У Києві «бузина», а на Донбасі кров
Якщо СБУ не поставить питання як до деяких проросійських журналістів, так і до ряду видань, то нічого дивуватися тоді, що функції служб почнуть, як можуть, виконувати люди
Коли йде війна, трагедії неминучі. Спочатку вони сприймаються боляче, близько до серця, потім свідомість звикає до них, і голка реальності вже не так коле, адже притуплюється сприйняття. Перцепція неминуче грубішає, ставлення до смерті, втрат і принижень проходить через жорсткий фільтр, вкритий набутим шаром цинізму. Така вже особливість психіки – самозахист. Але й тоді трапляються події, які розривають цей твердий накип. Тоді вже не можна терпіти, тоді люд здатен на імпульсивний підйом обурення. Особливо коли ці події відбуваються в якійсь начебто нелогічній, суперечливій послідовності. Наприклад, коли в час смертей українських героїв по українському телебаченню демонструють тих, хто до цих смертей закликав і підтримав. Коли в час відчайдушної боротьби військових за аеропорт, за кожний метр української землі хтось у столичному метро роздає проросійську газету. Болючими наривами одне за одним виникають у зв’язку з цим запитання, які примушують не мовчати. І тоді народ інтуїтивно виплескує гнів спочатку в соцмережах, пише листи, запити, ну а потім виходить на вулиці. Лише з Нового року запитань і до влади, й до спеціальних служб у українців накопичилося багато.
Донбасівцям, і не тільки, дуже добре відома Волноваха. Це – містечко, через яке проїздять пасажирські автобуси, прямуючи на Азовське море, на відпочинок. Смачні страви, чай, кава, перепочинок у довгій дорозі – ось, зокрема, з чим асоціювалася завжди Волноваха. Тепер Волноваха стала символом крові невинних людей. А ще символом зухвалості агресора, тої біди, яку готувала (!) й зрештою принесла Росія на нашу землю. Готувала, зокрема, руками проросійських журналістів і політиків, які почували себе в Україні дуже комфортно. І знову доля нам наче натякає – трагедія у Волновасі, коли в автобусі від «Граду» бойовиків загинуло 12 мирних людей і 18 було поранено, збіглася з нападом російських військ на Донецький аеропорт і... призначенням Олеся Бузини шеф-редактором ахметівської газети «Сегодня».
Раніше, в мирний час, збіг деяких подій не привертав пильної уваги. До чого тут Бузина до Волновахи, аеропорт до газети «Сегодня»? А до того, що Бузина, який вже багато років займається антиукраїнською пропагандою і, зокрема, разом із деякими журналістами (які здебільшого, але далеко не всі, наразі опинилися в Росії) готував те саме тло війни, яку розпалила Росія на Донбасі. Саме Бузина разом із Чаленко, Вассерманом (Одеса – Москва), Колесніченко та ще низкою публічних персон стали образом російської пропаганди в нашому тилу. Підкреслю – зухвалої та БЕЗКАРНОЇ пропаганди, адже ніхто з цієї когорти журналістів не відповів за цей злочин ні в прямому, ні в переносному сенсі. Саме злочин, бо антиукраїнська риторика в нашому випадку виявилася ще одним набоєм у руках окупанта!
Київському слюсарю чи харківській продавщиці пиріжків ні прізвище Бузини, ні Чаленка, який втік до Москви одразу після Майдану, нічого не скажуть. Їм ні до чого знати назви наркотичних препаратів, які непомітно вприскують в їхню свідомість проросійські видання й телеефіри. Але ж українські спецслужби, як досвідчені аптекарі, розуміються на фармакологічних групах і дозах пропаганди ворога. Не буде ефективним наш спротив, поки ми дозволяємо ворогу стріляти в спини нашим військовим із нашого ж тилу. Щоб переконатися в тому, що такий персонаж, як Олесь Бузина, має сидіти не в редакторському кріслі начебто української газети, й навіть не на березі Москви-реки, а давати пояснення СБУ, достатньо звернутися до низки його публікацій. Тут вам і розповіді про громадянську війну в Україні, й миротворчу роль непричетної до конфлікту Росії. Тут і потуги трактувати історію згідно з єдино вірним курсом Володимира Путіна. Тут і давні «труди» Бузини про «вурдалака» Тараса Шевченка. Як-то кажуть, – цілий букет симптомів імперської хвороби, яку Бузина ніколи не приховував, а навпаки, всіляко позиціонував себе саме як проросійський журналіст.
І ось цього «знавця» історії «Малоросії» та легенд про Бабу-Ягу під гуркіт падіння вежі Донецького аеропорту і свист «Граду» у Волновасі призначають редактором українського видання. І це під час війни з російською армадою! Це вже не нонсенс, і не помилка. Це – плювок, знущання над українцями та Україною. Якщо хочете – це провокація. І якщо СБУ не поставить запитання як до Бузини та йому подібних «вурдалаків» (термін із його книжки про великого Кобзаря), так і до ряду проросійських видань, що впроваджують антиукраїнську інформаційну політику, то тоді вже виникне запитання до самих українських спецслужб. Тоді треба буде визнати, що олігарх, який фінансував бандитські загони на Донбасі, а тепер виконує чергову настанову Путіна, має більший вплив у нашій країні, ніж українська Служба безпеки, яка наразі, безумовно, перебуває в стані відновлення. Протиріччя породжують запитання, полярність породжує напруженість. І тоді нічого дивуватися, що функції служб почнуть, як можуть, виконувати люди. З кийками і самосудом, зрештою – з покришками і «коктейлями Молотова». А це й є те, на що й чекає від українців ворог.
Валентин ТОРБА, «День»
