Після нічних пильнувань на віллі «Борзиг»
Перемовини в Берліні, які затяглися далеко за північ, серйозних результатів не дали. Вдалося домовитися щодо так званого гуманітарного конвою. І на цьому все. Власне, нічого іншого від однієї зустрічі й очікувати не доводилося. Перемовини, якщо вони і продовжаться, будуть довгими, нудними й виснажливими. Так завжди буває, коли один із учасників не має наміру досягти результату, але змушений іти на зустрічі зі своїми опонентами через не надто сприятливі для нього обставини.
Після катастрофи малазійського лайнера Москва потрапила в дуже складне міжнародне становище. Загальний осуд істотно змінив її позиціонування у світі. Характерно, що зазвичай московська пропаганда, яка займає антиізраїльські позиції під час операцій Тель-Авіва в секторі Гази, цього разу взяла більш помірний тон. Підтримувати терористів, від яких відмежувалися провідні арабські країни від Єгипту до Саудівської Аравії, Кремль вважає неможливим. Тим більше що прибрати Україну з перших смуг провідних європейських та американських газет також не вдалося. Там повідомлення з українського фронту в Донбасі сусідили зі звістками про операцію «Незламна скеля». Таким чином, бічний відхід у вигляді перемикання з України на Близький Схід також не вийшов. Вашингтон при всій важливості для нього подій в Іраку та секторі Гази від підтримки Києва не відійшов.
Вихід у Білокам'яній знайшли у двох площинах. Під пропагандистські фанфари відрядили понад три сотні вантажівок в Україну і погодилися на перемовини в Берліні. При цьому постаралися максимально заглушити спогади про катастрофу лайнера напередодні оприлюднення результатів розслідування авіаційних фахівців. Відчувають, що нічого доброго там для Росії не буде, тому і поспішили направити в Берлін міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Інакше погрожував повний афронт в Європі, про США й казати нічого.
Всі прекрасно розуміють, що за столом дипломатичних перемовин справа зрушиться з місця тільки в одному випадку - якщо на фронті в Донбасі настане остаточне військове завершення кампанії.
Якщо терористи українською армією і Національною гвардією будуть вибиті з Донецька і Луганська, а також з інших важливих у стратегічному плані міст і відкинуті до російського кордону, тоді з рук Москви буде вибита головна тема для обговорення - так зване припинення вогню. Поки цього не сталося, російська дипломатія постарається максимально використовувати цей довід для затягування перемовин в надії, що за допомогою підрозділів російської армії, які засилаються на українську територію, вдасться якось виправити погіршення становища терористів.
Гра вкрай небезпечна і загрожує переростанням конфлікту з гібридної в справжнісіньку війну, в юридичному та дипломатичному вимірах. До того ж Путін розпочав подвійно небезпечну гру з власним народом. Війна з Україною призведе до досить чутливих втрат не тільки на українському, але й на російському боці. Це навіть не війна в Чечні, тим більше не швидкоплинна Кавказька війна з Грузією 2008 року. Зауважимо при цьому, що й тоді втрати російської армії були відносно великі. І чи погодиться на такий розворот суспільство, підбурюване шовіністичним чадом, дуже велике питання. До того ж не таке воно велике. Дехто йде у так звану мовчазну більшість. І на чиєму останнє боці, не менш велике питання.
Поки Москва витримує певну межу в своїй допомозі терористам. Час від часу вона її демонстративно збільшує, щоб підвищити свої ставки на перемовинах. І в чомусь досягає успіху. Як не дивно, але більше за всіх подібному шантажу піддається Німеччина. Її міністр закордонних справ і став організатором перемовин на віллі «Борзиг» у Берліні, в якій міститься офіс німецького міністерства закордонних справ. Головною метою Німеччини, про це неодноразово говорив сам її головний дипломат, є недопущення відкритої і широкомасштабної агресії Росії проти України. В принципі така позиція не тільки Берліна, Парижа і Брюсселя. Такому розвитку подій хочуть запобігти всі європейські країни, бо добре розуміють наслідки ближні та дальні. Тим не менш, у східній частині Європи, особливо в країнах Балтії та Польщі, дещо по-іншому бачать, як відповісти на московський шантаж.
Змушують Москву йти на переговори також санкції Європи та США. Бадьорі рапорти про підйом російського сільського господарства, яке нібито забезпечить країну м'ясом і молоком, розраховані виключно на внутрішнє споживання. У Латинській Америці вже підняли ціни на м'ясо і фрукти в очікуванні зростання попиту. І шлях продуктам з іншого кінця планети неблизький, що анітрохи не сприяє зниженню цін. До того ж різко знизилися запозичення російських компаній на європейських і американських фінансових ринках.
