Коломойський витягнув «цеглину» знизу

Як перетворити «Україну олігархічного капіталу» на «Україну цивілізованого бізнесу» так, щоб не поставити на вуха увесь світ? Під ЦЕ дає гроші МВФ. Про ЦЕ заявляють західні політики, вимагаючи від нашого уряду реформ...

Про демонтаж олігархічної системи як ключове питання нашої сучасності у «Дні» за останній рік вийшло майже півсотні матеріалів. Але два тижні тому ми писали, що в Україні нарешті сталася ЩОСЬ, що дало надію, що ми виходимо на шлях, який нас до цього приведе. Один із учасників «системи» почав давати свідчення проти неї.

На засідання Спеціальної парламентської контрольної комісії з питань приватизації (яку очолює народний депутат Борис Філатов) прийшов з «повинною» губернатор Дніпропетровської області, власник однієї з найбільших в Україні бізнес-груп — «Приват», Ігор Коломойський.

Він буквально з порога повідомив, що хоче розповісти про те, як відбувалася приватизація найбільш ласих шматків економіки за часів президента Кучми, які й за що він (Коломойський) виплачував хабарі зятю президента Віктору Пінчуку і самому президенту, яким чином отримали свої активи інші олігархи і у скільки вони обійшлися їм в  реальності. Коломойський назвав десятки корупційно приватизованих найбільших енергоконцернів, видобувних, обробних підприємств, але, насамперед, розкрив скандальний продаж «Укррудпрому» — одного з найзагадковіших в історії приватизації України. Вартість концерну оцінювалася незалежними експертами на початку 2000-х в 40 — 50 мільярдів доларів, а продано його було за 500 мільйонів. До слова, у цій історії замішані всі найбільші олігархи, які, завдяки спеціально прописаним умовам приватизаційних конкурсів, змогли за «копійки» отримати важливі сировинні активи, що стали основою для формування їхнього бізнесу. Так, наприклад, утворився найбільший в Україні металургійний холдинг «Метінвест», який контролюється Ренатом Ахметовим і Вадимом Новінським.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Власне кажучи, заяви Коломойського перед парламентською комісією практично «викрили» приватизацію практично всієї серцевини промисловості України.

Але Коломойський на цьому не зупинився. Він запропонував парламенту... скасувати результати цієї корупційної приватизації й повернути у володіння держави несправедливо приватизовані активи на багато десятків мільярдів доларів. У тому числі й активи самого Коломойського.

Зізнання та пропозиції дніпропетровського губернатора викликали шок і приголомшення навіть у найліберальніших груп суспільства. А от «система», на яку дав свідчення Коломойський, схоже, розцінила це як виклик. І швидко (буквально за два тижні) придумала, як дезактивувати «сміливця»...

Принаймні в цьому радять пошукати корінь історії довкола двох «нафт» («Укртранснафти» та «Укрнафти») джерела «Дня».

Знаючи слабкі сторони Коломойського, було придумано, як спровокувати його до скандалу. А ситуації з «Укртранснафтою» в цьому плані було відведено роль «детонатора».

Джерело, наближене до команди дніпропетровського губернатора, розповіло «Дню», що Корбан і Коломойський опинилися в четвер, 19 березня, в Києві невипадково. Йшли «рамкові переговори: між владою і зацікавленими бізнесменами», щодо подальшої долі «Укрнафти» (як відомо, в парламенті було ухвалено так званий закон Коломойського, який дозволяв державі, яка контролює понад 50% акцій компанії, приймати рішення щодо виділення дивідендів без Коломойського, в руках якого сьогодні — трохи менше 50% акцій).  Так от, у Коломойського в Києві 19 березня мала відбутися зустріч з цього питання. І тут раптом «держава» вирішила поміняти менеджмент на «Укртранснафті». Коломойський розцінив це як особисту образу. І на емоціях кинувся захищати «свій інтерес». Причому, з нічного відео під «Укртранснафтою» чітко видно, що він був переконаний, що Порошенко не знав, що відбулося з «Укртранснафтою». Коломойський заявив журналістам, що їде в Адміністрацію з паперами — «розбиратися».

