«Новий Заповіт» Пилипа Морачевського
Переклад Біблії чи окремих її частин — складна і відповідальна робота, яка потребує великої праці, освіти та фантастичної ерудиції. Кожен такий переклад — результат багаторічного самозречення, подвигу Перекладача. Причиною є не лише архіскладність самого перекладу, але також — можливо головне — величезна відповідальність за кожну літеру, кому чи пропуск священного Тексту. Газета «День» уже знайомила читачів із деякими українськими перекладачами-подвижниками Біблії. Сьогодні пригадаємо добрим словом Морачевського Пилипа Семеновича (1806—1879) — українського педагога, поета, поліглота і перекладача Нового Заповіту.
Народився Морачевський у селі Шестовиці Чернігівської губернії у небагатій дворянській родині. 1823 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету; викладав у гімназіях Сум, Луцька та інших, служив інспектором ліцею та гімназії в Ніжині, писав вірші. Проте головною справою його життя став переклад Нового Заповіту українською мовою, над яким він працював багато років — до самої смерті.
Почалося це так. 1853 року Морачевський подав на розгляд Імператорської академії наук створений ним на базі полтавської вимови «Словарь малороссийского языка». Працюючи над Словником, він пересвідчився, що українська мова, майже повністю витиснута в ті часи зі школи, має практично необмежений запас слів. Це наштовхнуло Морачевського на думку перекласти українською Новий Заповіт — мова цілком це дозволяла. І він береться за переклад, чудово розуміючи при цьому, що після завершення перекладу на нього чекають серйозні проблеми з виданням. Тому він вирішив заручитися підтримкою впливових людей церкви заздалегідь, для чого звернувся до Митрополита Ісидора: «...Переклад малоросійською мовою Євангелія безсумнівно приніс би доволі важливу користь нашому релігійному народові. З цією метою я розпочав переклад Євангелія малоросійською мовою, звіряючи слов'янський текст із текстом російським, латинським, німецьким, французьким і польським...». Митрополит Ісидор відповів Морачевському категоричною відмовою: «Після наради зі Святішим Синодом повідомляю вам, що переклад Євангелія, зроблений вами чи будь-ким іншим, не може бути допущений до друку».
Але Пилип Морачевський продовжував роботу, сподіваючись тепер лише на диво. Переклад чотирьох Євангелій Нового Заповіту українською мовою він закінчив восени 1861 року («Діяння апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир» було перекладено пізніше). Як відомо, 1861 рік був для Російської імперії роком «великих змін» і недовговічної масової ейфорії — цар Олександр II видав «Маніфест про всемилостивейше дарування кріпосним селянам прав стану вільних сільських обивателів» і навіть розпорядився перекласти «Положення про селян» українською мовою. Тоді ж видається указ про дозвіл священикам Полтавської духовної консисторії читати проповіді українською мовою (!).
Окрилений надіями, Пилип Морачевський представив свій переклад на розгляд Академії наук. Його рецензують відомі фахівці-академіки й роблять висновок: «Євангеліє, перекладене малоросійською мовою п. Морачевським, є у великій мірі знаменною працею, як із науково-філологічного погляду, так і з релігійно-морального... Якість, характер слів і якість словосполучень українських ніде не спотворює ні суті, ні змісту думок... Без всякого сумніву, переклад Морачевського повинен створити епоху в літературній освіті малоросійської мови... Переклад Морачевського потрібно з позитивним відгуком Академії подати на схвалення Святішому Синоду і прохати його дозволити відправити рукопис до друку». Синод, не довіряючи думці Академії, посилає переклад на додаткове рецензування. Відгуки знову позитивні. Але всупереч усім хвалебним відгукам, друкування перекладів Морачевського влада категорично заборонила.
Почалося цькування. Особливо старався горезвісний редактор горезвісної газети «Московские ведомости» Катков. Він писав: «З'явилися нові Кирили і Мефодії з дивними азбуками на світ божий. Був запущений міф якоїсь вигаданої малоросійської мови, почали з'являтися книги цією мовою, хоча Україна ніколи не мала окремої історії, ніколи не була окремою державою!».
Цього було досить, щоб можновладці оголосили Євангеліє в перекладі Морачевського «книгою небезпечною і такою, яка розбещує». А потім почався повний відкат: 1863 року вийшов «Валуєвський циркуляр», де, як відомо, говорилося: «Друкування книг малоросійською мовою, як духовного змісту, так і навчальних і, взагалі таких, які призначаються для первинного читання народу, припинити». Морачевський, проте, продовжував працювати, перекладаючи «Діяння Апостолів», «Псалтир», а також складає курс «Священної історії» для училищ і народних шкіл. Але жодну його книгу не було видано.
Про Пилипа Морачевського згадали лише після революції 1905 року, посмертно. Тоді Академія наук насмілилася рекомендувати до друку в Московській синодальній друкарні «Четвероєвангеліє» українською мовою. Навесні 1906 року переклад вийшов у світ; його перший тираж (5 000 примірників) розійшовся вмить і майже відразу почалося додруковування в сотнях тисяч примірників. Проте прізвище автора перекладу в книгах не вказувалося. «Четвероєвангеліє» видавалося також 1914р. і 1917р. і навіть вживалося (нетривалий час) у службах Православної церкви на Україні. За кордоном переклад було видано 1948 р. (Канада) і 1966 р. (США) — українська діаспора оцінила переклади Морачевського. А 1988 р. нову — виправлену(?) — редакцію тексту було видано в Україні за благословенням Московського патріарха Пімена (яскрава ознака настання майбутніх змін!).
Пилип Морачевський помер 1879 року і був похований біля Церкви введення до храму Пресвятої Богородиці в селі Шняківці Ніжинського повіту. У 30-і роки радянського правління Введенський храм було розібрано, могилу Пилипа Семеновича Морачеського, так само, як усі інші поховання цвинтаря, було зрівняно з землею. Лише за нашого часу на місці поховання українського вченого, перекладача й патріота було поставлено великий дубовий хрест.
Морачевський завжди вважав переклад Нового Заповіту своїм особливим призначенням. Він говорив: «Усіма мовами проповідується слово Боже, а Малоросія, мовою якої говорить близько 12 мільйонів православних християн, не має своєю мовою навіть Євангелія!»
