На шляху літературного взаємопізнання

Після 2014 року сотні разів доводиться чути й читати тезу про неуспішність «кримської політики» України та про потребу її змінювати. Одним із самоочевидних напрямів таких змін є налагодження українсько-кримськотатарського діалогу в сфері культури. На щастя (якщо не сказати — на диво), не можна сказати, що в цьому вимірі зовсім нічого не робиться. І поміж прикладів такого діалогу — літературний конкурс «Кримський інжир», організований «Кримським домом», та антологія, що її випускає «Видавництво Старого Лева» за щорічними «інжирними» підсумками.

Конкурс «Кримський інжир» відбувається в кількох номінаціях: «Проза про Крим українською мовою», «Проза кримськотатарською мовою», «Поезія про Крим українською мовою», «Поезія кримськотатарською мовою», «Переклад художнього твору з української на кримськотатарську», «Переклад художнього твору з кримськотатарської на українську» та «Дитяча література кримськотатарською мовою». Такі самі розділи є й у найновішій на сьогодні антології «Кримський інжир. Демірджі» з підсумками конкурсу за 2019 рік, упорядкованій Алімом Алієвим та Анастасією Левковою. Зрозуміло, що потенційна авдиторія такої книжки поділяється на тих, хто володіє чи не володіє кримськотатарською (є така проблема й у цій статті — втім, краще говорити про книжку половинчасто, ніж не говорити зовсім), а також тих, хто має і не має досвід та звичку систематичного читання художньої літератури українською. Та це не перекреслює діалогу — в текстів різними мовами є і тематична спільність, і пізнавальний момент перетину дискурсів, історії, атмосфери півострова з материком. Не кажучи вже про величезну кількість подібних слів в українській та кримськотатарській мові — їх дуже легко помітити на тих сторінках, де оригінали та переклади розташовано поряд. Чим не привід порозмірковувати про спільні історико-культурні нюанси, що їх так часто намагались і намагаються приховати за імперськими чи націонал-романтичними схематизаціями історії.

Антологію відкриває (після вступного слова від одного з засновників конкурсу Аліма Алієва та «Інжирної промови» Нарімана Джеляла, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу) цикл новел Джан Гуль «Очі килима». Написаний українською, цей текст містить величезну кількість кримськотатарських слів і реалій, відсилає до кримських легенд, історії, до географії. Все це в поєднанні з імпресіоністичною манерою створює особливо колоритне плетиво образів і сенсів. «Очі килима», безумовно, найбільш вишуканий прозовий твір «Кримського інжиру» — не дивно, що він і переміг у своїй номінації.

«Моя депортація» в’язня Кремля Османа Аріфмеметова — річ зовсім іншої естетики. Це документальна проза, створена на ґрунті трагічних реалій сьогоднішнього окупованого Криму. Розповідь про арешт кримськотатарського активіста й вивезення його з рідного півострова, що чітко вкладається в архетип депортації. Розповідь від першої особи, стримана і драматична. «Сагдіє означає «Щаслива» Наталії Смирнової — ефектне реалістичне оповідання, пов’язане з не дуже добре відомим у «материковій» Україні аспектом історії Криму: спробами повернення кримських татар на Батьківщину починаючи з 1960-х років, після їхньої офіційної «реабілітації» радянською владою. Спроби ці наразилися на активний, хоч і не зовсім офіційний опір — «зачепитися» вдалось одиницям. Більшість мусила чекати ще не одне десятиліття...

Проза кримськотатарською мовою представлена такими іменами, як Енвер Айколь, Хатідже Сефершаєва, Вєсілє Мєнусман, Зера Бекірова (переможниця номінації) та Зекіє Ісмаїлова. Цікаво, що величезна більшість кримськотатарських творів написані кириличним, а не латинським алфавітом.

Розділ «Поезія про Крим українською мовою» розпочинає україномовна добірка яскравого двомовного поета (пише російською та українською), кримчанина, переможця поетичної номінації Сергія Синоптика. В цих метафоричних, задуманих і «описових» верлібрах досить виразно відчувається екзистенційний вимір життя в окупації. Добірка «Зелена брама» Юлії Ємець-Доброносової — це вірші з «абетковими» назвами. В них краєвиди й образна орнаментальність відсилає до контекстів великої та малої історії. Мелодійна поезія Анни Карач зосереджена на психології, чуттєвості людини в межових кримських обставинах. А текст Анни Комар «Острів» апелює до трендової сьогодні «сентиментальної» традиції, вона тут вибудовується знову-таки від архетипу втрати.

Поезія кримськотатарською мовою (без знання мови тут вловлюється виключно одна тенденція — радикально більша увага до римованого вірша, порівняно з українськомовними авторами) в «Інжирі» — це Сейран Ібраїм (переможець), Майє Сафет, Селіме Семедляєва, Аліна Бондаренко, знову Вєсілє Мєнусман, Аліє Кендже-Алі, Сеяре Кокче та ще один кремлівський в’язень Сервер Мустафаєв.

Для перекладу з української на кримськотатарську переможці та фіналісти «Кримського інжиру» (Тимур Куртумеров, Мамурє Чабанова, Ельзара Абдураманова, Ельмаз Бахшиш, Майє Сафет, Аліє Кендже-Алі, переможниця Сеяре Кокче) обрали твори Сергія Жадана, Дари Корній, Інеси Доленник, Юрія Іздрика, Юлії Баткіліної, Олесі Мамчич та Маріанни Кіяновської. Що переклали в протилежний бік, з кримськотатарської на українську? Найбільшу добірку підготував знаний перекладач поезії (дотепер, щоправда, відоміший у білоруському та польському контексті) В’ячеслав Левицький, який і переміг у цій номінації. У вступі він зазначив, що працював із російськими підрядниками. Плодами цієї праці стали українські версії, сказати б, модерністичної поезії Сеяре Кокче, романтичних текстів Майє Сафет, епічних роздумів Таїра Керіма, грайливих дитячих віршів Ельмаз Бахшиш. Інеса Доленник так само переклала низку текстів Ельмаз Бахшиш. А авторка з псевдонімом Ластівка Польова запропонувала свою інтерпретацію вірша Уріє Орталан (Кадирової) з класичними паралелями між краєвидом і настроєм та думками людини.

Окремий розділ становить дитяча література кримськотатарською мовою. Тут є твори Зульбіє Саттарової, згадуваної Ельмаз Бахшиш, Лілії Муратової, Ельвіри Емір-Алі, Аліме Куркчі. Розділ цей, звичайно, особливо важливий з огляду на проблему русифікації молоді, яку кримські татари сильно відчули після повернення до щільно російськомовного та орієнтованого на Росію пострадянського Криму — і, зрозуміло, ця проблема особливо посилилася в роки окупації (в своїй передмові до книжки Алім Алієв зазначає, що кримськотатарська, за даними ЮНЕСКО, перебуває під загрозою зникнення).

Антологія «Кримський інжир. Демірджі» — це збірка цікавих і різноманітних сучасних творів, що в них певна тематична домінанта не перетворилася на тематичну скутість. Але це також і демонстрація того, як багато ще попереду роботи в українців і кримських татар, якщо ми хочемо почати бодай трохи адекватно пізнавати навзаєм наші культури понад рівень стереотипів і туризму. А чого бракує книжці — то, мабуть, насамперед даних про авторів та чіткішої інформації про переможців конкурсу.