Про два типи тероризму
Сьогодні в Україні виділяються два типи тероризму. Перший — бандитсько-відкритий. Це дії бойовиків на захоплених територіях Донбасу, а також їхня агресія, спрямована на прифронтові райони.
Другий тип — бандитсько-партизанський. Наприклад, останній теракт у Харкові. Бандитську складову цього типу характеризує те, що ті, хто вважає свою підривну діяльність в українських містах «партизанською», не мають підтримки більшості місцевого населення, а це є необхідною умовою того, щоб рух був повноцінним партизанство. Отже, це здебільшого бандитизм.
З іншого боку, ми не можемо заперечувати, що в тому самому Харкові, нехай не більшість, але значна частина місцевого населення поділяє проросійсько-сепаратистські настрої. На відміну від Донбасу, ця частина не стала критичною масою, за допомогою якої Кремлю вдалося б влаштувати у регіоні «русскую весну». Тим не менш, саме цей вагомий відсоток антикиївських настроїв може розв’язувати руки членам місцевих бандформувань і давати їм привід вважати себе «партизанами». До речі, за однією з версій, яка прозвучала в ЗМІ, за терактом у Харкові стоїть угрупування так званих «харківських партизанів».
Такі рухи можуть формуватися тими місцевими мешканцями, які, будучи схильними до радикалізму, сприймають нинішнє становище великої проросійсько-сепаратистської меншини в регіоні як абсолютно безпорадне, що вимагає відчайдушної боротьби. Вони також можуть вірити, що таким чином представляють інтереси навіть не великої меншини, а, як мінімум, відносної більшості місцевого населення. Звідси народжується позиція, мовляв, «ми тут всі за Росію і харківську республіку, а вони зі своїми евромайданами лізуть».
Щось схоже було на Донбасі навесні минулого року — тільки там чисельність тих, хто підтримав проросійський сепаратизм, досягла рівня критичної маси, якої вистачило для запуску «Новоросії» та організації бандитсько-відкритого тероризму.
Сьогодні ж українська реальність така, що чим більше в області представлені «новоросійські» настрої, тим вища ймовірність того, що радикальні представники окремих категорій місцевого населення можуть зважитися заявити про себе різними бандитсько-партизанськими способами. Адже мріяти на сьогоднішньому етапі про організацію відкритої терористичної боротьби, як на Донбасі, їм особливо не доводиться.
Однією зі стратегій у цьому випадку може бути максимально публічна й сумлінна інформаційно-соціологічна робота на місцях — насамперед у прифронтових регіонах. Робота, результати якої — наприклад, щомісяця — показували б, чого дійсно хоче місцева більшість, і наскільки монолітним є меншість, зокрема — щодо питання радикалізму. Ці дані швидше будуть демотивувати потенційних терористів з числа місцевих мешканців.
Але це, зрозуміло, не скасовує того, що за такими терактами, як у Харкові, можуть стояти аж ніяк на місцеві ідеологічні радикали, а спеціально направлені агенти з Росії, котрі просто виконують свою «роботу». До речі, в нещодавно опублікованому в «Новой газете» кремлівському плані про розподіл України «русская весна» минулого року мала розпочатися з підривної діяльності саме в Харкові.
Говорячи ж загалом про боротьбу з тероризмом, виокремлюються дві основні стратегії — «консервативна» й «прогресивна».
«Консервативна» передбачає часткові поступки вимогам терористів — виплату викупу, територіальні та моральні поступки. Наприклад, визнання цінностей, які підтримуються терористами, визнання лідерів терористів рівноправними партнерами на переговорах тощо.
«Прогресивна» стратегія означає беззастережне знищення терористів та їхніх прибічників, заохочення осіб, що йдуть на співпрацю з тими державами, які борються з терором, а також відмова від будь-яких переговорів із терористами й підписання перемир’я.
Якщо говорити про офіційну українську лінію щодо «ДНР» та «ЛНР», то все починалося більше з «прогресивної» стратегії, а за останні місяці відбулося помітне зміщення, як не крути, у бік «консервативної» стратегії. Насамперед після історії з Іловайськом. Підштовхнути Київ ще ближче до цього «чеченського» варіанту Кремль хотів за допомогою Дебальцевого.
У боротьбі ж із бандитсько-партизанським тероризмом біля Банкової, ясна річ, набагато більше можливостей для реалізації «прогресивної» стратегії. Президент пообіцяв дати «жорстку відсіч» винним у харківському теракті.
Разом із тим, не менш зрозуміла річ, що влада може зловживати темою боротьби з тероризмом для прикриття інших тем — передусім, економічних. Адже в піраміді людських потреб спочатку йдуть питання безпеки, а потім вже матеріального достатку.
