пітером приїжджає до Харкова, щоб обміняти там трактор на зерно, оскільки США в цей час переживають кризу. Тут його вербують, і він лишається жити в Україні. Через деякий час йому до рук потрапляють секретні документи про репресії в Україні і його вбивають. Проте Пітеру вдається втекти завдяки сліпому бандуристу Івану Кочерзі. Хлопчик стає поводирем бандуриста. Взимку 1934 року сліпця Івана Кочергу разом з іншими кобзарями страчують під Харковом. І Пітер — єдиний живим свідок трагедії. У головних ролях знялися Станіслав Боклан (кобзар Іван Кочерга), американський актор Джеф Барел (підприємець Майкл Шемрок), Антон Святослав Грін (у ролі Пітера Шемрока).

Про фільм говорять вже давно, а останній рік події довкола зйомок можна було відслідковувати у соцмережах, де учасники процесу ділилися своїми враженнями та фотографіями зі знімального майданчика. У фільмі поряд із професійними акторами знімалися аматори, а сліпих кобзарів грали пересічні незрячі люди, яких відібрали для зйомок у кількох українських містах. Серед героїв стрічки і київський кобзар, бандурист та лірник Тарас КОМПАНІЧЕНКО. Від участі у зйомках у музиканта лишилися сильні враження. «В один з днів мені накладали спеціальні лінзи і я став незрячим, опинився на місці цих людей. Це дуже сильне і страшне враження, — розповідає він «Дню». — А потім я познайомився з незрячими акторами-аматорами. Я був вражений, наскільки це соціально активні люди. Я познайомився з Олександром Триусом з Ромен. Коли він лікувався від незрячості, хірург йому сказала: «Є надія». А він сказав: «А я вірю». Це втілення філософії сліпих бандуристів тих часів, які абсолютно щиро вірили, що Бог їх зцілить від сліпоти і просто робили свою справу добре. Ці люди — дивовижний квітник, сад: історик пан Сергій із Запоріжжя, медбрат пан Грицько зі Львова, музикант Орест з Луцька, Володя Носков — дивовижний радіожурналіст, який стрибав з парашутом, лазив у печери, самотужки поїхав до Тегерану на вручення премії за найкращий радіо сюжет, Віталіна з Харкова — композитор і керівник ансамблю та багато інших прекрасних людей...»

Тарас Компаніченко зауважує, що фільм ще не вийшов у прокат, але вже відіграв соціально важливу роль — об’єднав різних людей, зробив їх друзями. Музикант розповідає: на знімальному майданчику царювала легка та дружня атмосфера, хоча зйомки часом були нелегкими. Асистент режисера Ольга ГОДОВАНЕЦЬ на сторінці у Facebook також написала, що це були «неймовірні зйомки». «Товариство зібралося талановите і до щему своє», — написала пані Ольга у коментарі до новини про завершення зйомок. Саме вона, асистент режисера, зустрічалася з багатьма незрячими людьми з Луцька, Львову, Рівного, Харкова, Запоріжжя і Києву, Донецька і Кременця і пропонувала спробувати себе в епізодичних ролях. «Це були вчителі, переважно історії, музиканти, був радіожурналіст Володимир Носов, радіо сюжет якого про розстріл кобзарів, до речі, посів перше місце на Тегеранському фестивалі документальних програм, був Володимир Петровський, голова всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів», призер Параолімпіади, дзюдоїст Ігор Засядкевич та багато інших», — розповіла Ольга Годованець.

«Мені було цікаво, наскільки сценарна канва фільму з одного боку відображає минуле, а з іншого — модерна. Модерність цього сценарію в тому, що він поєднує світи», — підсумовує тарас Компаніченко. Судячи з реакції на новину у соціальних мережах, українці чекають на цей фільм.

Фото з сайта maidanua.org