Монополія на владу
Проект коаліції містить намір змінити правила місцевих виборів, остання редакція яких була затверджена 8 квітня 2014-го року. Зокрема, після #Євромайдан було відновлено проведення виборів в органи місцевого самоврядування, а активістам дозволили самовисування
Проект коаліції містить намір змінити правила місцевих виборів. Зокрема, діючу систему, яка дає активістам право самовисунення, пропонується замінити на партійні списки («типу «відкриті»). А мажоритарку пропонується залишити тільки для сіл та селищ. Насправді, Україна це вже проходила, коли партії налякані Помаранчевою революцією 2004-го року закрили всіх в місцеві ради паросткам громадянського суспілсьтва. Після Єврореволюції ситуація може знову повторитися. Партії хочуть повернути монополію на висунення кандидатів в місцеві ради, тобто відновити партійну диктатуру над міськими, районними та обласними радами, яка була в 2006-13 роках. Парламентські партії таким чином визнають, що вони бояться незалежних активістів, громадських діячів та підприємців, які не куплятимуть в них прохідні місця, а пройдуть в місцеві ради власними зусиллями. Тому, щоб не втратити контроль та фінансові потоки, мати можливсіть і надалі торгувати партійними брендами, в коаліційній угоді пропонуються партійні виборчі списки, як єдиний шлях потрапляння в раду.
Чому я так пишу? Бо не вірю в добрі наміри діючих політиків, коли мова йде про виборчу систему. А в кращому разі, ідеї "партійні списки в місцеві ради" та "мажоритарка тільки в селах та селищах" належить киянам та людям, які не розуміють реальної величини сіл, селищ, міст, в яких живуть люди. А мають стереотип, що міста – це багаточисельні, а села та селища – малочисельні населені пункти.
Насправді, в Україні це не завжди так. До прикладу, в селищі Бородянка на Києвщині проживає 13 тис. мешканців, у відомій Диканці на Полтавщині живе 8 тис. людей, а в смт. Ківшарівка на Харківщині аж 21 тис. мешканців. Загалом в Україні є 4 селища міського типу з населенням від 15 до 20 тисяч осіб та 45 з населенням від 10-15 тисяч осіб.
Аналогічна ситуація з селами. До прикладу, 100 сіл мають населення по 5 та більше тисяч. А наприклад, село Костянтинівка в Запорізькій області нараховує понад 12 тис. мешканців, село Зимна Вода на Львівщині 10 тис. До порівняння: в місті Батурин проживає 2,6 тис. людей, в м. Берестечко – 1,7 тис., а в м. Моршин тільки 6 тис. Крім цих міст, по населенню менших за 100 сіл в Україні, варто врахувати, що ще 103 міста в Україні мають населення менше 10 тис. мешканців.
Саме тому, ділити виборчу систему де-юре, окремо для міст та окремо для сіл – неправильно. Де-юре потрібно розділяти населені пункти за чисельністю населеня, а не статусом "село, селище, місто". А де-факто взагалі законодавцям варто усвідомити, що люди живуть в населених пунктах де «всі всіх знають» та в справді великих містах, де «люди можуть все життя прожити життя в багатоповерхівці, і так і не познайомитися».
Тому мажоритарку потрібно залишити в містечках та в містах без районного поділу, хоча б половину від складу ради, як це є зараз. Запроваджувати відкриті списки потрібно з обласних, районних та міських рад великих міст, де депутати не мають найпрямішого живого контакту з виборцями (наявність районного поділу або понад 300-400 тис. виборців). При тому, право формувати виборчий список потрібно надати не тільки партіям.
А після того, як буде проведено адміністративно-територіальну реформу, і в результаті Україні буде не 11 тис. сільських, селищних та міських рад, а значно менше, до питання виборчої системи на місцях можна буде повернутися додатково.
п.с.
Даний запис написаний превентивно. Маємо об’єднувати зусилля, бо тільки РАЗОМ- СИЛА!
Наступний запис буде про скорочення кількості депутатів місцевих рад, в першу чергу на основі вже поданих в ВРУ законопроектів.
