«Вусатий» фестиваль

28 березня у Просторі культурної комунікації «Лавра» розпочався восьмиденний літературно-мистецький фестиваль «КобзарТ». За програмою фестивалю відкрилася виставка сучасного українського мистецтва «А тепер? Сила мистецтва. Українське мистецтво в період кризи, роздумів і скорботи».

Це не перша спроба галереї «Лавра» синтезувати різні роди і жанри, бо синтетичні проекти, хоч, може, й не такі масштабні, тут відбувалися й раніше. Але це — знакова подія, бо відтепер речі називатимуть своїми іменами, зокрема у такий спосіб муніципальна галерея перетворилася на простір культурної комунікації. Про це повідомила директорка «Лаври» Тетяна Миронова: «Це — комунікація між усіма видами мистецтва, які можна собі уявити. А також комунікація між людьми, поколіннями. Це збіглося з нашим звичайним бажанням відзначити якоюсь подією Шевченківську дату. Так і з’явилася ідея фестивалю «КобзарТ», який поєднує в собі музику, поезію, кінематограф і сучасне візуальне мистецтво».

Арт-директор фестивалю Богдан Горобчук зауважив, що захід відрізняється від усього розмаїття святкувань Шевченкового ювілею: «Ми сприймаємо 200-ту річницю від дня народження Шевченка не як дату, яку необхідно відзначити, бо так годиться, або лише тому, що Шевченко — великий пророк чи моральний авторитет. Усе це добре, але для «КобзарТ» Шевченко є передусім видатним митцем — блискучим поетом і художником».

Мабуть, тому й розпочався цей літературно-мистецький фестиваль відкриттям виставки «А тепер? Сила мистецтва». Її куратор Рейнальд Шумахер зазначив: «Ідея експозиції з’явилася під час революції. Ця виставка дуже важлива, бо йдеться про силу мистецтва, яка полягає в тому, що ми маємо можливість поглянути на щось під іншим кутом, побачити інші точки зору, розмірковувати, змінити свій світогляд...»

Зокрема, відеоарт Марії Куликовської «Бити чи не бити» — це своєрідна алюзія на гітлерівську Німеччину та Олімпіаду 1936 року, яку ми знаємо за кадрами Лені Ріфеншталь. У кадрі Куликовської — сама авторка. Дівчина граційно рухається, а потім молотком розбиває колони із цеглин обпаленої солі. Це сталося в залі PinchukArtCentre, куди пробралася художниця, щоб завершити свою роботу мистецьким руйнуванням. «Це дуже відвертий підхід, — захоплено резюмує Шумахер, — і дуже поетична робота».

Вочевидь, найактуальнішою нині виглядає робота Ксенії Гнилицької «Крихкість ідентифікації». «Дивовижно, що художники можуть передбачати події», — розмірковує Шумахер. Паспорт громадянина України та громадянина Російської Федерації із шамоту було створено задовго до кримських подій. Також злободенною є робота «Сувенір» Сергія Попова, на якій демонструється руйнування пам’ятника Леніну, що його розбивають на уламки, а люди з натовпу беруть їх собі напам’ять...

Найбільш масштабною за розмірами виявилася робота Володимира Кузнєцова, виконана в червоних, чорних і білих кольорах. Вона переходить з одної стіни на другу й оповідає про нещодавні київські події. Постать у чорному лежить нерухомо, довкола кров. «Але є і дуже зворушливі моменти, якщо подивитися на маленьких чоловічків. Є читаюча людина, людина біля лептопа. Вони символізують щоденні моменти Майдану», — зазначив Шумахер.

Портрети Лесі Хоменко під загальною назвою «Малювання на Майдані» були мальовані під копірку, оригінали залишилися майданівцям. Серед них — багато знайомих облич, зокрема обличчя Сергія Нігояна. До речі, цей хлопець потрапив також у нещодавно представлену стрічку Сергія Проскурні «Наш Шевченко» — він там читає уривок із Шевченкового «Кавказу». І це якась фатальна випадковість, інакше не скажеш.

Відомий любителям сучасної літератури художник Анатолій Бєлов, котрий ілюстрував виставу Юрія Андруховича «Альберт, або Найвища форма страти», представив у «Лаврі» свої, як зазначає куратор виставки, дещо романтичні живописні роботи — ескізи для музичного фільму «Секс, Лекарственное, Рок-н-ролл». «Це спроба створення кіносценарію. Я писав його через малюнок як метод, через візуальне, — розповідає автор. — Ці роботи — проміжний етап, як ескізи, нотатки, але не як закінчені малюнки, лише як матеріал. Нещодавно з’явилася можливість зняти шматочок стрічки, і він уже є в мережі. Загалом це буде повний метр». Візуальні роботи Бєлова включають тексти пісень та історії з газетних вирізок.

Незабутні враження справив на відвідувачів фестивалю чудово організований поетичний вечір «Шевченкові вуса». Тридцять поетів різного віку виходили читати свої вірші з вусами — справжніми чи накладними. Так вони намагалися відчути себе на місці Тараса, та все ж у підсумку спрямовували іронію проти себе. Серед них були Євгенія Чуприна, Марія Влад, Тарас Малкович, Оксана Гаджій та багато інших. Ведучі, брати Капранови, підтримували цих «тридцять спартанців» від літератури жартами, примовками й дотепними зауваженнями. «Коли Шевченко мав вуса на купюрах, гривня була стабільною, — почали вони про коливання курсу валют, — як тільки Тігіпко зробив його без вус, почалась інфляція».

Кожного «кобзартівського» дня відбувалася поетична або театральна подія, а після неї — виступи гуртів. Серед них — гурт «Телері», дует уже згаданих братів Капранових, гурт Христини Халімової, фолк-гурт The Doox, гурт «воЦап», виступ барда Ореста Криси та інших. Під час поетичного слему поети змагалися, читаючи вірші Шевченка, а також свої власні. А проект «Літпошта» спробував навернути присутніх до традиційного листування.

Фестиваль «КобзарТ» не оминув роботи сучасних кіномитців. Зокрема, цей напрямок відкрила потужна відеоробота Зінаїди Ліхачевої «Осінь така мила», створена до 200-річчя Тараса Шевченка. Авторка візуалізувала традиційний образ жінки-України, який наприкінці відео перетворюється на сучасний.

Директор «Лаври» Тетяна Миронова сподівається зробити «КобзарТ» щорічною подією й надалі планує працювати в напрямку синтезу мистецтв. Зокрема, було заявлено про квітневу акцію «Словосад». Це дійство полягатиме не тільки в читанні поетами віршів, а й у саджанні дерев на території Простору культурної комунікації «Лавра». А найближчим часом у цих стінах відбудеться фестиваль вуличної музики. Також у галереї наголосили, що вони завжди відкриті до цікавих пропозицій митців.