І  в принципі, так могло й бути, що Президента підставили, зіштовхнувши в публічному конфлікті з Коломойським.

«Сваритися» ж Петру Олексійовичу з Коломойським не вигідно. По-перше, цей олігарх реально для багатьох українців став народним героєм. І зачепити його, лише його одного з-поміж купи інших олігархів, означало б «відкусити» свого рейтингу. По-друге, розсваритися з Коломойським означає втратити контроль над Дніпропетровською областю. А по-третє, зачепити Коломойського означало почати підривні процеси в середині своєї ж фракції, що, власне, й відбулося...

Коломойський в інтерв’ю ТСН заявив, що за спробою змінити менеджмент у 100%-й державній компанії стоїть його конкурент, власник групи компанії WOG, народний депутат Ігор Єремєєв. Але чи діяв він у цій ситуації самостійно, велике питання. Він не настільки впливовий (не має власних ЗМІ, зокрема). А от група, до якої він належить (а його пов’язують із колишнім головою ВРУ Володимиром Литвином), цілком могла «розіграти такий сценарій» і втягнути в нього Президента.  Далі через підконтрольні іншим олігархам (Віктору Пінчуку, Сергію Льовочкіну) ЗМІ ситуація підігрівалася і розкрутилася до таких масштабів, що тепер у куток загнано і Коломойського «стараннями» своїх же емоцій, і Президента зусиллями своєї «команди»...

Звичайно, не слід забувати, що Порошенко і Коломойський можуть у будь-який момент між собою домовитися (що може стати об’єктом консенсусу в цих домовленостях, поки винесемо за дужки), тоді все дуже швидко «затихне»... А можуть і не домовитися, і тоді Україна зануриться у хаос «міжусобних» війн, що в умовах зовнішньої агресій життєво небезпечний сценарій...

Для Коломойського зараз дуже важливо не перейти межу. По-перше — не треба воювати з державою, хоч якою вона є, бо йде війна. І по-друге — щоб так кидати виклик державі, потрібно мати трохи кращу кредитну історію.

Найкраще і для країни, і для Коломойського, якщо ця ситуація закінчиться публічною домовленістю Президента і олігарха ініціювати легалізацію капіталів, з відповідними виплатами у держбюджет, та формуванням нових правил, які б відкрили українську економіку для західних інвестицій та перетворили олігархів на соціально відповідальний бізнес, хоч і великий, але який дотримується конкуренції...

Такий вихід влаштовував би країну і в тактичному, і, головне, в стратегічному плані.

Поки що вся ця історія з Коломойським і «нафтою» знаходиться нижче ватерлінії. І це не війна між державою і якимось «зажерливим» бароном, хоч як би це хотіли показати в медіа, особливо західних (публікація в німецькому DW  «Ігор Коломойський кидає виклик українській державі». — Авт.).  Навпаки. Вона показує, що держава державою ще не стала. А під її прикриттям «орудує» інша конкурентна група.

«ЗАБИРАТИ У КОГОСЬ ЧИ РОЗПОДІЛЯТИ — ЦЕ НЕ ВИХІД, МАЮТЬ ПРАЦЮВАТИ МЕХАНІЗМИ»

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Звичайно, я як законослухняна людина, не підтримую, коли будь-хто (бізнесмен чи не бізнесмен) порушує існуючі закони. Не можна порушувати закони, тому що це призведе до анархії, а анархія призведе до розвалу. Держава ж живе тоді, коли існує закон і відповідальність. Вона може жити як тоталітарна, але нетривалий час.

