Кривава луганська полуниця
У війні дуже важливим моментом є стратегічні переваги на ключових етапах розвитку конфлікту. На Донбасі це — кількість завезених до регіону диверсантів із боку Росії
Я добре пам’ятаю, як 9 березня на день народження Кобзаря в Луганську було створено тисячну масовку з робітників підприємств, що належали представникам Партії регіонів, котрі розмели проукраїнський мітинг. Тоді в цей святий для українців день у Луганську топтали державний прапор, захопили ОДА, побили патріотичних активістів. Але вже тоді всі помітили, що серед штурмовиків, яких було близько сотні, не було луганчан. Саме вони й топтали прапор, саме вони й захоплювали ОДА, саме вони і вступали в провокаційну бійку. Це були перші «ластівки» з російського кордону, перші завезені на Луганщину диверсанти, які професійно виконали свою брудну роботу. Вже тоді стало ясно, тим більше враховуючи на той час активний конфлікт у Криму, що в нашу землю, як у тіло, загнали голку і шприцом дозовано постачають до крові отруту. Тоді ця отрута налічувала сотні бойовиків. У квітні, коли відбулись перші захоплення держустанов, ці сотні обростали загітованими місцевими пройдисвітами.
Сепаратисти пішли на зухвалий і ризикований крок — роздати автомати всім охочим. В лічені дні набрід перетворився на озброєну армію «гопоти». Все це походило на буремні бандитські роки початку ХХ століття, які в підручниках з історії прийнято називати революційними. Місцевій голоті дали зброю і вона почала виконувати роль небезпечного м’яса. Життя бандита-луганчанина, що вартує менше кулі. Але ядро диверсантів-професіоналів постачалось із Росії. Заяви Кадирова про те, що чеченці готові воювати на теренах Донбасу, чомусь спростовувались керівництвом української армії. І все це тоді, коли місцеве населення щосили сурмило — в Донецькій області «чечени»! Так, у квітні чеченців можна було в основному побачити саме в гарячих точках Слов’янська та Краматорська. А от кінець квітня і травень вже продемонстрував завзятих хлопців із Кавказу і в Луганську. Стало ясно — будуть бої і в нас. І бої відбулись.
З кінця травня почались захоплення військових частин Луганська. Українські солдати продемонстрували взірець героїзму — прикордонна застава стала фортецею, яку так і не змогли взяти терористи, попри постійні заяви бандитів про те, що застава здалась. Натомість столиця повідомила про те, що підмога спішить на всіх крилах до місця запеклого бою. Коли атаку було відбито, заголовками новин поширилась інформація — заставу відбили сили АТО, що прибули на допомогу.
Щоправда, очевидці ніякої допомоги не побачили. Понад те, самі солдати визнали — ніхто за них не вступився. Бій тривав майже добу. За 25-хвилинну перерву з застави вивезли чотирьох поранених. Але... доля їхня зараз невідома. Лікарні міста знаходяться під охороною бандитів. Є припущення, що солдати могли потрапити в полон. На цей час ні підтверджень, ні спростувань такої інформації немає.
Ввечері вівторка полум’я боїв перекинулось у центр міста до конвойного батальйону внутрішніх військ на так званому «Городку ОР». Саме тут розташовувались бійці Нацгвардії. Близько 300 бойовиків оточили військову частину. Мешканці житлового кварталу, всередині якого тривав бій, могли на власні очі переконатись, що асортимент зброї бойовикам не позичати. Й автомати, і кулемети, й міномети...
Снайпери, як завжди, засіли на дахах багатоповерхівок. Бій тривав 10 годин. Із різних боків Луганська можна було чути постріли і спостерігати за сигнальними ракетами в повітрі. Здавалось, що десь у глибині темряви хтось просто святкує на широку ногу, салютуючи в небо. Та в самому пеклі подій було не до романтики. Гвардійці відстрілювались, в прямому сенсі, до останнього патрона та врешті-решт відступили.
Бійці Нацгвардії вимушені були на ранок передислокуватись без втрат, але маючи трьох поранених. Ціна штурму, зі знищеним автопарком і пошкодженою казармою, для бандитів — шість вбитих та 20 поранених. У мережі з’явилось відео пораненого непритомного терориста, якому «колеги» надавали першу допомогу. Цікава реакція луганчан на це відео... Для чого? Навіщо? Який сенс? Відповіді на ці питання для когось є очевидними. Дійсно, участь у таких бойових діях оплачується кимось дуже щедро. Ціни наразі коливаються до 500 доларів на день. Є можливість і заробити, і випробувати свою чоловічу вдачу — взяти участь у справжньому бою з убитими та пораненими, з пострілами та вибухами. І от лежить такий «герой» на землі, в траві серед екскрементів вигуляних собак і, втрачаючи свідомість, стогне із простріленим животом.
Чим же займаються ці «вояки» у вільний від нападів на військові частини час? Перед вечірніми подіями вівторка я зустрів подругу, яка із заплаканими очима розповіла мені позавчорашню подію. Її батько пройшов війну в Афганістані — справжній військовий, пенсіонер. Зараз на своєму «Москвичі» торгує з донькою власноруч вирощеною полуницею. Залишався останній ящичок, відпустив дівчину в цей тривожний час додому раніше. І тут підходять до нього так звані «наширєбята» з георгіївськими стрічками. Двоє слов’ян, чотири чеченці з відповідним акцентом і, м’яко кажучи, попросили цей ящик полуниці. За відмову на пропозицію поділитись продуктом своєї праці чоловік отримав прикладом в обличчя. В роті відчув мідний присмак крові. Далі — гірше. Його повели... розстрілювати. Вдумайтесь — розстрілювати! Дзвінко клацнув затвор «Калашникова», чоловік подивився на молоді зорі... аж раптом у бандита залунала мелодія мобільного. Хтось терміново викликав — і шестеро, висловлюючись цензурно, негідників полишили луганчанина з тремтячими від шоку і гніву руками, і ящичком скропленою кров’ю полуниці.
