Кремлівський Калігула
Рішення московського суду щодо відомого російського опозиціонера Олексія Навального змушує згадати деякі сюжети світової історії. Як відомо, сам Олексій засуджений до умовного ув’язнення, а його брат Олег має відсидіти реальний термін. Коли йдеться про особистих ворогів диктатора Росії, навряд чи виникають сумніви щодо персонального втручання Путіна у визначення вироку. І тут судовий вердикт справляє враження реалізації особливого збоченого і моторошного путінського гумору.
Справді, нехай Олексій Навальний посміхається, знаючи, що його брат перебуває у в’язниці, до того ж у російській в’язниці, де з людиною може статися будь-що. Це такий собі імператорський садизм, що нагадує римського кесаря Гая Цезаря Германика, більш відомого як Калігула. Той дуже полюбляв страчувати родичів своїх вельмож, ґвалтувати їхніх дружин і насолоджувався спостереженням реакції бідолах. Як пише „Словник античності”, виданий ще за часів НДР Ляйпизьким бібліографічним інститутом: ”Правління Калігули відрізнялось деспотичною сваволею, марнотратством державних коштів, утисками населення, конфіскаціями і зростанням податків. За прикладом елліністичних царів Калігула вимагав, щоб його вшановували як бога і впав, очевидно, в т.зв. кесареве безумство”.
„Кесареве бузумство„ – це те, що Ангела Меркель ввічливо назвала „буттям у своєму особливому паралельному світі”, коли людина від абсолютної влади втрачає почуття реальності і не бачить ніяких перешкод на шляху реалізації власних примх і забаганок, коли їй хочеться знов і знов ставити експерименти (переважно на інших людях), щоб переконатися в необмеженості своєї могутності. Однак постійні перемоги на цьому шляху породжують нудьгу і бажання чимось себе потішити, вигадавши якусь особливо пікантну ситуацію, наприклад, погратися з жертвою як кішка з мишею, змушуючи її то несміливо сподіватися, то завмирати від жаху.
Путіну справді нудно, бо величезну країну він уже перетворив на свій власний маєток, де практично вся верхівка стала його маріонетками, він зумів збагатитися настільки, що деякі експерти вважають його найзаможнішою людиною у світі. Що ще? Нудно... Залишилося тільки здобути славу великого полководця, збирача земель та трохи розважитися з жертвами свого „ правосуддя”.
„Кесареве безумство” - звичайна хвороба диктаторів на стадії особистого занепаду, „осені патріарха”, якщо використовувати образ Габріеля Гарсіа Маркеса. Можна згадати, як полюбляв такі ігри Сталін, нагороджуючи сьогодні діяча орденом Леніна, а завтра заарештовуючи і розстрілюючи. Чого варта його режисура стосовно долі партійного соратника Бухаріна: ”Хочете крові нашого Бухарчика? Не буде вам цього!” А потім Бухаріна знищили.
В апогеї своєї журналістської слави Михайло Кольцов після знаменитих „Іспанських щоденників” був запрошений до Кремля. Там „вождь і вчитель” всіляко причаровував Кольцова, пив за його здоров’я, виголошував компліменти, а потім задушевно запитав журналіста: „Товаришу Кольцов! А ви револьвера маєте?” - „Так, товаришу Сталін!” - ”А чому б вам не застрелитися?” - „Навіщо? - „А я б на вашому місці застрелився”. До кінця прийняття Сталін ще неодноразово демонстрував симпатію до Кольцова, хвалив його, по-дружньому жартував. А невдовзі Кольцова, який так і не зрозумів сталінського гумору, заарештували і знищили.
Сталін дуже полюбляв репресувати родичів своїх найближчих соратників і дивитися, як вони після цього поводитимуться. Зокрема, він заарештував брата Лазаря Кагановича Михайла, який був наркомом авіаційної промисловості. Лазар цей іспит витримав, залишившись до кінця своїх днів переконаним сталіністом. Вождь кинув у табори дружин Молотова і Калініна. Соратники трималися, а Поліна Жемчужина (Молотова) і після смерті диктатора залишилася фанатичною сталіністкою.
Відомо, що після війни 1941-1945 р.р. на короткий період у СРСР було скасовано смертну кару. Невдоволення таким нечуваним гуманізмом виявив керівний чекіст, колишній шеф СМЕРШу, а потім очільник МҐБ генерал-полковник Абакумов. Сталін запитав його: „Так, значить, ви за смертну кару? - „Так, я за, товаришу Сталін!” - „ Добре, ось ми вас, товаришу Абакумов, і розстріляємо.” - „ За що, товаришу Сталін?” - „Правильно, немає за що. Буде за що, розстріляємо”. Сталін устигнув тільки заарештувати Абакумова. Розстріляли його за іншого вождя.
Цей путінський жорсткий жарт із братом Олексія Навального спонукає до серйозного врахування цього чинника „кесарева безумства” в усіх переговорах, в усіх справах з цією специфічною особистістю. Адже відомо: влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно. Тому неправильно і несправедливо, коли на Заході Олександра Лукашенка називають „останнім диктатором Європи”. Він не останній і не єдиний.
Судячи зі всього, московський Калігула відчуває особливу насолоду від публічної нахабної брехні за принципом: „Ви знаєте, що я брешу, і я знаю, що я брешу, але що ви здатні мені зробити, тому ковтайте все, що я вам тут розповім”. Не можна було не помітити такої насолоди, коли Путін з цинічною посмішкою розповідав про відсутність російських військ у Криму. Потім він із задоволенням знущався з публіки, визнаючи, що російські війська у Криму таки ж були...
Прикро і небезпечно, якщо дещо наївні лідери України матимуть справи з Путіним як зі звичайним державним діячем, яким він не є і бути не може...