В ситуації, яка склалася з Коломойським, є низка обтяжуючих і специфічних обставин. Влада знала, що Коломойський — бізнесмен, який має акції, впливи тощо, зокрема, і що стосується «Укртранснафти» і «Укрнафти». Навряд чи це було таємницею для влади, коли його призначали головою Дніпропетровської облдержадміністрації. А якщо вже призначили, то тепер потрібно дотримуватися певних умов, які, очевидно, тоді були обговорені. Президенту чи прем’єру потрібно домовлятися, покликати Коломойського до себе і сказати: «У Верховній Раді порушується питання про те, що державна власність України використовується олігархами в своїх інтересах. Більш того, використовуються олігархами, які при владі, тобто використовується адміністративний ресурс. Давайте подумаємо, як зробити так, щоб це питання не стало публічно складним і з небажаними наслідками для всіх нас». Я так розумію, що такої розмови з Коломойським не було. Тому одразу і почалися проблеми.

У Коломойського багато ресурсів, які пов’язані з безпекою держави. Плюс не треба забувати, що він погодився очолити область в складні часи для нашої країни. Це неправильний сигнал. На ICTV народні депутати взагалі фактично вимагали якихось дій щодо Коломойського. Тут у мене є ще одне зауваження — ці народні депутати ображені, і вони не можуть перебороти в собі образу. Але Україна немає ніякого відношення до їх образ. Україна має бути збережена як держава, має бути забезпечена її територіальна цілісність. І це історичне завдання.

А головне, ми не повинні забувати, що у нас триває війна. Тому я закликав би владу — всі проблеми, які виникають сьогодні, вирішувати з урахуванням однієї визначальної мети — а чи допоможе це зберегти Україну, чи не призведе це до поглиблення конфлікту? Якщо призведе, то я би сказав як давні греки — те, що можна зробити сьогодні — зроби сьогодні, те, що можна зробити завтра — відклади на завтра. Якщо ти бачиш, що цей конфлікт може призвести до погіршення ситуації, то треба поки відкласти це питання. Найголовніше — це мир і спокій в країні. Виконання кожним своїх обов’язків на своїй ділянці роботи. Наприклад мені телефонують з Тернопільської області і кажуть — чому в 12-ти з 16-ти районів немає голів адміністрації? Чому призначається люди, які ніколи не працювали в тій чи іншій сфері? Хіба війна на це впливає? Тобто є багато запитань, на які немає відповіді.

В російських ЗМІ вже потираючи руки пишуть, що в Україні відкрився другий фронт. Невже нам не вистачає розуміння ситуації, що сьогодні треба зосередитися на основному, а внутрішні проблеми, «розборки», треба відкласти до того часу, поки ми не заспокоїмо загальну ситуацію. Тому що накладання конфліктів (соціально-економічного, політичного), є дуже небезпечним для країни. Тобто відбувається речі, які свідчать про відчутність єдиної лінії поведінки, стратегії на перспективу, визначених пріоритетності дій.

Суспільство в цій ситуації має боротися за нормальні і однакові правила гри для всіх. Забирати у когось чи порозподіляти — це не вихід, мають працювати механізми. Коли йде війна, треба робити все, щоб мобілізувати сили країни на боротьбу з ворогом. Треба думати про чисті дії і вплив законів. Треба думати, щоб зберегти Україну, норми і засади демократії.   

Сергій ЄРМIЛОВ, екс-міністр енергетики України:

— Коломойський або, скажімо, Іванов, Петренко, Сидоренко будуть робити рівно стільки, скільки їм дозволяє влада. Вона у нас нікчемна. Що Яценюк, що Президент. Вони країною не керують. Більше того, вони перебувають в одній оборудці з тими ж олігархами, в різних оборудках (бізнесових, політичних, усіляких) і ніяк не навчаться відділяти державні інтереси від особистих, а також від політичних амбіцій. Саме тому усе це й відбувається. Просто  Коломойський — галаслива справа. А є ще купа тихих справ, де без особливого розголосу та за невтручання Президента й уряду розкрадають державне майно, держмонополії обдирають наших громадян, наші підприємства, а цими як державними, так і приватними монополіями керують ті ж люди.

