У класика українського авангарду була одна виставка за жи т тя

Мовчазний і самозаглиблений, він рідко, але щиро сміявся якимось незвичайним, переривчастим сміхом. Скарби своєї чистоджерельної душі роздавав через тиху урочистість картону й полотна. Перебування в андеґраунді переживав болісно, як і всю ненормальність часів застою. «Я зробився всього-на-всього... малярем цієї жахливої доби, старчихи цієї... Проклята дійсність, стушованість граней і позбивані джерела... Створились вигідні умови для загибелі всього українського малярства», — писав художник в одному з листів 1976 року. Він мріяв про вільне, політично незаангажоване, мистецтво і своєю працею довів, що це можливе, «не знаючи ні сну , ні супокою, ані розради у скупих сльозах».

Духовною підтримкою М.Трегуба були «захалявні» книжки (які тоді ховалися) улюблених українських поетів: Є.Плужника, М.Зерова, В.Симоненка та ін. Творча манера художника будувалася спонтанно й асоціативно, неначе музика або вірш. Враження від побаченого (обличчя, церкви, дерева, квіти тощо) М.Трегуб компонував із лінійно-кольоровими (абстрактними) засобами виразності. Іноді вважав за потрібне вмонтувати у роботу букви — рядки з віршів або загадковий нерозшифрований набір літер на зразок популярних у той час абревіатур. Разом із живописом колажував: приклеював до композиції деякі предмети, фотографії, солому тощо. Так, фраза «Відшукування потойбічних сфер» (прихована цитата з віршу — Авт. ) колажується разом з церковною будівлею та ритмізованими мазками фарби, що нагадують структуру рядна або килимка (в серію «килимків» входило чимало цікавих робіт). «Ти пам’ятаєш той шлях, де проходила наша Юність?» — ці рядки М.Хвильового можна прочитати на аркушах так званого «Бузкового циклу» (1983), одного з останніх у житті художника.

Себе і свої твори Микола відчував як частку Всесвіту, який не має меж і який все бачить, тому був чесним перед собою і людьми, не визнаючи фальшу й брехні. Чимало його творів багатошарові, мають не лише одну поверхню для споглядання, а й приховану, склеєну всередині, навіть на звороті. «Воно своє окаже», — часто примовляв художник. Картина у нього була будь- якої, не тільки прямокутної форми, адже вона була для нього як жива вільна істота. Друзі розповідають, як Микола усіх здивував, коли з ним вирушили на прогулянку до лісу. У кого — м’яч, у кого — напої та їжа, а у Миколи — торба з картинами та малюнками. Художник розклав їх на галявині й сказав: «Нехай подихають, побачать сонечко».

Жива, сповнена натхнених експериментів, творчість М. Трегуба, мабуть, і тепер живе у якомусь особливому вимірі. Колекціонери Канади, Німеччини, Ізраїлю, Великої Британії зберігають твори М.Трегуба як дорогоцінну реліквію. Понад двадцять творів міститься у запаснику Національного музею мистецтв України. Нещодавно декілька картин М.Трегуба придбав американський художній музей у Нью-Джерсі «Зіммерлі-арт-музеум» у сина митця. Добре було б, якби влаштувати велику виставку творів М.Трегуба і видати гарний каталог, аби нове покоління цінителів мистецтва знало про творчість класика українського авангарду.