За останніми даними російського Центрального банку, сальдо за зовнішніми запозиченнями російських компаній, за винятком банків і населення, в США скоротилося з 139 млн доларів у I кварталі 2013 року до 44 млн доларів у I кварталі 2014-го. Показники за позиками у країнах Європи стрімко зменшуються. Сальдо за запозиченнями в Нідерландах у I кварталі 2013 року досягало 11,2 млрд доларів, а цього року цей показник має від'ємне значення - мінус 1,3 млрд доларів. У Великобританії мінус 4,6 млрд доларів проти плюс 10,8 млрд доларів у січні - березні 2013 року. За запозиченнями в Швейцарії сальдо змінило полярність з 173 млн доларів до мінус 2 млн доларів, в Канаді - з 147 млн доларів до мінус 23 млн доларів. І це тільки початок. Великі компанії, наприклад «Роснефть» і «Газпром», переорієнтовуються на Китай, але іншим таке щастя не світить. Та й чи ж велике це щастя, буде відомо дещо пізніше.
З внутрішніх джерел всім охочим до кредитів у Росії не допоможуть, немає для цього необхідних ресурсів. Державна підтримка банківського сектора в Росії вже перевищила рівень кризового 2009 року. Тоді максимальний рівень заборгованості банків перед регуляторами становив 8,2 % ВВП, зараз - 8,5 % ВВП. Частка державних банків, що потрапили під західні санкції, перевищує 60 % загальних зовнішніх позик сектора.
Як наслідок, падіння зростання ВВП. Росстат опублікував попередню оцінку зростання ВВП у другому кварталі 2014 року на рівні 0,8 % в річному вираженні (темп росту січня-березня склав 0,9 %). Вона виявилася нижчою за аналогічні припущення Мінекономрозвитку, зроблені наприкінці липня, - 1,1 %. Тоді в міністерстві дійшли висновку - російська економіка втрималася від сповзання в технічну рецесію (два квартали поспіль з негативними темпами зростання). Після уточнень Росстату темпи квітня-червня можуть виявитися негативними.
В таких умовах Москві вкрай необхідно зробити хоча б якісь примирливі жести, щоб якнайшвидше вийти з режиму санкцій. Інакше вже в першому кварталі 2015 становище стане дуже серйозним.
Наступними цілями Кремля вже безпосередньо в переговорному процесі були, по-перше, з'ясувати, наскільки далеко Захід в особі Німеччини та Франції готовий далеко піти у підтримці України, і, по-друге, чи немає хоч якоїсь тріщини в підходах Берліна і Парижа. По-третє, хто з них двох більше підтримує Україну, а з ким можна спробувати сепаратно домовитися і тим самим зруйнувати поки єдину європейську позицію.
За повідомленням міністра закордонних справ Павла Клімкіна, поки для Росії результат негативний. Судячи з завершення поїздки Ангели Меркель в Ригу, зроблених нею там заяв, а також анонсованого нашим міністром закордонних справ її візиту в Київ 23 серпня, Берлін налаштований досить рішуче. Навряд чи Париж відійде від спільної з ним лінії. До того ж на берегах Сени захочуть відплатити Путіну за приниження Франції після завершення Кавказької війни. Російський президент нахабно обдурив тоді французького колегу, демонстративно відмовившись виконувати дані обіцянки щодо відведення російських військ з Південної Осетії. Тому поки перший раунд залишився за Україною і Заходом. Однак розслаблятися немає підстав. Росії не вдалося домогтися своєї головної мети - виключити Україну з процесу перемовин. У Кремлі чомусь сподівалися домовитися з провідними європейськими країнами, передовсім з Німеччиною і Францією, про Україну і тим самим закріпити її залишення в зоні виняткових інтересів Росії. Заодно розв’язувалося і питання приналежності Криму. Не вийшло. І це серйозна невдача російської дипломатії. Наслідки її ще позначаться в середньостроковій перспективі.
Чого ж очікувати далі. Врегулювати українську кризу, принаймні знизити напруженість, поспішає не тільки Росія, а й Європа. З різних причин, але цей фактор присутній. Тиск буде здійснюватися не тільки на Москву, але й на Київ.
З цією метою форсується підготовка до зустрічі в нормандському форматі президентів європейських країн, Росії та України в Братиславі на святкуванні річниці Словацького національного повстання 1944 року. Чомусь наші європейські партнери очікують від неї прориву. Є всі підстави для песимізму. Якщо зустріч і перемовини (розмови) й відбудуться, то будуть не більш ніж протокольними. Путін поки відступати не має наміру.
І в цьому вся трагічність ситуації як для України, так і для Росії.