Тож, можливо, і добре, що Коломойський влаштував такий голосний скандал. Може, через це звернуть якусь увагу й на інших.   Прізвища їх усім відомі. А в цілому те, що відбувається — це параліч сьогоднішньої влади, не здатної керувати. Якби народ не захищав схід, не підтримував дисципліни в цілому по регіонах (а сьогодні саме він це робить, бо вже не хоче жодних ексцесів), то наша країна з таким урядуванням вже давно б розвалилася. Скільки у нас дозволяють грабувати, стільки й будуть. Коломойський нікого не здивував — який він, усі знали. Ми всі здивовані тим, як за цих обставин діє влада — спускає на гальмах. Отже, є домовленість. Цим людям дісталася влада у той час, коли її вже не було, вона валялася на підлозі. І те, що вони нам розповідали з трибуни Майдану про себе і про те, як вони захищатимуть країну, відбувається з точністю до навпаки.

Але сьогодні найголовніше, щоб у народу не було паніки з цього приводу, якихось спроб нових майданів і, що ще гірше, заколотів. Громадянське суспільство зараз перегруповується. Вважаю, цим товаришам запропонують піти з миром...

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI»:

— Важко знайти позитив у міжусобицях, особливо в той період, коли ми під зовнішньою агресією. Хоча міжолігархічні розборки для нас явище не нове. Але одна справа, коли таке траплялося за мирних обставин, друга — коли відбувається зовнішня агресія. І, безперечно, Росія намагатиметься скористатися цим повною мірою. Це для неї просто подарунок. Вона підтримуватиме одних проти других, і тих — проти цих. Хоча Коломойський для Росії подразлива фігура. Більше того, його можна навіть знайти серед персональних ворогів Путіна, в той час, як, скажімо, Фірташ і Ахметов завжди демонстрували лояльність до Росії та її керівника, а їхні структури навіть, за деякими даними, сприяють бандугрупованням.

Отже, те, що відбувається в Україні на олігархічному фронті, вписується в одну з російських концепцій «мятежевойны», тобто війни, яка стимулюється ззовні прихованими каналами і проявляється у вигляді такого собі бунту. Торік він був спровокований російськими спецслужбами на низовому рівні, коли звичайні люди бігали з триколорами, прапорами «ЛНР» і «ДНР». Тепер ми бачимо його ж, але у вигляді бунту олігархічного. Це — персональний олігархічний бунт Коломойського проти тієї системи, елементом якої він є сам, але яка намагається його, як-то кажуть, роздерибанити.

Тож ставати на чийсь бік, шукати плюси й мінуси, звичайно, можна. Але я б порадив: не варто цього робити. Мені наші нинішні події нагадують відомий голлівудський трилер, де  хижак воював проти чужого. І те, що ми наразі бачимо — це дуель між чужими й хижаками. Вважаю, це плачевно закінчиться для обох. Та найгірше, що це може погано позначитися і на нашому суспільстві в цілому. Відчує це і наша влада. Найпоказовіше, що відбулося, це зовсім не матюки Коломойського, звернені до журналіста.  Це — абсолютно недолуга реакція влади, яка звелася до оголошення догани за неетичну поведінку. Влада виявилася неспроможною зайняти позицію, задати правила гри і припинити конфлікт на своїх умовах. Це свідчить, на жаль, що влада поширюється лише на приміщення на Банковій. А далі вже діють інші сили, які, маючи гроші, вирішують свої питання, не звертаючи на неї особливої уваги. Одна з причин цього в тому, що наша внутрішня влада не монолітна,  і ті сили це розуміють. Досить згадати прихід міністра (енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина) до офісу «Укртранснафти». Поговорив і пішов, а конфлікт залишився й розширився на інші сегменти — на «Укрнафту». І знову ми бачимо абсолютну безпорадність влади. Не якась озброєна група мала взяти під контроль «Укрнафту», а державний спецпідрозділ Міністерства внутрішніх справ. Якщо вже відбулося рейдерське захоплення, як характеризує події Коломойський, влаштовуючи протидію йому, то там має бути не приватна охоронна фірма, а спецпідрозділ.

Я побоююся того, що влада, різні її гілки насправді займають позиції підтримки різних олігархічних груп. Для влади це шлях до катастрофи. Тому що поміняти Коломойського на Єримеєва чи Григоришина зовсім не означає вирішити проблеми. Чи варто міняти одного хапугу на іншого? Проблема залишиться. А це недоотримані кошти бюджету, схеми мінімізації оподаткування тощо. Отже, наша влада безпорадна і зовнішньо, бо спокушається на різні «миротворчі» ініціативи, які не мають під собою достатнього підґрунтя та обертаються загибеллю наших хлопців, і внутрішньо, де влада виявляє себе неспроможною діяти.

«ПОТРІБНО ВИХОДИТИ НА РІВЕНЬ ІНСТИТУЦІЙНИХ РЕФОРМ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Загалом, є враження, що нині поступово закінчується епоха олігархів, яка почалася 15-20 років тому, засновником якої є Кучма. Зараз держава вже не має ресурсів годувати їх так, як це було у попередні часи, вони це розуміють, але хочуть як можна довше потримати цю «цукерку», доки її не відберуть. До того ж, зараз не та економічна ситуація, плюс є зовнішній ворог. Якщо олігархи хочуть залишити свою власність при собі, вони повинні добровільно стати нормальними ефективними бізнесменами — тоді буде зрозуміло, що Україна перетворюється на європейську державу.

Останні заяви Коломойського демонструють його специфічну логіку дій, адже він вміє захищати власні інтереси та точно не є альтруїстом. Він є найбільш екстравагантним та прямолінійним з олігархів, бо може дозволити собі такі кроки для захисту своїх інтересів. Можливо, він більше ніж інші розуміє, що олігархічна система закінчується, та краще все зробити своїми руками, ніж це зроблять за тебе. Тоді була б можливість встановити правила, за якими б йому було найзручніше. Але все це лише припущення. Проте той, хто зберігає консервативну позицію, завжди програє тому, хто рухається більш прогресивно.

Весь цей конфлікт виглядає дуже двояко, особливо коли мова йде про протистояння Президента та одного з олігархів — голови ОДА. Багато журналістів зараз говорять про те, що «олігархам потрібно сісти за стіл переговорів», але я не вважаю це виходом. Конфлікт потрібно вивести з внутрішнього поля, на якому воюють між собою олігархи. В іншому разі це не закріпиться на рівні процедур, правил, рішень у системі і тоді слід очікувати подібних ситуацій, але вже за участі Ахмєтова, Фірташа, і невідомо, хто наступатиме на чиї інтереси. Це питання виникатиме знов і знов, доки не зруйнує Україну.

Тому потрібно виходити на рівень інституційних реформ — виставляти однакові для всіх умови, правила і робити це послідовно. Має відбутись легалізація власності та активів, правильне регулювання контролю над державними підприємствами, і якщо в них купується частка, вона має легалізуватись. Це також стосується політичного фінансування, контролю над медіаресурами, антимонопольного законодавства. Це не один закон, а дуже багато змін, щоб олігархічна система була зламана і олігархи не мали можливості впливати та використовувати публічні інститути. Лише після цього Президент поверне собі моральне право говорити, що він діє в інтересах держави. Він повинен показати свою зрілість, бо має більше впливу та більшу відповідальність перед народом України (його обрали 54% громадян), ніж Ігор Коломойський. Для нього це шанс отримати кредит довіри, яку почав втрачати не виконуючи обіцянки, дані виборцям, та показати, що він є лідером держави, а не олігархом. Тому ці зміни так само мають стосуватися і Петра Порошенка, адже якщо він буде поза процесом деолірхізації, це нагадуватиме часи Януковича, який намагався стати над всіма олігархами, але був найбільшим з них.

Олігархи, які хочуть залишитись в Україні та продовжувати вести свій бізнес, мають добровільно і публічно сісти за круглий стіл, здати зброю та домовитись про спільні правила, які зроблять їх нормальним бізнесом. Якщо ж ні, то існують інші інструменти і вони будуть знесені історією та ситуацією.

Підготував Дмитро КРИВЦУН, Іван КАПСАМУН, Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»